Вшануймо пам’ять Героя України

«Важко назвати іншу націю, яку б так часто знищували і так нещадно шматували, ділячи між жадібними сусідами, яка б знову б поставала до життя, як Фенікс із попелу, народжувала нову еліту, знаходила сили для самоствердження…»

(В. Чорновіл)

В’ячеслав Чорновіл залишається у народній пам’яті символом незалежності українського духу. Протягом усього свого динамічного, позначеного яскравими подіями життя, він плекав ідеї – розбудови саме Української України. Кожний новий рік утверджує нашу незалежність, а що найголовніше – у людській психології. Руйнуються старі стереотипи мислення. Від нас пішов стратегічний геній українського національного самоутвердження, структурований практикою філософ дисидентства, людина вершинної суспільно-демократичної думки ХХ століття, український демократичний «фундаменталіст».

Варто згадати і те, що й по сьогодні багато державних мужів хотіли б, аби народ забув про В`ячеслава Чорновола, та їм це не під силу.

Наші люди добре бачили – хто від душі покладав квіти до могили В’ячеслава Максимовича, а хто, маючи намір пропіаритись – а саме тоді, коли це вигідно. Хто хоче переконатись у цьому, хай побуде на місці ДТП і побачить, що нерідко зупиняються машини без відеокамер, вийде людина, покладе польову квітку, покладе на груди хреста і подумає про своє потаємне, що може довірити душі В’ячеслава Чорновола.

В’ячеслава Максимовича називали націоналістом, бандерівцем. А чи хтось задумувався над тим, чому на похорон націоналіста-українця приїхали з Ізраїля, Вірменії, Польщі, Росії, Прибалтики та інших держав?.. Чому В’ячеслава Максимовича поважають кримські татари, євреї та інші національності, котрі живуть в Україні. Він був націоналістом у розумінні – великим патріотом нашої держави, для нього всі нації були рівні, для нього не існувало «старшого брата» у відносинах між народами, державами. Насамперед, він боровся за права вільних громадян України, громадян своєї Батьківщини за рівні права та можливості, за чесну, живу Україну.

Ось за що його не любили ті, котрі вважають головним право сильнішого чи право наближеного до трону, до «корита». Зі своєю жорсткою непоступливою позицією рухівської фракції (49 мандатів, 1999 рік, ВР України), він вельми часто заважає окріпленим олігархічно-владним кланам «проводити свої чорні справи».

У 1998-1999 роках активізується підступна робота із тим, аби привласнити НРУ, відсторонивши В. М. Чорновола від його керівництва. І знайшлися люди з оточення Чорновола, котрих «обробили», і вони клюнули на гроші, брехню і згодилися на приборкання НРУ та нейтралізацію В. Чорновола.

У 1999-му вчинили переворот у НРУ, бо привласнити партію «прагматикам» не вдалося. Як результат – розкол. Чорновіл стояв непохитно. З ним не домовитися, нікуди не посунути. Прилаштували-приставили до нього своїх людей. Він, проте, не гнувся. Розуміли: піде на вибори – немалу частку голосів відбере. Яку і в кого? – Саме у цьому й виникало моторошне до страху  питання. Це найсуттєвіше непокоїло, переймало. Бавитися з чорним котом-примарою у чорній кімнаті, ризикуючи владним розкішним життям, не стали.

25 березня 1999 р. на автодорозі Бориспіль-Золотоноша у Бориспільському районі Київської області на шляху В`ячеслава Чорновола замість отого моторошного питання постав смертельний «КАМАЗ».

Тяжко довести, що хтось конкретний у 1998 році диригував збоку «костенківцями», спрямовуючи все на те, щоб змінити керівництво НРУ. Але все, що відбувалося, ставало схожим на те, що хтось уміло і професійно диригував і керував тим, аби захопити НРУ. Цього не усвідомлювала і більшість самих розкольників, котрі потім стали членами УНП – спрацював стадний інстинкт.

Уже минуло 16 років. Загинув В’ячеслав Максимович. Чи зрозуміли ці люди, що вони зробили, розколовши НРУ, на КОГО вони працювали?!

Погляди рухівців, навіть тих, котрі відкололися від НРУ, не змінилися, і більшість із них бореться за ІДЕЮ. І тому рано чи пізно УНП зайде на демократичні націонал-суспільні події, вона не зможе бути холуйською партією, там – не ті люди. Під час розколу на місцях багато членів НРУ, навіть цілі організації, не могли зрозуміти що діється.

І як би Юрій Костенко та його тодішні прихильники не виправдовувались, саме вони своєю поведінкою, розколом РУХу, точніше спробою «прихватизації» НРУ, примусили В’ячеслава Максимовича багато їздити по Україні, забувши про відпочинок, здоров’я та власну безпеку. Саме цим скористалися ті, кому заважав В. Чорновіл, ті, котрі уже стежили за кожним його кроком. Адже він був конкурентом, котрий готувався до виборів Президента України. У нього були серйозні ідеї та напрацювання.

Процес і методи боротьби з конкурентами на високі посади не змінилися. Він, правда, удосконалюється, стає тонкішим, по-єзуїтськи витонченішим. Слідство і досі не дало однозначної відповіді з приводу загибелі лідера НРУ В. Чорновола.

Комісія НРУ щодо розслідування загибелі В. М. Чорновола, вивчивши усе, що можна, прийшла до висновку, що Чорновола планували знищити морально, відсторонивши його від активної політичної діяльності, перетворивши на почесного, уважай бездіяльного голову партії. Коли це не вдалося, коли деякі діячі нарешті зрозуміли, що В. Чорновіл боротиметься до кінця – його знищили фізично, замаскувавши це під випадкову дорожно-транспортну пригоду.

Є два основні носії духов­ної творчості й розвитку спільноти – народ і людина. Вони, доки живі, змагаються за те, щоб просуватися вперед, розвиватися, рости.

«І тільки смерть, знищення або крайня загроза можуть зупинити індивідуальні пориви людини» (В. Чорновіл). Не забуваймо про це і про Лідера і Героя України.

Микола СТЕЛЬМАЩУК,

заступник голови

Надвірнянської

організації НРУ,

депутат районної ради.