«Я перед вами впаду на коліна»

Після Революції Гідності вони першими за покликом серця кинулися на передову боронити Вкраїну від кирзового чобота російського окупанта і його найманців. І зараз вони –  такі сильні, горді. І воюють за Україну, віддаючи своє життя. Так і хочеться мовити до наших воїнів-захисників словами із знаменитого вірша «Це – мій народ» Мирослава Вересюка: «Я перед вами впаду на коліна!// Такий народ не зустрічав ніде!// Це – мій народ! А я – його дитина!// І серце від захоплення гуде!».

А тут, у тилу, також свій фронт. Ми допомагаємо нашим солдатикам, котрі кажуть: «Дякуємо українському народові. Бо народ і армія – єдині». І тоді так хочеться зробити ще більше. І головне – зробити з любов`ю.

Тож, у дні Великого посту творімо добрі справи один для одного, змінюймося в кращу сторону. Адже від нас у тилу також чимало залежить: чим швидше будемо змінюватися, тим ближче наближатиметься перемога. Хоч повільно, але все ж відкривається «другий фронт» боротьби з корупцією, державною зрадою, чиновницькою байдужістю.

Істинні людські цінності – не те, що отримаєш матеріально, а те, що отримаєш для душі. Тому працюймо щиро на Україну. Бог бачить, що робить кожний із нас, де б ми не знаходилися (чи то при владі, на «хлібній» посаді, чи то на простому робочому місці із мізерною платнею). Але, як засвідчують волонтери, саме простий пересічний співвітчизник нині найчастіше відриває від себе оту «десятину», щоб допомогти українській армії, а чи знедоленій сім`ї полеглого воїна. От і нещодавно зібрані кошти ми передали молодій солдатській вдові з її осиротілими дітками. А днями посилки з гуманітарною допомогою доставить в Артемівську районну лікарню на Донеччині «Нова пошта».

Робимо те, що в наших силах. Віримо, що державна влада може і зобов`язана зробити більше для власного народу. Дякуємо краянам, котрі, незважаючи на нинішні скромні достатки, щиро жертвують на підтримку нашим оборонцям. Перемога буде за нами!

Членкині молитовного майдану м. Надвірна.