Діти Чорнобиля

Гойдають матері колиски,

«Комета» річку розсікає.

Котятко молько хлепче з миски…

Життя іде. Весна буяє.

Весна. Так любо сонце гріє,

Іде малеча гамірлива…

Бузком так пахне, в небі пріє,

Гроза гряде, а, може, злива?

І розрядились громовиці,

Неначе хмара десь урвалась.

В людей від жаху блідли лиці,

Це не гроза . ЧАЕС зірвалась!

Висять над Прип’яттю руїни,

Родинам впали дні похмурі,

Вітри рознесли по країні,

Мов цвіт опалий після бурі.

Серця дитячі, душі юні

По світу десь розпорошились…

І дні народжень, сірі будні

Не ті, що вдома. Не судилось.

Пережилося. В Україні

Зійшли на попелищі квіти…

Роки пройшли, а на чужині –

Вже подорослішали діти.

Віхолять зими, заметілі.

Весна… Ледь чути дзвона звуки.

Гойдають люльки потерпілі,

Ростуть чорнобильські онуки.

Роман БЕНЮК,

учасник ліквідації наслідків аварії

на Чорнобильській АЕС, м. Надвірна.