Іванна й Адам Буні у парі 60 діамантових літ

Учора, 29 квітня, минуло 60 років одруження і шлюбу надвірнянців Іванни й Адама Бунів («діамантове весілля»).

Хто знає і кому доводилось спілкуватися з Адамом Бунем, той переконався у його веселій, жартівливій, енергійній вдачі. Він так може захопити розповіддю як хрестили його правнука у Голландії, що й самі захочете таке вчинити. А вже від оповідок «майора медичної служби у запасі» Адама Буня вас розпиратиме від сміху, як він зумів перехитрити московського генерала (але кубанця за походженням) у створенні маштабного військового госпіталя у Надвірнянщині, облаштувавши кількома ліжками, халатами і протигазами 2-3 класи Надвірнянської школи-інтернату, вишикувавши на її території з десяток людей у білих халатах. Або як він спочатку «школив» 4-річного онука щодо українства, а одного разу нащадок уже шпетив дідуся, як то він терпить слово «хлеб» на торгових вантажівках у райцентрі. А вже коли починають з весільним дружбою Іваном  Томином згадувати свої шкільні, гімназійні та студентські роки, то просто тобі Штепсель із Тарапунькою завітали у наше місто.

Та окрім веселого й смішного ви можете захопитися, як Адам Бунь читає напам`ять повністю «Слово о полку Ігоревім» у перекладі священика Бурдуляка із Тернопілля. Як він розповідає, що, будучи медиком-окулістом, увів вперше у тодішньому Союзі у 1970-их роках вимірювання внутрішньоочного тиску при глаукомі (за це отримав звання «Відмінник охорони здоров`я Української РСР»). Як через свідоме виконання напарником-рентгенологом злочинної вказівки «спецорганів» потерпів від радіоактивного опромінення. Він дуже полюбив Божу комаху-бджолу, бо вона його рятувала від цього лиха.

А ще Адам Бунь, співаючи у ритмі танго давновідому пісню «Червоні маки» («Мак червоний над житами…»), висуває і доводить свою версію, що її автором є Роман Януарович Савицький (його помилково вважають ще й автором відомої «Гуцулки Ксені»), котрий часто у передвоєнні роки навідувався у Надвірну і залицявся до учительки Адама – Емілії Гринішак, відомої просвітянки і союзянки. Цю пісню пан Адам вважає Надвірнянським танго і пропонує, аби так вважали і краяни, передусім, надвірняни. Напевно, не відмовитесь від його розповіді, як у 1954-му в нашій області почали вживати йодовану сіль завдяки висновкам комісії облздороввідділу, в якій на пересувному флюорографі працював лікар Адам Бунь.

Тепер познайомимо із життєписом Адама й Іванни Бунів. Адам Атаназович Бунь народився у Надвірній 3 липня 1928 року. Закінчив Надвірнянську СШ № 1 (перший випускний клас цієї школи, всього тоді було 10 випускників, у т. ч. Томин Іван Юрійович). Пізніше закінчив Станіславську гімназію і вступив до Станіславського державного медичного інституту. Тут і познайомився з Іванкою Маркович (дівоче прізвище Іванни Бунь).

Іванна Петрівна Маркович народилася 5 червня 1931 року на Лемківщині – с. Монастирець біля Перемишля (тепер територія Польщі). Після війни сім’ю переселили у с. Винятинці Заліщицького р-ну Тернопільської області. У Заліщиках закінчила середню школу і вступила до Станіславського медичного інституту, де і познайомилася з Адамом Бунем. Весілля святкували 29 квітня 1955-го у цьому селі. Шкільний колега Іван Томин був дружбою.

Після закінчення медінституту молоду сім’ю направили на роботу в Косівську районну лікарню (1956 р.), а у 1957-му вони переїхали у Надвірну і протягом багатьох років (аж до виходу на пенсію) працювали у Надвірнянській районній лікарні, де головним лікарем був відомий організатор охорони здоров’я фронтовик Петро Олексійович Федяй, а в лікарні працювало всього кілька лікарів. Цей невеликий колектив ентузіастів налагодив роботу районної медичної служби. Подружжя Бунів влилося у важку працю – часті нічні чергування, далекі поїздки бездоріжжям по всьому району тощо. З часом лікарню розбудували, побільшало лікарів.

Протягом багатьох років наші ювіляри працювали головними районними спеціалістами: Адам Бунь – районним офтальмологом, а Іванна Бунь – районним ЛОР спеціалістом, яка протягом багатьох років очолювала відділення. За ці роки вони вилікували сотні хворих, зробили тисячі операцій.

Бурхливі події становлення України як незалежної держави не залишили їх осторонь. Адам Бунь завжди займав активну громадянську позицію, він був серед організаторів і активних учасників багатьох ініціатив у Надвірній і районі.

Іванна та Адам Буні нині радіють своїм двом дітям, чотирьом онукам, трьом правнукам. Дочка Зінкевич (Бунь) Леся Адамівна пішла батьківською стежиною, ставши лікарем, працює в Надвірнянській центральній райлікарні. Син Ростислав – доктор технічних наук, професор Національного університету «Львівська політехніка» та кількох зарубіжних вищих навчальних закладів.  З особливою теплотою згадують своїх бабусю і дідуся онуки. Вони народилися і виховувалися у Надвірній, від бабусі й дідуся перейняли людяність і працьовитість. Онук Андрій у 24 роки захистив кандидатську дисертацію і працює у Технічному університеті м. Дельфт (Нідерланди). Внучка Мар’яна після закінчення Івано-Франківського національного медичного університету там і працює. Онук Володимир після магістратури Національного університету «Львівська політехніка» продовжує навчання у Німеччині. Внучка Галина – магістр-дизайнер – працює у львівській агенції «Мопіс».

Щиросердечні віншування з такої величної родинної нагоди засилають ювілярам: редакція газети «Народна Воля», шанувальниками якої є упродовж чверть віку родина Бунів, правління культурно-мистецького Фонду ім. Володимира Луціва, робота якого не обходиться без діяльної участі п. Адама. Свого шкільного товариша і донині щирого друга й побратима Адася з неблизького Лондону вітає Володимир Луців, почесний громадянин м. Надвірної, засновник згаданого Фонду.

Довгих літ життя і мирного неба Вам, шановне діамантове подружжя Іванни й Адама Бунів!

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля»