Обряди Юрієвого дня у Гвозді

Коли з`їжджаєте із Гвоздецької гори, відкривається мальовнича панорама: Скарбова гора,  заквітчана черешнями, яблунями, терном, шипшиною і всім тим, що росте на пагорбах і схилах. Поблизу дороги – церква св. Архистратига Михаїла УПЦ Київського патріархату. Нижче церкви тягнеться пасовище. Саме тут і відбувались народні гуляння, приурочені Юрієвому дню.

Спочатку парох православної громади о. Любомир Траско відправив мелебінь за худібку і всяку домашню живність, а потім уже лунали на півсела коломийки та троїсті музики.

Наше покоління добре пам`ятає, як на Юрія дівчата плели корівкам віночки на роги у супроводі пісень, коломийок, веселих ігор. На пасовисько виганяли тільки шуткою, а худібку кропили свяченою водою, щоб у добрі й злагоді випасалися до глухої осені. А якщо корівка розтелилась або мало народитися телятко, тоді обов`язково зав`язували на хвіст червону стрічку: На хвоста я зачепила// Бантик червоненький,//Щоби Лаську не зочили// Відьми пулькатенькі.

Корівка в господарстві була і є годувальницею, тому на Свят-вечір не сідають вечеряти, поки не понесуть із святкового столу гостинець у хлів – куті, хліба чи вареник. А на браму чіпали тернинку, промовляючи: «Агій, аби ваші очищі вилізли на тернищі». А також на Юріїв день «вбирали» берізку у жовтий лототень і вішали на ворота. А чому саме жовтий колір квітів? У житті це сприймається як колір розлуки, а в господарстві – це колір сонця, тепла, і коли на Юрія худоба виходила на луги пастися, вони були всіяні жовтими квітками. Їх було так багато, наче зір на небі. Худоба після такої їжі давала молоко із відтінком жовтизни.

Одягання берізки в жовті квіти-зірочки супроводжувалось традиційними співами і забавами.

Діти не забувають цю традицію і в наш час, тому цього року на Юріїв день зібралась на Луги сільська громада, щоб старше покоління відновило та передало молодим і дзвінкоголосу коломийку, яку ще запам`ятали в дитинстві, і пісні своєї молодості. Не вщухали веселі забави до самої ночі. Поважні корови, поблагословенні священиком, несли на головах сплетені вінки. Найцікавішим для дітей стало катання на справжньому коні.

Відновлюймо звичаї та обряди, пам`ятаймо про пракорені нашого роду і переможемо найлютішого ворога.

Катерина БОЙКО,

учитель української мови і літератури.