Пишаємося нашими героями

Молодий сержант Андрій Пец – один із п’яти першокурсників факультету бойового застосування військ Академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного, який має досвід участі в АТО на сході країни, за успішне виконання бойових завдань у зоні АТО та виявлені за героїзм і самовіддачу нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

8 березня ц. р. молодший сержант Андрій Пец у складі 1-го аеромобільного батальйону виїхав на навчання «Весняна злива». Чернігівська область стала першим пунктом на шляху військовослужбовців бригади до маршу в Луганську область, а потім й участі в АТО. Серед завдань, які виконують львівські десантники, – супроводження й охорона підрозділів, конвоювання військової техніки та озброєння, несення служби на блокпостах тощо.

– Часто доводилось жити просто неба, спати в бронетранспортерах або під ними, – розповідає Андрій. – Перші серйозні бойові зіткнення для мене і моїх побратимів розпочалися наприкінці червня – на початку липня перед звільненням Слов’янська. На цьому шляху одним з опорних пунктів бойовиків було смт. Миколаївка. Місцеву ГЕС бойовики перетворили на справжню фортецю. Сприяли цьому і підземні комунікації, які стали надійнішим укриттям від будь-якої зброї, постійні постріли з РПГ і СПГ, пролітали й снаряди з танкових гармат… Здавалося, це – справжнє пекло! Три дні вели бої. Коли згодом побачили над будівлею біле полотнище, то подумали, що бойовики вирішили здатися. Як з’ясувалося, це працівники підприємства, яких російські найманці цинічно зачинили в одному з цехів, а самі ховалися в добре захищених бункерах.  Ми були шоковані. Слава Богу, що тоді ніхто з цивільних людей не постраждав. До речі, там, де ховалися бойовики, бачив російські сухпайки і консерви. Тож і ця їхня «гуманітарка» мала суто військове призначення.

Після взяття і зачистки Миколаївки шлях на Слов’янськ став відкритий. За звільнення цього населеного пункту і виконання поставленого завдання контрактник представлений до високої нагороди.

До липня 2014-го Андрій Пец виконував завдання у розвідувальному дозорі. Нечисленна група передового загону десантників мала виявляти опорні точки противника, засідки і надавати координати бойовиків нашій артилерії чи авіації. Для такої групи виявити противника – це фактично викликати вогонь на себе і в такий спосіб з’ясувати місцезнаходження ворога, його сили та засоби.

Під час операції зі звільнення Слов’янська наша група мала завдання вийти і зайняти висоту, з якої добре проглядалося місто. Танк і два БТРи попереду нашої групи пройшли, а заключна машина колони підірвалася на протитанковій міні противника. Пощастило, що з 9 хлопців лише одного серйозно поранило, ще троє – контужені. Серед них – і я, – продовжує Андрій. – Як згодом повідомили сапери, на тому місці вони виявили ще кілька протитанкових мін, а також – протипіхотну МОН-100, яка мала розірватися, коли ми виходили з машини. Ніч бійцям довелось перечекати на блокпосту. Потім поранених відправили у районну лікарню Ізюма, згодом лікувався у військових шпиталях Харкова та Львова.

Підтримала такий вибір і дружина Ірина, з якою виховуємо двох діточок – семирічну Андріану і дворічного Євгена. У моїй сім’ї не було військових, та я вже у дитинстві вирішив, що стану офіцером. Після сьомого класу вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату. У 2004-му успішно його закінчив, але пішов на завод, де працював слюсарем мій батько, та став його учнем. Паралельно вступив на заочне відділення юридичного факультету Тернопільського інституту ім. В. Чорновола.  Після першої сесії отримав повістку і прибув до однієї з частин Західного оперативного командування. А коли у 2006 р. строкова військова служба підходила до завершення, підписав контракт і зробив перший крок до реалізації мрії стати професійним військовим. У частині довелося служити на різних посадах: стрілець, начальник радіостанції, водій. За цей час успішно закінчив чотири роки навчання в інституті у Тернополі і вступив на магістратуру до Львівського університету бізнесу та права. У 2010-му став магістром правознавства. Через три роки частину скоротили, тому перевівся у 80-ту окрему аеромобільну бригаду.

Ми раді, що Андрій не забуває першої сходинки до своїх успіхів – Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату, а особовий склад нашого навчального закладу пишається своїм випускником і бажає йому доброї долі у мирній Україні.

Віра Бойко,

педагог-організатор

Прикарпатського ВСЛІ.