Газета по-надвірнянськи
 

Незламна і нескорена Анна Попович

12 червня 2015, 13:25 | Рубрика: краяни-повстанці Версія для друку Версія для друку 639 переглядів

(Продовження.

Поч. у № 56-58).

Восени 1950-го повстанці «Козак» і «Верещак» з лівого боку потока Прилуки біля с. Зелениці побудували бункер для п’ятьох людей. Перед Різдвяними святами до укриття прийшли ще п’ять людей на чолі з «Громом», оскільки їхній бункер знаходився на території лісосіки (вирубка лісу) у с. Бистриця і міг бути викритий. Оскільки схрон біля Зелениці був невеликий за розмірами, то перша черга із п’ятьох людей сиділа, а інші стояли. Харчувалися дуже скупо, бо розраховували на п’ятьох – згадувала п. Анна. У січні 1951-го під час відлиги «Довбуш» із трьома повстанцями ходив у Бистрицю, звідти принесли смалець, цукор і цигарки. Навесні всі покинули бункер і пішли у терен.

Анна залишилася у сховку сама, де й друкувала звіти. Минали дні, тижні, пізніше повстанці «Довбуш», «Козак» і «Верещак» прийшли знову у бункер, а 12-го червня його покинули. Як стало відомо пізніше, «Довбуш» отримав донесення, що «Козак» і «Карпенко» при виконанні бойового завдання 14 червня 1951-го потрапили у засідку. У нерівному бою із опергрупою «Козак» героїчно загинув, а важкопоранений «Карпенко» (Михайло Березицький із Журак Богородчанського району) потрапив у полон. Під час допиту, не витримавши катувань, вказав на місцерозташування бункера. «Довбуш» перебував в іншому районі, дорога до схрону забрала у нього три дні. До бункера він прийшов 16 червня, випередивши чекістів на декілька хвилин, встиг забрати сумку із частиною документів, автомат і пістолет і кинувся навтьоки.

Анна прикрила собою командира, фактично врятувавши йому життя. Розривна куля понівечила м’язи і кістки лівої руки, відважна повстанка хотіла застрелитися, та пістолет дав осічку. Та Вона розуміла, що краще смерть, тому зубами витягнула чеку із гранати і кинула. Прийшла до тями в ямі, ноги побиті осколками, почала тікати, щоб її вбили. Прекрасно усвідомлювала, що її чекає на допитах, якщо її захоплять живою. Солдати побачили, що вона жива, а один з них, котрий її поранив, кинувся за нею.

Анна бігла близько 500 метрів, солдати стріляли з автоматів, кулі порвали одяг, але вона залишалася живою. Упала зі скали, солдат, з розгону зачепившись за неї, також упав. Він схопив її за поранену руку, вона захрускотіла, тоді ж витягнув її за іншу. Повстанка була вся у крові, лікар нашвидкоруч зробив перев’язку. На дорозі на неї чекали три офіцери-чекісти, зібралося багато людей, які ремонтували дорогу. ЇЇ впізнали, та виду не подали. Хлопець-однокласник і лікар вели секретар-друкарку три кілометри пішки. Дорогою уводили знеболювальні уколи, послаблювали джгути. У Чернику Анну, посадивши на коня, везли ще шість кілометрів, опісля пересадили на автомашину, якою і повезли у Надвірну.

Повстанка втратила багато крові, у лікарні зробили операцію, ліву руку довелося ампутувати. Коли Анна отямилася то двічі-тричі на добу до неї приходили сліді НКВС. Оперативники розуміли, хто потрапив в їхні руки, це й усвідомлювали повстанські командири. Молодий повстанець Мирон Свідрук «Вільшенко» із Надвірної запропонував Гринішаку сміливий план визволення Анни з лікарні. Напевно «Довбуш» не міг зважитися на таке відповідальне рішення, він звертається до окружних провідників «Куряви» і «Жара», які схвалили його план. Безпосередньою визволяв із чекістських лабет Анну Мирон Свідрук разом із Петром Хоптою й Іваном Савчуком. 10 липня Анну з боєм відбивали у чекістів із боєм, вбили двох солдатів, забрали їхні автомати. Анна Николайчук, яка працювала кастеляншею, допомогла вивести Анну, давши їй халат і сховавши в комірчині. Петро Хопта, стріляючи з автомата, відволікав чекістів на себе, дававши змогу повстанцям і Анні втекти від переслідувачів. Мирона Свідрука за героїчне врятування Анни Попович нагородили Срібним Хрестом заслуги 1-ї кляси (він загинув героїчною смертю у нерівному бою із чекістами 20 лютого 1952-го біля нафтопереробного заводу).

Операцію підготували дуже ретельно, про це свідчить те, що упівці благополучно дісталися до своїх. Перед цим два дні переховувалися у лісі біля річки Бистриця. Третього дня вони перейшли на гору Бзовач між селами Пасічна і Любіжня, де їх зустрів Надвірнянський районний провідник «Тарас» Юрко Гуменюк із Білих Ослав. Далі вони попрямували у село Луг,там знаходився кущовий «Зенко» Михайло Крайлюк із Білих Ослав, який й привів Анну на постій «Довбуша біля гори Яблуниця неподалік с. Луг.

Такий зухвалий напад повстанців на міжрайонну лікарню в Надвірній викликав широкий резонанс як в місті, так і в області. Тому 13 липня обком КП(б) У обговорював цю подію. «За проявлення безпечності і  відсутність більшовицької пильності, – говориться у звіті Станіславського обкому КП(б)У № 0287секретаря ЦК КП(б)У Мельникова Л.Г., – слабку агентурно-оперативну роботу, в результаті чого допущено бандпрояв, начальник райвідділу МДБ тов. Штепа заслужив виключення із лав ВКП(б), але обком КП(Б)У врахував його роботу в минулому в Косівському районі, де він проявив себе як комуніст і чекіст і був за це нагороджений, виніс йому сувору догану з попередженням і зняв з роботи, як нездатного виправити стан справ у районі.

Бюро обкому КП(б)У доручив начальнику політвідділу 82-ої дивізії військ МДБ тов.. Куценку і командуванню дивізії розглянути питання про командира батальйону військ МДБ тов. Кондратенка та інших винних осіб, які допустили бандпрояв, і притягнути їх до суворої партійної і дисциплінарної відповідальності.

Своїм рішенням обком КП(б)У зобов’язав начальника управління МДБ тов. Шевченка надати дієву допомогу Надвірнянському району в ліквідації оунівського підпілля і оздоровлення роботи райвідділу МДБ.

Обком КП(б)У одночасно вимагав від секретаря Надвірнянського райкому КП(б)У тов. Гордієвича посилити контроль і підвищити вимогливість до працівників МДБ, повести рішучу боротьбу з фактами неорганізованості, безпечності, в роботі райвідділу МДБ, а також посилити масово-політичну роботу серед населення, спрямувавши її на розкриття і викорінення бандитизму в районі.

Згодом, 27 липня 1951 року, ще й вище керівництво республіки прийняло з цього приводу постанову політбюро ЦК КП(б)У під назвою «Про факти політичної байдужості і злочинного ставлення до виконання службових обов’язків з боку деяких працівників МДБ Західних областей УРСР».

Іван КМЕТЮК,

заступник голови

Надвірнянської райорганізації Всеукраїнського

товариства «Меморіал»

ім. В. Стуса.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!