Оборонили честь нації

«По битві на полях Полтави

Тут вперше український кріс

Спиняв московських полчищ лави,

І вперше по літах неволі

Слова упали тут стрільцеві:

«Ми не поклонимось цареві!

Ми прагнем волі!»

Як гора Говерла є найвищою географічною вершиною України, так гора Маківка уособлює вершину українського подвигу, духу, патріотизму і незламності. Побувати на Маківці (із трьох її вершин найвища має 958 метрів) варто кожному, кому дорога і вартісна Українська Держава та її цінності. Вивищується Маківка, яка стала символом української зброї і мужності, поблизу села Тухля (відомого подвигом Захара Беркута проти татарів), а точніше – на схід від бойківського села Головецьке Сколівського району Львівської області.

Як гора Говерла є найвищою географічною вершиною України, так гора Маківка уособлює вершину українського подвигу, духу, патріотизму і незламності. Побувати на Маківці (із трьох її вершин найвища має 958 метрів) варто кожному, кому дорога і вартісна Українська Держава та її цінності. Вивищується Маківка, яка стала символом української зброї і мужності, поблизу села Тухля (відомого подвигом Захара Беркута проти татарів), а точніше – на схід від бойківського села Головецьке Сколівського району Львівської області.

цих поетичних рядках усуса Олеся Бабія сконцентрована програма-сповідь, програма-заклик, програма-молитва і програма-заповідь кожному українцеві. Стали у нерівний бій сотню літ тому із ненависним московським ворогом, мусимо й у наші дні не поступитися йому на наших східних рубежах. І коли йдеш до вершини Маківки майже чотири з половиною кілометри в один бік, коли ступаєш по цій вершині, окропленій стрілецькою кров`ю і просякнутій усусівською звитягою, сповнюєшся гордістю за своїх предків-героїв, за їх високий військовий і державницький чин.

Переконуєшся, якби кожний українець вивищився б духом на Маківці, на якій січові стрільці відбили російського ворога, який переважав удесятеро, якби кожний пізнав верхів`я її слави і нескореності, то ми отримали б ще міцнішу певність, що ніколи не зітреться пам`ять про українських січових стрільців, а наші славні нинішні добровольці і вояки забезпечать надійну охорону й оборону на сході, у донецькому степу, проти одвічного ворога нашого народу.

Віриться, що таким духом пройнялися, передусім, вихованці Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату, котрі під орудою свого директора полковника Миколи Мартинюка наприкінці травня у товаристві старших краян здійснили сходження на гору Маківку. Посприяв цій поїздці депутат районної ради Ігор Андруняк, відповідальні працівники апарату РДА Микола Кравчук та Іван Бурій у рамках відповідної галузевої районної програми з військово-патріотичного виховання. Пройтися урочистим маршем на вершині Маківки, віддати честь полеглим героям-січовикам, крокувати серпантинами до цієї славної гори, слухати мелодійний щирий спів і повстанські стрілецькі пісні (а всього їх налічують майже 500), жінок, церковних хористів із Гвозда, зворушитися проникливою проповіддю отця-пароха УГКЦ Івана Гедзика про те, що на уроках битви на Маківці мають учитися нинішні українські генерали й офіцери – усе це, думається, лягло  благодатним грунтом у серця і душі військових ліцеїстів.

Розповідь голови Все­українського Братства вояків ОУН-УПА Богдана Боровича про мужність і незламність січових стрільців, про живу легенду борця-українця сотника УПА 92-літнього «Кривоноса» – Мирослава Симчича, котрий понад 32 роки карався у сталінсько-комуністичних таборах і якого висунули на звання Героя України, палке звернення секретаря цього Братства, журналіста «Радіо «Дзвони» Марії Солодчук, своєрідний огром інформації про січове стрілецтво від Ігоря Андруняка змусили усіх відчути, що Маківка, її герої – не тільки символ боротьби за незалежність України, а живий поклик до нинішнього жорстокого двобою  з підступним російським агресором. Бо й у стрілецькій пісні (її мотив по-зрадницьки присвоїли російсько-більшовицькі пропагандисти) чуємо: «За свій рідний край, за стрілецький звичай йдемо в бій за святу перемогу». Мабуть,  натхненні таким духом і високим чесним обов`язком перед Вітчизною йшли у бій 17-літні Федір Бельмега із Верховинщини та Омелян Стратійчук, 21-23-річні Микола, Дмитро і Михайло Мицканюки, Федір і Борис Ткачуки, як усі майже півсотні січовиків, котрі упокоєні навічно на Маківській вершині. Вони знали й усвідомлювали, що найцінніший скарб для людини – це свобода. Нікчемний той народ, котрий не визволявся б із неволі. Січове стрілецтво – провісник національного війська всієї України, а стрілецька слава – невід`ємна частина української ідентичності.

…Мандруйте, крокуйте на Маківку. Вклоніться їй та її Героям. Скріпіться духом. Це потрібно кожному українцеві.

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля»