Як не потрапити у пастку місцевих «реформаторів»

Уряд і президент роз’яснять, як громадам об’єднуватися без шкоди для себе і майбутнього своїх сіл і містечок.

Адміністративно-тери­торіальна реформа – одна із найважливіших реформ, запланованих в Україні, кінцевою метою якої є децентралізація влади. У квітні минулого року уряд схвалив концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, яка передбачає добровільне об’єднання громад.

Практично рік на місцях гальмували проведення реформи, і ось раптом прокинулися та взялися «об’єднувати» громади. На ділі це вилилося у численні спроби обманом або примусом не об’єднати, а приєднати менші громади до більших населених пунктів, в основному райцентрів. При цьому районні та міські начальники кивають на Київ, мовляв, звідти прийшов наказ. Насправді у цих начальників вийшло у підсумку подбати про ще більше наповнення власної кишені за рахунок землі і майна громад (які безправними приєднуються до «старшого брата»). А стрілки перевести на центральну владу.

Насправді концепція реформування місцевого самоврядування не передбачає жодного примусу. Як підкреслив, виступаючи у Верховній Раді, прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, об’єднання громад має бути винятково добровільним. А оскільки з регіонів надходить багато скарг, громадяни нарікають, що їхні громади «женять» поневолі, прем’єр і Президент найближчим часом зберуть представників місцевих громад для того, щоб роз’яснити,яким чином має відбуватися це добровільне об’єднання громадян, заявив голова уряду.

А то збори громади відбуваються так: голова села «А» збирає жителів і повідомляє, що їм потрібно об’єднатися із селами «Б», «В» і «Г», бо так сказало районне начальство. А після цього ще й приєднатися до громади райцентру. Пояснення виглядає начебто логічно: там більший бюджет, то може і нам щось перепаде. Самі ж бо проіснувати не зможемо.  Це – цинічний обман селян. Таким чином, деякі районні керівники прагнуть отримати доступ до сільськогосподарських угідь і майна, а потім влаштувати їхній розпродаж. Пояснюємо: за концепцією реформування місцевого самоврядування жителі сіл «А», «Б», «В» і «Г» можуть об’єднуватися в одну громаду, якщо бачитимуть у цьому потребу. А можуть об’єднуватися інакше. Приміром, село «С» не сполучене транспортом з іншими трьома, а доїхати краще до села «Д», тому жителям цього населеного пункту логічніше утворювати громаду з тими, до кого доїхати зручніше. Але районне начальство хоче, щоб об’єдналися саме ці чотири села і тисне на голів сільрад, хоча людям це лише створює серйозні додаткові труднощі.

Чому? Відповідь на поверхні: це не просто територіально близькі до райцентру населені пункти, це села, завдяки яким з’явиться можливість розширювати територію райцентрів без згоди самих селян.  Якщо сьогодні голова сільради, який діє у спайці з хитрими місцевими чиновниками, переконає громаду приєднатися до районного центру, бо це, нібито, вигідніше, завтра наслідки будуть трагічними. На землях громади, як гриби, повиростають котеджі, гінці з великих міст скуплять землю або на місці якогось села влаштують міське сміттєзвалище. Так може статися, бо рішення прийматиме вже не сільрада, а в райцентрі. Саме тому треба добре помізкувати перед тим, як погоджуватися ставати частиною громади якогось райцентру.  Може краще мати власний бюджет, хай і не надто великий, але розпоряджатися ним за власними потребами, обрати свого хазяйновитого старосту і не залежати від районних начальників. Які все одно краще дбатимуть про місто, аніж про село, бо в місті виборців більше. Це ж стосується і громад райцентрів. Їх також ніхто силою не примушує об’єднуватися з сусідами. Як громада проголосує, так і буде.

Те, що уряд вчасно звернув увагу на факти примусу до об’єднання, вселяє надію на те, що ці перегини на місцях буде виправлено. Прем’єр засвідчив справжню позицію уряду: тим представникам влади на місцях, які вдаються до тиску на громади, вірити не можна. Більш того, ці «діячі» хочуть послабити або й взагалі ліквідувати місцеві громади. І при цьому прикриваються словом «децентралізація».  За часів Януковича також багато говорили про реформу самоврядування, але місцеві бюджети все одно формувалися Києвом. А коли громади дійсно прагнули самоврядування, на них влада уваги не звертала. Можна згадати історію з референдумом у Лазірках на Полтавщині. У 2011-му році жителі цього села вирішили: до їхнього райцентру Оржиця – 45 кілометрів, а до іншого райцентру – Гребінки – 24. Та ще й залізницею, а не маршруткою розбитими шляхами. Селяни зібралися і провели референдум про приєднання до Гребінківського району. Але влада результатів референдуму не визнала. Зараз же уряд серйозно налаштований дати громадам повне право вирішувати свою долю самим. У цьому і є головна суть децентралізації. До якої відповідально має ставитися не лише центральна влада, але й місцеві громади.  Адже реформа – процес двонаправлений, має йти як зверху, так і знизу. Громади здатні не «вестися» на шантаж чиновників районної ланки. Читайте, люди добрі, закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» – і районним чиновникам показуйте. У цьому законі райдержадміністрації (та й інші органи виконавчої влади) взагалі відсутні як суб’єкти об’єднавчого процесу.

Громади здатні проконтролювати голову та членів своєї сільської чи селищної ради, яких вони обирали – чи не зраджують вони інтереси громади, домовившись із районним начальством. Як вони витрачають кошти бюджету, адже їх за новим законодавством на місця перераховують значно більше.

 Люди мають проголосувати за те рішення, яке буде вигідне їхній громаді, а не чиновникам. У Київській області та інших регіонах вже є приклади рішучого відстоювання громадами своїх прав, незважаючи на тиск шантажистів районного маштабу.  А взагалі корисно трохи почекати й отримати роз’яснення голів уряду та держави з приводу порядку виконання закону про об’єднання громад. Тоді і з бюрократією розмовляти буде простіше.

Ганна ЛАБУНЯК.