Газета по-надвірнянськи
 

Незламна і нескорена Анна Попович

3 липня 2015, 12:38 | Рубрика: Духовність, краяни-повстанці Версія для друку Версія для друку 543 переглядів

До речі, як пише Микола Сіщук, розголос про визволення 10 липня 1951 року повстанцями УПА із чекістського полону легендарної зв’язкової-машиністки надрайонового проводу ОУН Анни Попович розлетівся мало не по всій Україні. Тоді позачергово зібралися найвищі комуністичні чини соціалістичної республіки і прийняли постанову Політбюро ЦК КП(б)У (за № 142 від 27 липня 1951 року), в якій ішлося:

ЦК КП(б)У устанавливает, что в западньіх областях УССР в результате проявления политической беспечности і преступного отношения к исполнению служебник обязаностей со сторони отельних работников Министерства госбезопасности и внутренней охраньі МГБ имели место нагльіє террористичиские акті оуновських бандитов над работниками партийно-советського актива і сотрудниками МГБ:

В Надворнянском районе Станиславской области 10 ию-ля 1951 г., в результате беспечности оуновцами убиты солдаты вооруженной охраны МГБ и уведена из-под стражи находив-шаяся на излечении в районной больнице, машинистка надра-йонного «провода» ОУН. 2 июля с. г. в этом же районе имел место побег из райотдела МГБ арестованного бандита, о чем начальник райотдела тов. Штепа пытался скрыть. (Про цей випадок мова йтиме далі у спогадах Михайла Юркевича. – прим, авт.).

Эти и другие, подобные им, факты являются следствием слабой воинской дисциплины во внутренней охране МГБ, плохо поставленной воспитательной и агентурно-осведомительной работе, несоблюдения элементарных оперативно-чекистских правил в борьбе с оуновцами.

ЦК КП(б)У постановляет:

1. Обязать министра государственной безопасности УССР тов. Ковальчука, начальника внутренней охраны МГБ Украинского округа тов. Фадеева, начальника управления МГБ по Станиславской области тов. Шевченко, принять немедленно меры по ликвидации бандитов, допустивши террористические акты.

2. Потребовать от Министерства госбезопасности УССР, командования внутренней охраны МГБ Украинского округа, начальников областных управлений МГБ повысить политическую бдительность и усилить политико-воспитательную работу и воинскую дисциплину в подчиненных им подразделениях и райотделах.

3. Обязать министра государственной безопасности тов. Ковальчука провести расследование по фактам, указанным в настоящем постановлении, и виновных привлечь к строгой ответственности».

Ця постанова ЦК КП(б)У мала трагічні наслідки для начальника Надвірнянського райвідділу МДБ майора Штепи. Обласні «емгебешники», виконуючи цю постанову щодо «злочинного ставлення до своїх службових обов’язків», явно перестаралися, оскільки за втечу бандерівця на волю з райвідділу МДБ і викрадення повстанки Анни Попович товариша Штепу розстріляли без суду і слідства. А потім розповсюдили плітки, що він сам укоротив собі життя, усвідомлюючи свою провину. Теренами краю котилася страшна зрада – майже втілилася у життя розпочата наприкінці зими 1951-го управлінням МДБ Станіславської області і затверджена міністром держбезпеки УРСР генерал-лейтенантом М. Ковальчуком цілком таємна агентурна справа «Переправа». Суть її  – знищити український національно-визвольний рух руками самих українців, зокрема, із числа колишніх повстанців, створивши легендовані проводи під керівництвом офіцерів МДБ і агентурно-бойові групи.

Трясовина чорної зради докотилася і до Надвірнянщини, заарештували чільних провідників «Куряву» і «Шварна». 15 серпня 1951-го на провокативному зв’язку схопили керівника Надвірнянського надрайонного проводу «Хмару», 15 вересня цього ж року біля Чорного Потоку Печеніжинського району попалися чекістам референт СБ цього надрайону «Довбуш», провідник Яремчанського проводу Антон Вадюк «Дуб», керівник кущової ОУН Антон Жолобчук «Галайда», знищили референта СБ Надвірнянщини «Ромка» та його охоронця.

З керівних чільників на волі залишилися «Гомон» і «Грім», зв’язки, як такі, перервані, у лапах ворога десятки патріотів. Тепер кожна боївка діяла на власний розсуд, Михайло Деркач «Зеленчук» й інші повстанці ходили в терен і принесли страшні звістки: «Хмару» захопили живим», «Довбуш» у визначений час не прийшов на пункт зв’язку. Керівники Надвірнянського районного проводу «Тарас» і пропаганди «Голуб», бойовик «Василько» із Переросля відійшли у терен. Пізніше «Тарас» пішов на зустріч, як виявилося провокативну, де й загинув 3 жовтня 1951-го біля гори Рокита разом із субреферентом пропаганди Коломийського окружного проводу «Берестом» і його охоронцями.

«Деркач», «Дуб» (Дмитро Верхоляк) і Анна покинули бункер і збудували примітивну криївку на схилі гори Полянський у верхів`ї річки Сітний. «Голуб» і «Василько» від них відділилися і зимували окремо. Дров наносили із сухостою, воду носили у бочівці з-під бринзи, як випав сніг – розтоплювали його і пили. Хлопці залишили Анну, оскільки довелося поповнити запаси харчів і дізнатися останні новини. Повстанка лишилася одна, їла раз на день і так вижила. Незабаром прийшли повстанці на чолі з «Громом» і забрали її. «Грім» пізніше відходить на свій командний пункт біля Осмолоди. Ворог і далі підсилає зрадників і провокаторів, намагаючись вийти на слід «Довбуша», який втік 3 січня 1952-го, і з його допомогою захопити «Грома». Водночас кільце для знищення останніх повстанців і їхніх провідників замикається. Це вони прекрасно розуміли. Тому повстанці рейдують теренами. Улітку 1953-го Микола Твердохліб переходить із Рожнятівського району у Надвірнянський. На схилі гори Березовачка будують бункер, де й зимувало шість осіб на чолі з «Громом». «Довбуш» восени 1953-го разом із Анною ходив до «Остапа» (Степан Іванців) й обговорив ситуацію із зимівлею і зв’язками. Оскільки місця у бункері «Остапа» не було, то Анна повертається з «Довбушем» на Березовачку. Перезимувавши, повстанці на початку травня пішли у терен; «Довбуш» до «Остапа», який не прийшов на зустріч. Після цього провідник йде у Лоєву Надвірнянського району, де його 12 травня 1954 р. захопили живим, застосувавши снодійний газ «Нептун».

«Довбуш» на допитах тримався стійко, пам’ятаючи домовленість про повернення до бункеру до 16 травня, якщо цього не станеться – негайно покинути схованку. «Яркий» (Ярослав Обрубанський) пішов на зв’язок у Делятин, «Грім» із «Деркачем» попрямували у терен і повернулися 14 травня, принесли два буханці хліба і 15-20 кілограмів картоплі. Весь цей час Анна знаходилася у бункері із дружиною «Грома» Ольгою. 16 травня «Деркач» після обіду пішов у розвідку для встановлення зв’язку з «Горлісом», бо напередодні, 4 травня, зустріч зірвалася через сніг. Цього ж дня «Довбуш» під посиленою охороною чекістів, в яку входили п’ять спецагентів із числа зрадників п’ять оперативників МДБ, пішов до бункера. Провідник сподівався, що там вже нікого немає.

Іван КМЕТЮК,

заступник голови

Надвірнянської райорганізації

Всеукраїнського

товариства «Меморіал»

ім. В. Стуса.

(Продовження.

Поч. у № 56-58 від 22 травня,

№ 62-63 від 12 червня ц. р.).

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!