Думаймо і творімо шкільне містечко у Надвірній

За рамками розмови із начальником відділу освіти РДА Степаном Севериловим залишилась важлива проблема – забезпечення якісною питною водою Бистрицької ЗОШ І-ІІІ ст. Це питання керівництво відділу освіти вирішуватиме з участю батьківської і громадськості гірського села. Школа, на жаль, тут стала своєрідним заручником власників водопроводу, з якого досі користувалася водою. Зрештою, у ці дні проблема водопостачання ряду шкіл, як і інших соціальних і виробничих об`єктів, внаслідок довготривалої літньої спеки, є досить актуальною.

Інший аспект у тому, що планують «законсервувати» існуючий гуртожиток Надвірнянського ліцею (немаловажним у цьому є економія коштів на опалення), а десяткові його учнів запропонувати за погодженням із батьками проживання у гуртожитку Надвірнянської школи-інтернату.

Згадалась ідея-задум початку багатообнадійливих упершедемократичних 1990-их років, коли новітні громадські активісти і новообрані місцеві депутати клопоталися про спорудження школи № 5 у райцентрі (а дійсність нинішня підтвердила її зайву сущність). А от те, що внаслідок дріб`язкових приватних інтересів не вдалося реалізувати проект прокладання потужної електролінії і продовження вітки залізниці (мінімум до Пасічнянського кар`єру «Нерудник») ще довго нагадуватиме про нашу конкретну недалекоглядність у вирішенні соціально-господарських проблем у Надвірнянщині і непотрібне вміння бунтувати і галасувати там, де це вкрай суспільно шкідливо. При позитивному висліді з означеного можна б було братися і за відновлення вузькоколійки від Надвірної до Бистриці. Чи багато надвірнянців знають, що довголітній голова виконкому Надвірнянської міської ради народних депутатів Петро Сидорович Бобровський починав свою трудову діяльність машиністом паровоза цієї вузькоколійки? Долиняни ж – теж нафтовики і лісівники, як і ми – у горах Вигоди зараз лише приваблюють туристів своєю відновленою вузькоколійкою і навіть перевозять нею заготовлену деревину. А ми?

Та найсуттєвіший мій погляд-пропозиція такий. У мікрорайоні на вул. Ломоносова у Надвірній варто творити шкільне учнівське містечко. Школа № 4, школа-інтернат, профтехучилище, неподалік – Прикарпатський військово-спортивний ліцей-інтернат, ДНЗ «Вогник», пустуючі приміщення школи-інтернату, які руйнуються (і про це знає не лише районна, але й обласна влада).

Тут можна відродити славу – навчальну, виховну, матеріальну – школи-інтернату у минулому, надати життя навчальним, спортивним та приміщенням для харчування учнів, а також для проживання, впорядкувати культурно-мистецьке і відпочинкове дозвілля підлітків. Тут може постати гімназія. Тут може дістати своє нове дихання весь мікрорайон і його інфраструктура. Дещо вдасться при цьому розвантажити центр міста. Знаю, про це мріяв і намагався доказувати у владних кабінетах, і мав певні намітки покійний Степан Андрійович Тришак – довголітній директор Надвірнянської ЗОШ № 3, заввідділом освіти райвиконкому, викладач Надвірнянського ліцею. Його старалися завжди стримати застереженням-відмовою: нема коштів. Хто знається на господарці і сам пре її воза, то згодиться, що коштів ніколи ні на що не вистачало ні при колишній, ні при теперішній владі. Але життя не стоїть на місці. На потрібні для людей, для дітей – нашого майбутнього – цілі варто відшукати кошти, матеріали, ресурси, а найголовніше – мати чітку волю і бажання. Ось вам, теперішні і майбутні лідери – громадські і владні – животрепетна тема соціально-виробничого проекту, реалізація якого лише покращить суспільну насущність Надвірної.

Іван ГРИДЖУК.