Газета по-надвірнянськи
 

Великий голод 1933-го

27 листопада 2015, 15:57 | Рубрика: Тема дня Версія для друку Версія для друку 605 переглядів

голодомор

У 1933 році в Україні лютував великий голод. Не було тоді ні війни, ні посухи, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших.

Протягом 1931-1933 років русокомунізм кинув у прірву голодомору найбільшу свою житницю і водночас найбільшу свою колонію – Україну. Вожді русокомунізму спровокували з метою винищення значної кількості непокірного українського селянства і на майбутні роки тримати українців у постійному страхові, непевності і, головне, у рабській покорі. А в упокорених, як відомо, і думки не виникало організовано протидіяти більшовицькій сваволі.

Творці голодомору здійснили небачений злочин без будь-яких на те підстав. Йдучи на цей злочин, вони керувались винятково шовіністичною ненавистю до всього українства.

У передголодоморній Україні діяла, панувала, лютувала широкомаштабна і довготривала кампанія ненависті до всього, що мало якісь ознаки українськості. Ця ненависть буйним квітом цвіла і розвивалась у процесі індустріалізації, у шаленому розкуркулюванні, у безмірно жорстокій колективізації, на культурному фронті (скасуванні українізації по всьому СРСР), у репресіях, які розгорнулися ще у 1929 році, і в наступні роки набирали все більших обертів. Знищено передову інтелігенцію, руйнували церкви, знищували просто авторитетних людей.  Тільки у 1937-му знищили на Соловках і далекосхідних таборах 180 українських письменників із 200. Ув`язнено і заслано у далекосхідні табори 28 єпископів, знищено тисячі священиків.

«Українська церква числом своїх мучеників перевищила число мучеників Христа за всі часи християнства» (Олексій Довгий). Поступово й неухильно присипляли українську мову і культуру. Квітучий колись хліборобський край огорнули тужливі українські ночі. Обривався вічний живий ланцюг поколінь.

Нині з болем говоримо про генофонд українського народу, непоправно і злочинно підірваний голодомором 1933-го. Померлі несли у могилу найкоштовніше, що є у нації – гени розуму, здоров`я, досконалості фізичної і духовної, гени милосердя і справедливості, людяності й відваги, нарешті гени усіх мислимих людських чеснот і талантів.

У той лютий час по селах зупиняли вітряки, люди потайки відроджували жорна. І на них влада наклала сувору заборону. Коли достигав урожай, уздовж колгоспних посівів зводили оглядові вежі. На них стояли вартові з рушницями, щоб ніхто не обрізав чи не виминав колосків. А хто із голодних дітей насмілився зривати чи збирати колоски – тут же вартовий такого «злісного порушника» розстрілював.

«…Це був наступ соціалізму російського типу на Україну по всьому фронту. Це був войовничий, агресивний шовінізм, який відкрив фізичну війну не на життя, а на смерть проти українства. Піком цієї війни був голодомор 1931-1933 років» (І. Белебеха).

За результатами чотирьохлітньої праці відомих дослідників причин і наслідків страхітливого голодомору (письменник Володимир Маняк і журналіст Лідія Коваленко), голод­ною смертю померло 7,5 млн. селян-гречкосіїв, у т. ч. 3 млн. дітей.

А незабаром розпочалася війна. Зброю взяли дивом уцілілі діти голодомору. Більшість із них залишились на полях битв, і знову лік їм ішов на мільйони. У результаті нині маємо найстрашніший наслідок, бо з нами немає мільйонів людей, котрі мали продовжитися у дітях своїх і внуках.

Відомий радянський дослідник Рой Медведєв свого часу зробив таке трагічне доведення: «…Загальна кількість жертв сталінізму сягає приблизно 40 мільйонів чоловік. Більше половини цих жертв сталінізму належить Україні». З цього випливає, що українці заплатили найвищу ціну за свою байдужість і легковажність до української незалежної державності у 1919 році. Це був живий докір за небажання відстояти свою державу. Спокусилося тоді українство на російсько-комуністичні обіцянки побудувати для нас щасливе життя.

Незчисленні мільйонні жертви голодомору застерігають нас, щоб ми не припустилися тих помилок попередників, які призводять до трагедій. Голод 1933 року спонукає нас до самоаналізу, до самоосмислення, до пізнання власної істини. Ми ніколи не забудемо цього жахливого голоду. Ніколи не загоїмо цієї глибокої рани. Цей голодомор вселяє в наші душі переконання, що більше ніколи не пустимо на свою рідну землю чужинців, які безкарно знищували б нас так, як це вони робили у 1931-1933 роках.

Пом`янімо мільйони українських великомучеників, котрі у жахливих умовах помирали голодною смертю на своїх чорноземах. Рівно ж схилімося у доземному уклоні пам`яті жертв сталінського терору, нехай мертві не судять нас, живих, за черствість душі. Вічна їм пам`ять на вічній рідній українській землі!

Микола ГИКАВЕЦЬ,

с. Цуцилів.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!