Неначе поруч з нами 78 років В’ячеслав Чорновіл

25 грудня минуло 78 років від народження В’ячеслава Чорновола. Він був членом Міжнародної письменницької організації «Пен-Клуб»; автором кількох публіцистичних книг, виданих багатьма мовами; лауреатом Державної премії України ім. Тараса Шевченка; членом парламентської Асамблеї Ради Європи і Української Всесвітньої Координаційної Ради. Заснував ще у 1970 р. журнал «Український вісник»; видавав газету «Час-Тайм», що друкувалася українською і англійською мовами; був лауреатом Міжнародної журналістської премії в 1975 році; нагороджений орденом Ярослава Мудрого у 1997 р.; голова Львівської обласної ради і виконкому в 1990 р.; депутат Верховної Ради 1-го, 2-го і 3-го скликань. На Великій козацькій раді обраний Гетьманом Українського козацтва; був опозиціонером до всього, що ставало на перешкоді рухові до незалежності України, до Моральної Людини, до Бога; з 1989 і на початку 1990-х років визнаний лідером усіх українців. Посмертно присвоєно звання Героя України.

В’ячеслав Чорновіл і Народний Рух України завершили сходження українців на омріяну вершину державної Незалежності України. Із одним застереженням – за крок до вершини цей поступ зупинили блок комуністів та їхніх союзників псевдопатріотів, які не допустили проведення виборів влади після тріумфального референдуму 1 грудня 1991 року.

В’ячеслав Чорновіл – геніальна постать в українській історії. Своє сходження він почав у студентські роки, пройшов через пекло тюрем і концтаборів, належно оцінивши всі «принади» радянського раю, оспіваного у відомому шедеврі тодішньої «класики»: «Я країни іншої не знаю, де людина вільно так живе».

Вражала його незламна віра у те, що мета обов’язково буде досягнута. Наші сучасники уявити собі не можуть, як можна вірити в перемогу над системою, яка вважалася найстрашнішою силою того часу,  і боротися в карцері, у час 120-денного голодування або 16-річчя несвободи.

Вражала його цілеспрямованість, коли він із запрограмованого радянською системою НРУ (за перебудову) витворив НРУ за Незалежність, не будучи головою Руху. Але він став улюбленцем і незаперечним авторитетом для рухівських низів.

Вражала його могутня здатність переконувати ауди­торію повірити йому і йти за ним. Ця аудиторія – український народ, починаючи з народних віч до всього народу в час референдуму.

Дивувала його здатність блискавично оцінити значення моменту для перспективи держави – 24 серпня 1991 року після голосування у Верховній Раді за незалежність він прибув у Дніпродзержинськ і в кулуарах засідання Асоціації демократичних рад України заявив, що вважає це голосування трагічною помилкою.

Вражала його толерантність у ставленні до опонентів, противників і навіть суддів та прокурорів. В нього не виникала навіть думка звести з ними порахунки. Тут його можна порівняти з гірським потоком, що не з’ясовує стосунки з кожною перешкодою, а нестримно біжить до ріки, до моря.

Як і Тараса Шевченка, В’ячеслава Чорновола Україні подарував Холодноярський край.

Часом здається, що Чорновіл перебуває десь поруч, на політичному «небі», спостерігає за нами і звертається до нас Шевченковими словами: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає. За вас правда, за вас слава і воля святая».

Богдан

БЕРЕЗИЦЬКИЙ.