Газета по-надвірнянськи
 

Відродження історичної правди 1990-х років – гарантія подолання сучасної кризи

11 грудня 2015, 13:52 | Рубрика: Духовність, Політика Версія для друку Версія для друку 599 переглядів

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, що давав Україні можливість вступити до європейської спільноти. Той історичний шанс і момент ми, на жаль, втратили. Чому   так сталося? Як перестати ходити по колу безнадії і вийти на дорогу європейської перспективи? Про це розповідає учасник тих подій Богдан Березицький, котрий працював напередодні референдуму в Одеській області.

– Народний Рух України – громадська організація, котра впродовж двох років від часу  створення досягнула головної програмної мети – здобути для України державну Незалежність. Уже через півроку після створення Рух разом з іншими патріотичними силами отримав серйозне представництво у парламенті ще радянської України – 124 депутати, а також у місцевих радах Галичини, Волині, Києва і Центру республіки. Рух пропагував ідею Незалежності на Сході і Півдні. Пам’ятними були все­світньовідомі акції Руху – Ланцюг Злуки та 500-річчя Козаччини у 1990-му. У той час лідером нації став В’ячеслав Чорновіл. Він був і неформальним лідером Руху. Момент істини для українців настав 24 серпня 1991 року після краху перевороту ГКЧП («Государствєнний Комітєт по Чрєзвичайному Положенію»). Усіх московських ГКЧПістів заарештували і перебували вони у слідчому ізоляторі (голова Верховної ради СРСР Лук’янов, керівник ГКЧП, віце-президент СРСР, керівник радянських профспілок Янаєв, міністр оборони Язов і очільники КГБ та МВС СРСР Пуго і Крючков). В Україні компартія підтримала ГКЧП. Вона була представлена у Верхов­ній Раді «групою 239». Депутати від опозиційної Народної Ради, не порадившись з організацією, за підтримки котрої їх обрали, домовилися з «групою 239» про голосування за Незалежність країни. Ціна – непритягнення комуністів до відповідальності за підтримку перевороту. Таким чином, уже у Незалежній Україні, але ще радянській Верховній Раді відбулося утворення блоку націонал-патріотів із одвічними противниками української державності – комуністами –  російськими шовіністами. Комуністи вже у вересні того ж року відмовилися від своєї підтримки незалежності 24 серпня, заявляючи «Ми голосовалі под давлєнієм. Пусть народ скажет».

Союзники комуністів вимушено погодилися із винесенням цього питання на всенародний референдум без надії на успіх. У свою чергу, В’ячеслав Чорновіл оголосив мобілізацію Руху. І саме завдяки напруженій праці всіх організацій Руху під буквальним командуванням Чорновола 1 грудня 1991 року досягнуто фантастичного результату – майже 92% «за» Незалежність при явці 86%. Добрий результат отримали у Криму – 54,2%, у Донецькій і Луганській областях –  84%.  Я був учасником тих подій, упродовж двох місяців напередодні референдуму, працюючи в Одесі й області. Відповідально стверджую, що на виборах там обрали б відповідальну українську владу. Подібне могло статися і в інших областях Сходу і Півдня та у Криму, де працювали керівники організацій Руху з Галичини. На референдумі і напередодні можливих виборів український народ ще не був отруєний російською пропагандою, бо, як вже сказано, стовпи російської імперськості перебували у слідчому ізоляторі «Матросская тішіна».

Цей успіх треба було лише закріпити обранням влади Незалежної України від сіл і міст до столиці та парламенту Незалежної України. І тут сталося щось неймовірне. У відповідь на пропозицію В.Чорновола і Руху ініціювати такі вибори вчорашні серпневі союзники комуністів заявили, що вибори проводити не можна, бо «ми втратимо Незалежність, за яку віддали життя мільйони наших попередників». У час виборів Президента здійснили спецоперацію з нейтралізації В. Чорновола. Чотири «патріотичні» кандидати разом набрали вдвічі менше голосів від самого В. Чорновола. Але своєю участю у виборах вони забезпечили перемогу кандидата від комуністів. На початку 2013 року, напередодні Революції Гідності, вони відверто заявляли про підтримку на виборах Президента в 1991 році комуніста Л. Кравчука і червоного директора Л. Кучму у 1994 році. За це вони від 1992 року до сьогодні займають посади радників усіх президентів і їх нагороджують найвищими державними відзнаками.

У той час Народний Рух України мав у своєму розпорядженні більшість необхідних європейських проектів законів, перекладених на українську мову, для розгляду парламентом Незалежної України після обрання влади від села до столиці. Вибори не відбулися. Україна зупинилася на порозі відкритих дверей до європейського співтовариства. При владі залишилися комуністи. Україна втратила історичний шанс. Утворили численні клони компартії, котрі «керують» державою всі 24 роки. Знищено економічний і промисловий потенціал найуспішнішої респуб­ліки СРСР. Значна частина найкращих підприємств стала власністю російського капіталу, котрий багато з них закрив, перетворивши продуктивне на той час обладнання на металобрухт, експортований за кордон із формуванням стартового капіталу багатьох сьогоднішніх олігархів. Наслідок – масове безробіття і створення системи тотального дефіциту ще більшого, ніж за часів СРСР. Цю проблему вирішили суцільним імпортозаміщенням, що при відвертому сировинному експорті спричиняє зростаючий дефіцит державного бюджету. Більшість імпорту торгової мережі складають російські товари сумнівної якості. За відсутності альтернативи наші громадяни купують їх, підтримуючи російського загарбника.

Яким має бути вихід із теперішнього стану?

Сьогодні потрібна детінізація 70% економіки. У нафтогазовидобуванні необхідно повернути державі домінуюче становище, а місцеві ліси – у власність громад для захисту їх від хижацького знищення.

В умовах російської агресії виходом для України є згуртування цивілізованих держав на нашу підтримку та мобілізація всього українського суспільства для відсічі московському загарбникові. Що стосується внутрішніх проблем, то за основу необхідно взяти запропоновані Народним Рухом України ще на початку 1990-х років реформи системи  безпеки і оборони, судів, органів прокуратури і МВС, всієї гуманітарної сфери, прийняття комплексу законів для створення у державі цивілізованого приватного підприємництва і конкурентного середовища у традиційній економіці, впровадження новітніх технологій, створення сприятливого інвестиційного клімату, енерго­збереження і енергозаміщення. Для цього необхідно зміцнити громадянське суспільство, котре зародилося в Україні ще у 1990-і роки. Зараз яскравим вираженням громадянського суспільства є військові формування добровольців на фронті, волонтерський рух, їхня всенародна підтримка. Завдяки цьому Українська держава уникла загрози повного загарбання й окупації Росією в умовах фактичної відсутності збройних сил, готових дати відсіч агресорові, а також проросійської орієнтації значної частини спецслужб. Окремою проблемою є тотальна корупція, котрої у 1991 році ще не існувало. В існуючій системі владних партій відсутня політична воля до здійснення реформ. Така воля і досвід є в Народного Руху України.

Необхідно пам’ятати про діяльність Руху на зближення і поєднання українців Сходу, Заходу, Центру і Півдня у 1990-і роки. Тоді діти з Донбасу, Криму, Центру і південних областей масово відвідували Галичину і Волинь у період Різдвяних свят та зимових канікул, а влітку відпочивали у дитячих таборах. Цю працю Руху жорстко припинила влада із 1999 року після загибелі В’ячеслава Чорновола. Зараз потрібно розглянути можливість відродження тодішньої традиції.

Ще однією перешкодою для виходу з кризи є потворна багатопартійність в Україні. Більшість впливових партій сьогодні є клонами компартії, збагачених сумнівними коштами від знищеної і спотвореної традиційної економіки та пограбування бюджету. Частина псевдопатріотичних сил живляться з проросійських джерел і створюють ситуацію нестабільності в Україні. До речі, подібний прийом застосовує режим Путіна у більшості країн Європи. Там Росія підживлює крайньо ліві і праві угруповання (Польща, Франція, Греція, країни балканського регіону). Більшість подібних партій в Україні керуються принципом «Партія понад усе», виголошуючи гучні майже пустопорожні гасла. Маємо з цим розібратися, бо водитимуть нас по колу, поки остаточно не втратимо державу.

Враховуймо історичний досвід великих українців – гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи, Січових Стрільців, засновників ОУН, воїнів УПА, шестидесятників, Народного Руху України. Наші головні цінності – Бог і Україна. Сповідуючи їх, український народ переможе. І тоді «України слава стане поміж народами!».

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!