Пам`яті комбатанта «Дуба»-Дмитра Верхоляка

8 січня 2016 р. на 88-му році життя перестало битися серце легендарного вояка УПА, багаторічного політв’язня Дмитра Верхоляка. 10 січня його поховали у рідному селі  Маркова Богородчанського району. Серед тих, котрі провели його в останню путь, – голова Надвірнянської районної ради Іван Гурмак, депутати-«свободівці», вояки районного Братства ОУН-УПА (поїздці посприяв Надвірнянський міський голова Зіновій Андрійович) та інші краяни.

Дмитро Кузьмич Верхоляк (псевдо «Дуб») народився 1928 року у сім’ї Кузьми та Насті Верхоляків. З дитинства виділявся силою серед однолітків. Після семи класів школи почав працювати у Тернопільщині. Після повернення додому у 1947-му та нетривалої роботи у рідному селі приєднався до повстанців. Батько благословив його словами: «Сину, ти сам вибрав цю дорогу, то йди нею до кінця, не петляючи, як заєць».

Присягу складав двічі – як повстанець і як член ОУН. До Організації Українських Націоналістів його прийняв полковник УПА «Грім»-Микола Твердохліб. Псевдо «Дуб» отримав не тільки завдяки своїй кремезній постаті, але й на згадку про іншого повстанця, котрий загинув у бою. Був поранений. Під керівництвом свого лікаря опанував основи медичної допомоги та сам почав допомагати пораненим. За іншими даними, був студентом-медиком. У підпіллі провів вісім років. Із 1951 на 1952 рр. зимували разом із Михайлом Зеленчуком-«Деркачем», який у 1991-2012 роках очолював Всеукраїнське братство ОУН-УПА.

Коли 17 травня 1954-го енкаведисти знищили криївку колишнього командира ВО-4 «Говерла»  «Грома» на схилі гори Березовачка, поблизу села Зелена, а полковник «Грім» із дружиною Ольгою Герасимович застрелилися, Ганна Попович-«Рожа» залишилася живою, Верхоляк перейшов у глибоке підпілля. У липні 1955-го, після зради «Остапа», його спіймали співробітники НКВС. Під час допитів пропонували перейти на службу до НКВС у чині капітана.

14-16 лютого 1956-го на відкритому суді над учасниками збройного підпілля ОУН у Станіславі, на якому Луку Гринішака («Довбуша») засудили до вищої міри покарання, Михайлові Зеленчуку («Деркач»), Ярославові Обрубанському («Ярковий») і Дмитрові Верхоляку («Дуб») вищу міру покарання замінили на 25 років ВТТ. Пропонували за заяву про те, що його, мовляв, силоміць затягнули у банду, відпустити. Однак він відмовився, за що отримав ще 15 років. Перебував у таборі Перм-35. Після проголошення незалежності України – активний у громадському житті. Проживав у рідному селі, очолював Богородчанську районну організацію Братства УПА.

Пам`ять про Дмитра Верхоляка житиме у наших серцях, його життя – яскрава сторінка в історії національно-визвольної боротьби українців.