Газета по-надвірнянськи
 

Вони вмирали за Україну

28 січня 2016, 14:37 | Рубрика: Тема дня Версія для друку Версія для друку 591 переглядів

x_c632d1a3

Битва під Крутами відбулася 29 січня 1918 року. Вона тривала близько 5 годин і закінчилася поразкою українських загонів, які захищали підступи до Києва. Кривава сутичка із більшовиками набула особливого значення у свідомості багатьох людей завдяки героїзму загону української молоді, пізніше названих крутянцями. Під час поховання юнаків на Аскольдовій горі в Києві Михайло Грушевський назвав їх героями, Павло Тичина присвятив цьому героїчному вчинку свій вірш. У 2006-му на місці битви встановили пам’ятник і на 80-ті роковини випустили пам’ятну гривню.

Водночас, з майже 300 000 війська, яке було прихильним до Центральної Ради влітку 1917 року до січня 1918 зменшилася до близько 15 000. Вирішальним для долі битви під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР стало більшовицьке повстання на заводі «Арсенал», яке вдалося придушити. У такому становищі майже єдиною надією і опорою Центральної Ради залишалася патріотично настроєна студентська молодь Києва.

 У Крутах студентська сотня в складі існуючого вже там загону почала рити окопи вздовж залізничної колії і споруджувати земляні укріплення. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів, та 16 кулеметів. Наступного ранку загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які вели обстріл наступаючих більшовиків. На залізничній платформі гарматою сотника Лещенка стримували наступ більшовиків. Битва затягнулася на декілька годин і на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова. З боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстрілювати оборонців із тилу.

Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів та юнкерів почали закінчуватися набої і снаряди для гармати. Наступаючі загони агресивних і п`яних росіян почали обходити позиції крутянців з лівого флангу, – настала небезпека оточення, і юнкери зі студентами почали відхід у напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі «Арсенал», вирушив на Київ, оскільки, на його думку, найбільша небезпека загрожувала якраз там.

Росіяни, або не хотіли, або швидше за все не могли наздогнати основні сили, і продовжували наступ на Київ того ж дня (залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах). У сум’ятті битви у полон потрапила розвідувальна рота (близько 30 чоловік), коли більшовики вже оволоділи Крутами. За свідченнями очевидців, над 27-ма полоненими спочатку знущалися, а потім їх розстріляли. Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Уже у березні 1918-го після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, вирішили перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. 19 березня 1918 р. тіла 17 студентів перевезли до Києва, де й  відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!