Найкраща данина пам`яті – європейська Україна

Минулої п`ятниці, 19 лютого ц. р., Надвірнянщина вшанувала подвиг учасників Революції Гідності, пам`ять Героїв Небесної Сотні, котрі два роки тому полягли на столичному Майдані у боротьбі за вільну і європейську державу. Година пам`яті розпочалася символічною ходою від будинку «Просвіти» до стели Героям Небесної Сотні на майдані Шевченка у Надвірній. Вінки і квіти до знакового місця поклали керівники міста і району, представники підприємств, установ та громадських  організацій Надвірнянщини. Поминальну панахиду відправили декани Надвірнянські – УГКЦ о. Андрій Бакота і УПЦ Київського патріархату о. Олег Траско у співслужінні зі священиками цих  традиційних  українських  конфесій.

Білі ангели нагадували душі

Ведучі Галина Чуревич і Володимир Свягла відтворили хронологію драматично-трагічних подій, які відбувалися у Києві протягом 22 листопада 2013-го – 20 лютого 2014 р., коли після заяви влади призупинити підготовку до підписання угоди про євроінтеграцію мирні протестні акції переросли у Революцію Гідності, від рук злочинного режиму загинули більше сотні співвітчизників. І саме 18-20 лютого 2014 р. справжні бої у центрі Києва розгорталися на вулицях Інститутській, Грушевського, Європейській площі, Майдані, у Маріїнському парку.

Серед Героїв Небесної Сотні – Василь Шеремет із Ланчина і ще 10 прикарпатців. Їх імена, а також усіх інших побратимів озвучили ведучі під скорботно-тривожний барабанний дріб у виконанні Ореста Мацьківа. Водночас у рамках Всеукраїнської акції «Відповідальність починається з мене» відділ молоді і спорту РДА організував захід «Дерево душі». Студенти Надвірнянського коледжу НТУ під час поіменного згадування Героїв прикрашали коване дерево біля стели білими ангелами, що символічно нагадували душі кожного революціонера.

Прозвучали вірші, присвячені Героям Небесної Сотні, які прочитали Галина Легка із Цуцилова, Назавизівський сільський голова Василь Мацелик, літературно-музична композиція «Герої не вмирають» у виконанні аматорів із Фитькова та пісенний твір Віктора Чудновського. Лемківській народній пісні «Плине кача» передувала хвилина мовчання, в якій схилили голови і молодші, і старші учасники вшанування пам`яті Небесної Сотні.

Про немеркнучий подвиг учасників Революції Гідності, про нинішніх захисників Вітчизни на сході і про те, що у цей важкий для країни час нам, як ніколи, потрібне єднання, мовили координатор Надвірнянської Самооборони Віталій Трачук, перший заступник голови РДА Іван Тодорук. Про безкомпромісну підтримку революційних подій у столиці і Надвірній, зокрема, студентами, говорила лідер студентського профспілкового комітету Надвірнянського коледжу Тетяна Богославець.

 «Дороговказом має бути

Небесна Сотня»

Голова районної ради Іван Гурмак згадав, як разом із побратимами Миколою Кашубою та Ярославом Суширибою у тривожні січневі дні 2014-го вирушили з Надвірної до столиці. 10 січня, виконуючи завдання, вони спільно з іншими патріотами пікетували Києво-Святошинський районний суд, де відбувалася підла розправа над т. зв. «васильківськими терористами», а насправді – націоналістами, активістами організації «Патріот України», які задумали повалити пам`ятник Леніну. Однак мирний протест «беркутівці» перетворили у справжнє побоїще, внаслідок чого потерпіли невинні люди, серед яких – і неповнолітній. – Я і досьогодні не можу зрозуміти, наскільки у серці не можна мати любові, наскільки треба бути аморальним, щоб так поступити з людьми, – з болем у голосі мовив Іван Гурмак. – Тут, на майдані Шевченка, я повторював слова Провідника нації Степана Бандери «Ніщо не спинить ідеї, час якої настав». То – направду. Але кожна революція ділиться надвоє: повалення влади і формування нової. Доконаний факт, що ми звалили владу. Але ми помилилися в іншому, коли демократичним шляхом виборів допустили до влади представників олігархічних кланів, не завжди українців, яким до нас – байдуже. Запевняю, що жертва Героїв Небесної Сотні не має бути марною… Події 2-річної давності – дуже свіжі у нашій пам`яті. Мусимо зробити другий етап революції – обратий гідну владу. Дороговказом мають стати Небесна Сотня і Герої російсько-української війни на сході.

«Революція Гідності

не закінчується»

Надвірнянський міський голова Зіновій Андрійович зазначив: – Згадуючи буремні події 2013-2014 років, мусимо визнати, що за два роки не відбулися зміни, за які віддали життя молоді хлопці, Герої Небесної Сотні. Не притягнуті до кримінальної відповідальності замовники і виконавці вбивств на Майдані. При владі – колишні регіонали і ті, котрі на крові Небесної Сотні прийшли до влади. Імітують реформи, не думають про народ. На полях битв східного фронту гинуть також Герої. Але нічим не можна зупинити поступальний рух держави вперед: ні чварами, ні кланово-олігархічним переворотом, який відбувся у вівторок, 16 лютого ц. р. Це свідчить, що діюча влада все більше і дальше віддаляється від тих ідей, за які віддали свої життя Герої Небесної Сотні. Революція Гідності не закінчується, боротьба триває. Ми нині «по крупинках» утримуємо ситуацію, дивлячить як центральні гілки влади чубляться і борються за крісла…

Зіновій Андрійович нагадав, що у такі ж лютневі дні у 1950-их роках загинули надвірнянські повстанці Мирон і Марта  Свідруки. І вони, і нинішня Небесна Сотня віддали своє життя, щоб під мирним небом творити новітню історію України.

«Нам допомагала

сила Божа»

Йому лише 26, а в нього уже посивілі скроні… Надвірнянець Василь Гриців – фронтовик. Позивний у зоні АТО – «Змій». Демобілізували торік восени. Його лаконічний короткий виступ свідчив набагато більше: – За свій бойовий шлях пройшов Донецький аеропорт, Авдіївку, Піски. Був задіяний у багатьох інших операціях.

Приємно, що жителі району, волонтери допомагали, збираючи кошти, їжу, одяг, амуніцію та засоби пересування, які доставляли на фронт різні організації. Хочеться подякувати їм за це, бо, коли приїжджають у гості друзі, це для нас – велике свято. Інколи доводилося звикати до чогось поганого, складного. Приміром, навіть доводилося пити воду, яку зливали із батарей, добували її різними способами, бо працювали у таких місцях, куди харчі не доставляли. Але нічого, повернулися додому. Дуже раді усіх бачити. Шкодуємо за тими, котрих немає серед нас. Пам`ятаємо їх завжди. Дуже вдячний усім людям за молитви, за Господні служби Божі, за благословення. Це дуже сильно відчувається на сході. Довелось спостерігати в аеропорту, коли розривалися снаряди, РПГ або гранати, людей відкидала хвиля, вони падали між ящиками із снарядами, зверху їх накривала стіна і людина залишалась живою (!). Так само і я відчував цю підтримку. Стався випадок, коли повертався додому на автомашині без гальм. Сила Божа мені допомогла. Коли приїжджав додому, щоразу мене благословили о. Олег, о. Андрій Будзак, о. Андрій Бакота. Дякую також учням шкіл за листи, які зміцнюють нашу силу волі, дають натхнення, відкривають друге дихання.

«У нас віра – сильна»

Так стверджувала у своєму виступі заступник голови Надвірнянської міської «Просвіти», керівник мобілізаційного штабу, який розміщувався у «Просвіті», Ганна Мохнач. Громадська активістка розповіла:  – Коли розпочалися події на столичному Майдані, просвітяни, як завжди, зібралися на своє засідання і почали думати що ж робити, треба з чогось починати. У Києві відбуваються протестні акції, а Надвірна мовчить. І тоді ми доручили своєму голові Михайлові Ноняку, щоб він зібрав людей і відкрив наметове містечко на майдані Т. Шевченка. На другий день за допомогою студентів Надвірнянського коледжу і райорганізації ВО «Свобода» зібрали наметове містечко, яке профункціонувало цілий тиждень, поки події не закликали усіх до столиці, до Києва. І тоді усі із надвірнянського майдану перебралися у Київ, а у приміщенні «Просвіти» створили штаб, який хотів допомогти нашим краянам внести і свій вклад у ту загальну гірку чашу, яка мала додати нам сили та наснаги і побороти нашого внутрішнього, а, як згодом з`ясувалося, і зовнішнього ворога.

Нині дякую тим надвірнянкам поважного віку, котрі щодня зранку до пізньої ночі допомагали збирати пожертви від вас, дорогі краяни, одяг, їжу і все це організовано передавали у Київ на Майдан. Багато з того часу відбулося мітингів, нарад, але цим людям ніхто ніколи не подякував. Тому називаю їх поіменно: Марта Миколаївна Корнієнко, Аріадна Михайлівна Срібна, Любомира Михайлівна Середюк, Ганна Дмитрівна Полатайко, Леся Богданівна Волинська, Ганна Михайлівна Зузанська, Любов Павлівна Кепещук, Наталія Яремівна Зварчук та працівники Музею історії Надвірнянщини Ірина й Уляна, Галина Мирославівна Бец. Нам допомагали чоловіки. Висловлюю щиру подяку Іванові Миколайовичу Бурію, Ярославу Васильовичу Яцурі, Зіновію Андрійовичу та Іванові Гурмаку, котрі зуміли зорганізувати чергування чоловіків біля нас. Бо були критичні дні: коли на Майдані проливалося найбільше крові, тоді найбільше людей їхало звідси. І не боялися. Вони не думали, що їдуть під кулі. І було дуже страшно. Іван Бурій кожен автобус відправляв, перехрестивши, щоб люди щасливо доїхали і повернулися назад.

Але чому у ті страшні, неспокійні дні, люди їхали туди самостійно, добровільно, без мобілізації, без закликів? Бо люди знали, що їдуть недарма. А чому тепер, коли оголошують мобілізацію, люди ховаються, не хочуть іти. Мабуть, щось не те робить наша влада, котра прийшла на крові Героїв Небесної Сотні… А ми запитуємо: чому привозять наших хлопців, солдатів? Адже що ми тут, у західній Україні, зробили такого поганого, що привозять наших братів, чоловіків, батьків і дітей у домовинах?..

А згадаймо 2010 рік, вибори. Ось тут, біля торгового закладу в центрі Надвірної, я бачила на власні очі як люди давали копії паспортів за 200-300-400 грн., щоб голосувати за партію регіонів. Вони продавали не просто голос, а душу й тіло. Але тому пекельному злу виявилося замало цієї жертви. І через 5 років на цей майдан почали привозити наших дітей. Це – важка плата. І це повинно стати для нас уроком. Якщо будуть вибори, не дивіться на красиві обличчя і слова, а судіть за ділами їхніми, думайте, за кого голосувати. А чи кожен з нас за ці два роки зробив щось, щоб продовжити справу Небесної Сотні?.. Ми загинемо тоді, коли загине у нас віра, а віра у нас – сильна.

Дякую також хорові церкви Возвиження Чесного Хреста під орудою Надії Мацьків, який уже два роки приходить на майдан проводити вервицю. Молитви линуть до Бога за нас, за наше щасливе життя. Маєте очі – дивіться, але й бачте. Маєте вуха – чуйте, але й слухайте добре. Маєте голову – думайте, і ще раз думайте, бо не думатимемо ми – подумають за нас…

«Ми перенесли

Майдан на схід»

Депутат обласної ради, учасник Євромайдану, волонтер Василь Сенатович констатував, що патріотам зашвидко здалося, що вже – перемога. – Майдан не закінчився, ми перенесли його на схід, – переконаний «свободівець». – І всі найкращі сотники поїхали на фронт. Оте, що створювалося на моїх очах, під Донецьким аеропортом, у Пісках, це було справжнє українське військо. Приїжджали люди, котрі хотіли створити українську армію. І вона уже створена. Пригадую, усі хотіли потрапити в Донецький аеропорт. Але треба було це заслужити. Навіть, коли, скажімо, хтось перехилив чарку, його зразу ж виганяли. Існувала сувора дисципліна, бо це була справжня сучасна УПА. Але це не сподобалося нашій владі. Вони відчули загрозу. Адже ті відважні вояки обов`язково пішли б до влади. І що вони роблять тепер? Я буваю там щомісяця і бачу, що найкращі добровольчі загони влада відвела на третю лінію фронту. Дали їм добру зарплату, поселили у готелях і наказали там знаходитися, а ми, мовляв, наберемо мобілізованих, найбідніших. Бо вони прийдуть і нікому нічого не скажуть. Але вони помиляються, бо у тих загонах – найкращі сини і вони уже зараз запитують: «Що робиться? Ми не розуміємо…».

…Не тих ми «сотників» обрали і не того «гетьмана». Бо справжні сотники ніколи б так не керували. І найголовніше, я вірю, що настане суд. Божого суду ми всі дочекаємося. Вірю, що  дочекаємося ще й людського суду. І кожного оцінять: що ти робив останніх два роки?

Завершилися вшанування «Молитвою за Україну» у виконанні хору храму Благовіщення Пресвятої Діви Марії УГКЦ «Вервиця» під орудою Олесі Борищак.

Леся ДУТЧАК (текст), Василь ІВАСЮК (світлина) «Народна Воля».