Київська Русь і Україна, їх державність, історія, культура, мова завжди були на прицілі фальсифікації і нищення, оббріхування і паплюження північним сусідом – Московією («Москва» у фінській мові означає «каламутна вода» – Ред.). Московських царів пеком пекло, що в Україні славна і героїчна історія, великий авторитет серед інших країн, успішно розвивається культура, мова, міжнародні торговельні зв’язки, будують величні храми тощо. Зависть, що у сусіда все краще і прагнення самому піднятись вище свого історичного минулого, примусила діяти підло: привласнити історію Київської Русі, її славне минуле, спрямувати зусилля на повне знищення України – її історії, мови, культури, тобто потоптати сусіда, щоб самому стати вище.
Московити пішли шляхом переписування історії, очевидної брехні і перекручування фактів, що нібито Російська держава бере початок від великого князівства Київського. Але ж бо у час існування держави Київської Русі про Московську державу ніде не згадувалось. У той час, як у 988 році великий князь Володимир святив Київську Русь, фінські племена «моксель» – мурома, меря, весь, мокша, чудь, мордва, марі – перебували у напівдикому стані. Ці племена стали згодом основою народу, спочатку з`явилася Суздальська земля – земля «Моксель», а пізніше Московське князівство, що входило до складу Золотої Орди – держави Чингізидів.
На Суздальську землю татаро-монголи прийшли у 1237 році. Москва як поселення заснована 1272 року. А Московія як князівство виникло 1277 року за наказом татаро-монгольського хана Менгу-Тимура й існувало звичайним улусом Золотої Орди. Отже, Чингізиди, які правили Москвою звиш 270 років, стали «хрещеними батьками» московської державності. Завойовники і наклали відбиток на великоросів: войовничість, деспотизм, неуцтво, лють і жорстокість. Цим андрофагам (плем`я людоїдів, етнічне коріння та вічна жорстокість москвинів – Ред.) були чужі такі категорії, як мораль, чесність, сором, правдивість, людська гідність, історична пам’ять тощо. Ці риси колишніх угро-фінів та монголо-татар за спадковістю перейшли до московитів минулих століть та теперішніх московсько-кремлівсько-путінських правителів, ідеологів сусловщини та путінщини. До ХVІ-ХVІІ ст. Московія була відсталою державою. У цей час тут панувала освітня темрява, безкультур’я, не існувало жодного навчального закладу, жодного підручника. Московські фальсифікатори історії свідомо не хочуть визнати, що в Україні у цей час освіта, культура, книгодрукування перебували вже на дуже високому рівні.
Московські купці, перебуваючи у різних країнах, побачили, наскільки їхня молода держава відстала від світу. Про це вони доповідали своєму цареві, а ще пізніше це побачив і Петро Перший. Московію почав душити комплекс відсталості. Починається масована державна фальсифікація історії. Особливо це стосувалось України-Русі. Починається загальнодержавна брехня, тотальне моральне, духовне, культурне, фізичне нищення всього українського на всіх рівнях. Шахрайству і брехні московитів не було меж. Починаючи від Петра І та Катерини ІІ і до наших днів, тотальна брехня про Україну – це наріжний камінь політики кацапської держави.
Російський критик Белінський, історик Погодін, упир Солженіцин, а в наші дні Затулін, Аксьонов, Жириновський – усі та іже з ними у своїй звірячій ненависті до України опустились до такої ниці, що українці, мовляв, не нація, а нація – це росіяни, що такої нації, як українці, ніколи не існувало і тепер немає. Ось до чого можуть докотитись людиноненависники у своїй люті до України. Деякі з них добалакались до того, що такої мови, як українська, взагалі немає, що це південний діалект російської. Ось до якого нахабства дійшла ця москальська потвора, ось де заховані корені нашої «спільності» і нашого «братерства»!
Вони глухі і сліпі у своїй ненависті. Адже саме Україна у ХVІ-ХVІІІ ст. рятувала Московію від темряви та безграмотності, несла світло знань, науки, культури, виховання. Саме українці вели величезну просвітницьку діяльність на теренах тодішньої Московської держави: відкривали школи і колегіуми; вчили азів мови за граматикою Мелетія Смотрицького; відкрили Московський університет; створили друкарні і вчили азів і мистецтву книгодрукування; розширювали загальнокультурний, мовний і мистецький кругозір широких верств населення росіян.
Звідси і розійшлось величезне засвоєння лексики української мови, але в їхній фонетичній транскрипції та в окремих морфологічних особливостях. Однак досягти високої культури, мелодійності, легкості усного мовлення, природного виразного звучання, такого, яке притаманне українській мові, москальська, звичайно, не змогла, бо то утворився конгломерат кількох далеких за лексичним складом, фонетичними особливостями, морфологічною будовою угро-фіно-монгольських мов-діалектів та багатьох вливань і впливів уже у великій мірі сформованої і розвиненої на той час української мови. Тому зовсім не безпідставно їхню мову називають «калєко-каляка», бо їй властиве «хєрємєрканьє» і «щієсяфєньканьє». А цю ж мову її ярі захисники ще й називали з властивим їм піїтетом «о великий и могучий русский язык». То в чому його могутність? Хіба що в очевидній недолугості.
На противагу цій «калєко-каляці» вчені-філологи світу одностайно з піїтетом говорять про українську мову як одну з кращих мов світу і за її легкість та милозвучність порівнюють з італійською. Кажуть, що мелодійною, легкою, співучою українською мовою найкраще освідчуватись у коханні, а груба, важка москальська придатна хіба що висловлювати грубощі та нецензурну лайку і матюки. Дарма кацапським україноненависникам типу Солженіцина чи Жириновського шукати в українській мові якісь «прібамбаси» і «фенькі». Їх ви тут не знайдете. А чим москальська мова «могуча» у порівнянні з українською побачимо нижче.
В якій мові можна висловити найглибші людські почуття такими словами, як в українській: Ісусику маленький, матусенько ріднесенька, донечко моя любесенька, батечку мій найдорожчий, діточки мої ангелики, сини мої соколики, татусеньку мій соколику, матусенько-зіронько, бабусенько-серденько, сестричко-голубонько, дівчинонько-лебеденько, ніченько-чарівниченько, кохана моя зіронько, вербиченько-сестриченько та багато-багато інших щиросердечних висловів-звертань.
Москальська мова важка у вимові слів з перенасиченням звука «є», у той час, як в українській мові ці слова вимовляються легко. Порівняймо: дєрєвня, дєрєвья, вєтєр – село, дерева, вітер; вєчєр, тємнєєт, тєлєга – вечір, темніє, віз; тєчєніє, плєтєнь, сєлєзєнь – течія, пліт, качур; сєчєниє, воскрєсє, пєрєпись – перетин, воскрес, перепис; зєлєнь, лєто, лєс, снєг, сєно – зелень, літо, ліс, сніг, сіно.
Без коментарів порівняйте звучання речення. «Єшьтє пєчєньє «Вєсєнєє». «Їжте печиво «Весняне». Перенасичення у слові звука «і» також утруднює вимову москальських лексем: пісатєлі, історікі, лірікі – письменники, історики, лірики; крітікі, хімікі, фізікі – критики, хіміки, фізики. Запозичення із тюркських мов із злитими звуками «шч», що на письмі передають буквою «щ», теж важкі для вимови: єщьо, щєка, щєль, щіпци – ще, щока, щілина, щипці; щавєль, счастьє, щьолочь – щавель, щастя, луг.
Порівняймо орфоепію таких звичних для нас слів: мєня, тєбя, сєбя – мене, тебе, себе. Нелегкі для вимови російські слова, що закінчуються на – іруєт: шокіруєт, інформіруєт – шокує, інформує; ігноріруєт, зомбіруєт – ігнорує, зомбує.
Якими важкими у вимові москальські та якими легкими є українські слова, що мають суфікси – ічєск, – ющ: составляющій, управляющій – складовий, керуючий; ізнємагающій, подчіньонний – знесилений, підлеглий; патріотічєскій, пєсімєстічєскій – патріотичний, песимістичний. Які нелегкі російські і які легенькі українські слова з нагромадженням у них звуків «є» та «і»: двіжєніє, давлєніє – рух, тиск; сопротівлєніє, унічтожєніє – опір, знищення.
Ще більшу орфоепічну напругу створює сукупність збігу 3-4 приголосних звуків. У російській мові чимало слів, у яких 8 приголосних і всього 2-3 голосні: взглянуть, взгромоздіть – глянути, накласти; взгрустнуть, вздремнуть – засумувати, задрімати; вздрогнуть, вскармлівать – здригнутися, вигодовувати; вздваівать, вскружіть – здвоювати, запоморочити; вскрікнуть, взгляд – зойкнути, погляд.
Із цих прикладів видно, що для легкої вимови українська мова застосовує у словах повноголосся. Ось ще декілька прикладів нагромадження приголосних, що робить мовлення утрудненим: сопутствовать, восстановітєль – супроводжувати, відновник; поверхностний, мудрствуя – поверховий, мудруючи; сжечь, слєзть, сєсть – спалити, злізти, сісти.
Величезну групу слів москальської мови становлять такі, в яких закручені цілі композиції з приголосних, що ускладнює спілкування: вєсєлішься, нєсьошься, – веселишся, несешся; мчішься, прячєшься – мчишся, ховаєшся; бєрєчься, стєрєчься – берегтися, стерегтися; фінішіруєшь, фєтізіруєшь – фінішуєш, фетизуєш.
Зовсім окремо хочеться зауважити про таку складну форму слів російської мови, якої немає ні в одній слов’янській мові. І це ще один з доказів того, що москальська мова далека від слов’янського походження і не має нічого спільного з українською. Ось ці слова:
увлєкающієся, купающієся, расщєпляющієся, грєющієся, оформляющієся, удівляющієся, похмєляющієся, брєющієся, защіщающієся, трудящієся, крутящієся, сражающієся, учащієся, смєющієся. В українській мові слів-відповідників немає. Форми на – щієся перекладають описовою формою «той, що…» або «який…»: той, що (який) сміється.
Немає в українській мові й аналогії кацапських прізвищ: Толстих, Сєдих, Долгіх, Швидкіх, Щербатих, Бойкіх. Це знову приклад історичних залишків фіно-монгольських назв.
У лексичному складі російської мови чимало слів, які не мають відповідників у інших слов’янських мовах. То яке ж походження цих слів, коли в українській мові їм відповідників немає зовсім? Ось ця суто москальська лексика: рожь, клєвєр, щі, утка, луна – жито, конюшина, капусняк, качка, місяць; пєтух, падчєріца, ураган – півень, пасербиця, буревій; возмєздіє, стропіла, стряпаньє – відплата, крокви, куховарство.
Російська мова ускладнена активними дієприкметниками теперішнього і минулого часу із суфіксами – ющ, – вш, які у нашій мові не вживають, а існують тільки в описовій формі: скісающій, понімающій – той, що скисає; який розуміє; прєдупрєждающій, ізмєряющій – який попереджує, той, що вимірює; бившій, смотрєвшій, істєкшій – колишній, той, що дивився, який минув; восставшій, сбєжавшій, загорєвшійся – той, що повстав, той, що втік, який спалахнув.
У мові північного сусіда зовсім відсутні відповідники до власне українських слів, які виникли у період формування і розвитку нашої мови та виражають її національну специфіку: бублик, галявина, година, щодня, повітря, віхола, мрія, вареники, паляниця, галушки, сніданок, свита, чоботи, хустина, коханий, чарівний, дякувати, бентежити, яскравий, линути, гартувати, вщерть, навпростець та інші. Важкі у вимові порівняно з українською мовою дієприкметники на – м(ий): осущєствляємий, опознаваємий, аналізіруємий, растягіваємий; деякі конструкції з прийменниками: по обєім сторонам (обабіч), по крайнєй мерє (принаймні), прі свідєтєлях (при свідках), прі нєобходімості (у разі потреби), в дальнєйшєм (надалі), в сущності (по суті), без усталі (невтомно), общімі сіламі (спільно, гуртом); дієслівні конструкції: прівєсті к ухудшєнію (погіршити), прійті к убєждєнію (переконатися), імєть мєсто (бути); відмінності у керуванні: благодаріть (кого?) – дякувати (кому?), ухажівать (за кем?) – доглядати (кого? чи залицятися (до кого?), іздєваться (над кем?) – знущатися (з кого?) та багато інших.
У цій статті описуємо лише окремі приклади, яка недолуга москальська мова і яка легка, відшліфована віками, чиста і зрозуміла українська мова. Ще у свій час Михайло Ломоносов про ці дві мови сказав: «Как волшебно они далеки». Цією статтею я зовсім не хотів образити тих, для кого російська мова є рідною, материнською. Розмовляйте нею, ніхто вас у цьому не звинуватить. Та зміст цієї статті великою мірою спрямований проти всіх тих, котрі знають українську мову, але свідомо (наперекір українцям) послуговуються у щоденному спілкуванні чужою, москальською (депутати ВР, міністр Арсен Аваков та багато-багато інших).
В «Енциклопедії Американа», виданій у 1948 р. у Нью-Йорку, в томі 27 на стор. 258 записано: «Для українців російська мова є чужою і тяжкою для засвоєння». Аристократи Золотої орди дали Москві татаро-монгольський стиль (вада – вода, ана – вона, свая – своя, мая – моя, твая – твоя, ґара – гора, браня – броня, свабода – свобода).
«Великоруська національна мова», отатарившись, поставила себе осторонь від слов’янських мов (української, білоруської, польської, словацької). Московські шовіністи та їх українські прихвосні хотіли свою мову в Україні законом утвердити як мову офіційну, державну.
Якщо у рабів-малоросів немає почуттів національної гідності і вони розмовляють мовою чужої матері, то чому їм не можна казати, що чужа мова вже їм стала рідною, і її треба оголосити офіційною. Всякі Суслови та іже з ним хотіли, щоб мова Катерини ІІ, Петра І, Леніна, Брежнєва домінувала над мовою Шевченка, Франка, Лесі Українки. Там, де мова матері рідної пригноблена, виростають пригноблені діти. Їм властиве почуття меншовартості. Відомо, що раб тому і є рабом, що він людина неморальна. Той, хто у рідній хаті соромиться мови рідної матері і говорить мовою Путіна, є або підстилкою Московії, або меншовартісним неуком, який не цінить свого рідного, батьківського.
Як низько опускаються у своїй моральній гідності ті, котрі знають рідну українську мову, а надають перевагу чужій, недолугій мові андрофагів, агресорів, убивць, брехунів, нащадків угро-фіно-монгольських засновників ворожої всьому цивілізованому світові державі. Вище наочно і переконливо доведено, що москальська мова – це конгломерат, це мішанина всіх і вся, а наша українська мова чиста, співуча, легка у спілкуванні і придатна для всіх стилів вираження наукових, політичних, офіційних, ділових, побутових, емоційних понять і стосунків. Пам’ятаймо, що народ сказав про нашу мову. Рідна мова – то великий скарб. Мову вивчай – розуму набирай. Хто мову вивчає, той всі труднощі здолає. Хто мову шанує, того народ цінує. Хто мову зневажає, того народ не поважає. Люби рідну мову як батька й матір. Воістину народна правда, шана і наука!
Іван АНДРУШКО,
педагог-пенсіонер,
с. Джурів Снятинського району, уродженець Ланчина.
Версія для друку
1,062 переглядів
