Невичерпна криниця розуму і таланту Івана Давидяка

Цьогорічне свято Трьох Святителів Василія, Григорія та Івана засвідчило вшануванням у Саджавці особливої, значущої і водночас таємничої для неї постаті Івана Давидяка з нагоди його 110-ліття від дня народження.

З ініціативи сільського осередку товариства «Просвіта» при підтримці сільської влади, а також інформаційному сприянню і творчій ідеї Василя Герея та Юрія Іваночка на адмінбудинку сільської ради відкрили меморіальну дошку молодому, талановитому філософу, історику, публіцисту Іванові Давидяку. Характерно, що нинішній будинок сільської влади стоїть на місці родинної хати письменника. Якщо хату не вдалося врятувати, то доброзичливі саджавчани Михайло Джигринюк і Дмитро Палійчук вберегли криницю і старе садове дерево – шовковицю, або як кажуть у селі, морва. Твердять, що навіть у найпосушливіші роки оця Давидякова криниця не перестає водоносити. До цього джерела, аби втамувати свою спрагу і у воді (а за її складом фахівці відзначають цілющі властивості), і в людському розумі, знаннях і любові, припадає не один перехожий…

Про Івана Давидяка я вперше почув від саджавської письменниці і просвітянки, громадської активістки Галини Христан на зорі 1990-х, коли ми готували у світ першу книгу про Надвірнянщину «Страгора». Саме її нарис «Йому дзвони не грали» у цій книзі, а згодом доповнений майже через два десятка літ в її власній збірці «Вірність», проливає світло на постать Івана Давидяка. Вона ж розшукала тоді рідкісну і чи не єдину світлину славного земляка і ще й досі намагається збирати по крупинці і по ниточці вісточки про нього по всій Україні.

Ось короткі життєписні рядки. Магістр філософсько-історичних наук Іван Миколайович Давидяк народився у Саджавці 26 січня 1906 р.. Батько загинув у 1918-му, у часи Першої світової війни. Крім Івана у Марії Давидяк було ще двоє дітей Параска і Тимко.  Навчався у 4-класній школі у Саджавці, Коломийській гімназії та у класичній гімназії у Перемишлі. У 1930-1931 роках служив у польському війську (18-й полк піхоти). У 1932-му вступив на факультет права Краківського університету, а через два роки перевівся на філософсько-історичний факультет цього університету. У 1938-му видав за власний кошт у Львові тиражем 500 примірників книгу «Сила чи розум?». Здав у Львівську друкарню на вул. Бляхарській, 9 першу частину книги «Над Прутом». Другу її частину, рукописи поезій і книжку «Сила чи розум?» вилучили під час арешту. На жаль, з кримінальної справи вони зникли, є тільки акт про знищення вирізок із газет.

 У 1939 році Давидяк закінчив Краківський університет, хотів працювати у Львівському університеті, вступити до Спілки письменників України. Цього зробити йому не дозволили, не прийняли. Потрібно було йти на компроміс зі своєю совістю, писати похвалу комуністичним вождям, славити їх у своїх віршах і обов’язково змінити тему дисертації. Тут Іван Давидяк залишився чистим і чесним перед своїм народом. Молодого, повного сил, здоров’я й творчої наснаги, забрали Івана Давидяка у тридцять чотири роки на допити й тортури у підвали НКВС.

Це сталося 23 вересня 1940 р. У Ланчинському відділі НКВС Давидяка довго не тримали. Дізнавшись, що він не куркуль із середньою освітою, як записано в анкеті затриманого, а магістр філософсько-історичних наук з дуже цікавою докторською дисертацією на тему «Проблеми совєтів у другій світовій війні», його відправили у Станіславів. А 4 листопада 1940 р. він заарештований Станіславським НКВД. За матеріалами явно сфальсифікованої кримінальної справи № 29461 його засуджено до 10 років позбавлення волі, за статтею 54 п. 10 ч. 1 К.К. УРСР, тобто за пропаганду або агітацію, яка містить заклики до повалення чи підриву радянської влади, та позбавлення виборчих прав на 5 років. Сталось це 20 грудня 1940 року на засіданні Станіславського обласного суду.

10 листопада 1989 року відбулося засідання Пленуму Верховного суду УРСР, який постановив, що «в книзі Давидяка І. М. розповідалось про масові репресії в СРСР, які проводились у тридцяті роки. Із матеріалів справи видно, що книга містить гостру критику репресій, які дійсно проводилися в СРСР у 30-ті роки. Книга написана у той час, коли Давидяк як громадянин Польщі проживав за межами СРСР, тому не підпадав під юрисдикцію УРСР».

Як пояснював на допитах письменник, крім книжки «Сила чи розум?» він написав автобіографічну повість «Над Прутом» у двох частинах, дев’ять поетичних збірок у рукописах.

Якою смертю загинув Іван Давидяк, точно не відомо. Є поодинокі свідчення, про які пише і Галина Христан, що начебто після відходу «визволителів» при розкопках могили закатованих НКВС у Надвірній мати впізнала тіло замордованого сина. Існує також версія, що письменника могли замучити енкаведисти у Дем`яновому Лазі. З іншого боку, у кримінальній справі Івана Давидяка на одному з аркушів є запис олівцем, що 18.02.1941 р. його етапували у пересильну тюрму м. Харкова. Як відомо, пересильною тюрмою в Харкові була так звана «Холодна гора», де були замордовані тисячі українців із Галичини…

…На жаль, зараз у селі немає прізвища Давидяк. У 1950-х роках померла мама Марія. Не витерпіла колгоспних злиднів і знущань влади сестра Параска. Але пам`ять людська про свого славного сина (а за визначенням Галини Христан, Саджавка славна добрим десятком відомих людей) уже в наші дні наповнюється вдячністю і бажанням осмислити творчий і життєвий шлях Івана Давидяка. Його батько Микола – уродженець сусіднього села Іванівці, а дівоче прізвище матері – Христан. Він був автором десятка книг. Ще десять років тому саджавчани на солідному рівні відзначили його столітній ювілей. Провели тоді й тепер краєзнавчу конференцію, у шкільному музеї та сільській бібліотеці відкрили експозиції, у школі провели тематичні уроки.

Івано-Франківський архів СБУ передав шкільному музею на вічне зберігання особисті документи письменника. Про це говорив учитель місцевої школи, завідувач краєзнавчого музею Валерій Паска.

На цьогорічному святковому зібранні про славного земляка щиро відгукнулися сільський голова Андрій Кузьмин та голова районної ради Іван Гурмак, які відкрили меморіальну дошку (а цьому посприяли підприємці села та працівники апарату сільської ради. Іван Гурмак відзначив, що ніколи російський окупант у своєму режимі не хотів мати передових людей-патріотів. Саме таким і був Іван Давидяк, на життєвому прикладі якого треба вчити любові і патріотизму молоде покоління. Видатну роль письменника-земляка підкреслили отці-декани Мирослав Хімейчук (УАПЦ) та Василь Ткачук (УГКЦ), депутат обласної ради Михайло Іваночко, голова районного об`єднання «Просвіта» Богдан Березицький, син командира групи УПА «Південь» Любомир Грабець із Коломиї, учні місцевої школи, зокрема, Марія Андрійчук, Назар Кваснюк, Марія Грицюк, Аліна Серюга, Ірина Мельник, учнівський дівочий ансамбль (кер. Петро Сербенюк).

Галина Христан привернула увагу громади до потреби перевидати книгу Івана Давидяка, продовжувати дослідження його життєвого і творчого шляху, а також його побратимів – голову сільського осередку товариства «Каменярі» Онуфрія Томащука та січового стрільця Андрія Христана, син якого Федір залишив свій 1049-сторінковий рукопис, як своєрідну хронологію подій села – суспільних, громадських, родинних – у минулому столітті. Просвітяни подумують навіть про друковане видання цієї цінної не лише для їхнього села реліквії.

Член літстудії «Бистрінь» Мирослава Гордєєва-Мельник запропонувала створити, чи радше відродити, традиції сільського осередку «Пласту», який мають поповнити саджавські школярі. І в цьому значною підмогою їм стане постать Івана Давидяка, котрий у своїй книзі «Сила чи розум?» відстоював думку, що «в людському суспільстві повинні переважати справедливість і розум, але не диктатура». Дуже актуальна і сучасна пропозиція.

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля»