Священик із ласки Божої

З любов’ю до Бога і людей – така визначальна риса отця Івана Качанюка, настоятеля церкви святої Параскеви у селі Фитьків. Він володіє талантом, що відмикає людські серця для прийняття Божого дару. В ті роки, коли мовчали церковні дзвони, переслідували УГКЦ, отець Іван, як і багато тогочасних священиків, проводив жертовну працю у підпіллі, промовляючи до вірних словами Христового Євангелія, скріплюючи їхні духовні сили у перемозі добра над злом.

Не так давно отець Іван Качанюк, який у своїй душпастирській праці відзначається ревністю, високим почуттям обов’язку, невтомністю і енергійністю, відсвяткував золоту пору свого життя – п’ятдесятилітній ювілей. Його життєвим кредом є твердження, що «церква – це осередок християнської любові до Господа і ближніх».

Майбутній священик, чудовий проповідник, громадський діяч і педагог Іван Качанюк народився 13 березня 1961 року в селі Лісна Тарновиця у Надвірнянщині у багатодітній селянській родині. Здобувши фах будівельника у Надвірнянському профтехучилищі, юнак у 1980-му вирішув присвятити своє життя служінню Богові та народу. Цьому, зокрема, посприяла родичка єпископа Симеона Лукача – Марія Ментинська. Любов до історичної літератури майбутньому священикові прищепив Федір Ковтун. Він свого часу був депутатом обласної ради першого демократичного скликання, членом Української Гельсінської Спілки і підтримував зв’язки з українським підпіллям, зокрема, з Левком Лук`яненком.

Це були важкі часи для українського народу, коли тривала боротьба нації за материнську мову, народні звичаї і обряди, за батьківську християнську віру. Незважаючи на жорстоке переслідування з боку радянської влади, брак богословської літератури, умов для навчання, славнозвісний отець Михаїл Косило з села Дора біля Яремча та інші викладачі підпільної семінарії ретельно готували кандидатів на священиків підпільної УГКЦ. Зокрема, іспит з аскетики семінарист Іван Качанюк тримав перед о. Ієронімом Тимчуком ЧСВВ. Першого травня 1985 року його висвятив на диякона єпископ Софрон Дмитерко у Коломиї. Сімнадцятого лютого 1986-го владика Софрон Дмитерко рукоположив його на священика у помешканні отця Івана Бойка (дрнедавна Ланчинський декан, парох села Красна) у селі Ямна.

Ще тоді люди знайшли дорогу до отця Івана Качанюка. Запрошували до своїх помешкань, де він підпільно хрестив дітей, сповідав вірних, давав шлюби. Молодий душпастир радо переносив усі труднощі, пов’язані на той час з виконанням священичих обов’язків – переслідування влади, тріскучі морози, завії, дощі, багатокілометрові переходи пішки до осель вірних. Він проводив Святі Літургії у Делятині, Стримбі, Лоєвій, Заріччі, Білих і Чорних Ославах, Яблуниці, Микуличині, Лазещині, Березові (а це Яремчанщина, Надвірнянський, Косівський та Рахівський райони на Гуцульщині). Згодом, до виходу Церкви з підпілля, о. І. Качанюк виконував священичі обов’язки на Тернопільщині (Макдаліївка, Скалат, Сороцьке). Духовну підтримку вірним надавали також сестри Студитського уставу під керівництвом матері-ігумені Йосифи Вітер.

Отець Іван пригадує перші Богослужения після виходу УГКЦ з підпілля восени 1989-го на території Пнівського замку, панахиду і мітинг у селі Пасічна з отцем Степаном Кисілевським на могилі Софії Галечко, храмове свято у рідному селі Лісна Тарновиця на свято Косьми і Дам’яна (14 листопада) біля порогу тоді ще зачиненої властями церкви. Яка це була велика радість для вірних – відкрито брати участь у Богослуженнях!

У грудні 1989-го отець Іван Качанюк став настоятелем церкви Святої Параскеви у селі Фитьків, яке має великі культурно-духовні надбання, збереженні давні звичаї і обряди, звідки його уродженці черпають такі загальнолюдські цінності як патріотизм, любов до Батьківщини, ім’я якій Україна. Із 14 січня 1990-го почав відправляти Святі Літургії і в сусідньому селі Камінному. Ще й донині парафіяни цього села пам`ятають науку отця Івана, відвідують його Богослужіння у Фитькові.

З того часу дзвінкоголосі дзвони скликають парафіян до храму святої Параскеви, де вони черпають незбагненну і непереминаючу Божу любов і милосердя. Фитьківська церква збудована за сприяння місцевого пароха о. О. Ніжинського у 1928 році. Її розпис здійснив станиславівський художник Карл Скочдополь та маляр зі Хриплина Григорій Прокопців. Звичайно, великі зміни відбулися за чверть віку незалежності. Село увінчане багатьма капличками, пам’ятними хрестами, зведені дзвіниця, парафіяльні споруди, упорядкована територія храму. При церкві створено Апостольство молитви, Марійська дружина, параманне братство, Сім’я Найсвятішого Серця Ісусового, Матері у молитві, Вівтарна дружина. Молодіжний хор, яким керує Марія Шовгенюк-Балацко, з різноманітними програмами часто виступає удовколишніх селах. Церква підтримує молодіжні організації (молоду «Просвіту», СУМ), бо діти, як каже отець Іван, – це наше майбутнє, надія як церкви, так і українського народу. Разом із парафіянами та молоддю о. Іван Качанюк здійснює поїздки до священних відпустових місць України, а в себе приймають дітей із Донецька, Києва, Миколаєва, студентів із Київського університету ім. Т. Шевченка.

Священик із перших днів на парафії радо співпрацює з місцевою школою. Кожна його проповідь, звернена до дітей, повчальна, зворушлива насичена життєвими прикладами, фактами з історії України.

Отець Іван у 1995-му вступив до Богословсько-Катехитичного інституту в Івано-Франківську, а після його закінчення – на історичний факультеті Прикарпатського університету, магістерську ступінь здобув у Варшаві (Польща). Донедавна був Тисменичанським і Надвірнянським деканом УГКЦ.

Отець Іван Качанюк систематично збирає і записує стародавні пісні, перекази, прислів’я, обряди Бойківщини. Працює над нарисами з історії Фитькова і Лісної Тарновиці. А ще разом з молодим отцем, випускником духовної Академії в Івано-Франківську Миколою Григоруком створив парафіяльний музей старовини, щоб зберегти для нащадків унікальну спадщину наших талановитих предків та солідну експозицію про історію поневоленої комуністичним режимом УГКЦ у нашому краї. Ці величні історико-краєзнавчі збірки документів, предметів, спогадів, речей дозволяють молоді через конкретні речі занурюватись у минуле і повертатися до сучасності збагаченими духовно. Прикметно, що музей у Фитькові відвідав торік Глава УГКЦ Святослав Шевчук з єпископами – учасниками Синоду УГКЦ в Івано-Франківську.

Отець щасливий з того, що у Фитькові віруючі шанують рідну прадідівську віру, повсякчас мають потребу у правді Божій і всі залишились при греко-католицькій церкві. Господь благословив його, аби невтомною працею у Божому винограднику рятувати людські душі. Отець Іван Качанюк гідно виконує цю високу пастирську місію. Його батьківська турбота, освіченість, мудрість, толерантність надихають мирян до жертовного та ревного служіння Богові й Україні.

Цими днями виповнюється 70-а річниця сумнозвісного Львівського псевдособору, на якому під недремним оком і завдяки насиллю сталінсько-беріївського режиму проголосили по-зрадницьки ліквідацію УГКЦ, а її єпископів, священиків, монахів і монахинь, вірян ув`язнили у холодному Сибіру. А якою радістю наповнилися серця вірних, коли у 1989-1990 роках воскресла уярмлена, але не знищена, невпокорена Українська Греко-Католицька церква. І до цих подій її воскресіння і відродження має безпосередній стосунок наш ювіляр отець Іван Качанюк, котрий у неділю святкуватиме 55-ліття свого народження і 30-річчя священства. Найщиріше Вам, отче Іване, вітання і зичимо ласк Господніх на Вашому священичому духовному шляху.

Світлана ФЛИС,

член Національної спілки

журналістів України.