«Такі ніколи не гаснуть зорі…»

Урок-реквієм на таку тему провели у Цуцилівському навчально-виховному комплексі. Учні мали змогу пройти тернистий шлях України, пригадати нелегку долю українців-патріотів, котрі віддали своє життя за волю і незалежність нашої Батьківщини. Використана презентація візуально під­силювала почуття гордості за свій народ, за борців-героїв, за патріотів.

Учні співали пісні, а Тетяна Микитюк, Іванна Морий, Любов Битківська, Сніжана Дем‘янець, Тетяна Вівчарчук читали вірші про Героїв Небесної Сотні та воїнів АТО. Особливо вразили рядки нашої поетеси Катерини Демчук, які читала її онучка, шестикласниця Діана Шевченко.

Плаче мати за синочком, ридає родина,

Нема брата, нема мужа, нема вдома сина.

Нема звістки два місяці, нічого не знають,

Плачуть вдень, і вночі плачуть, сльози проливають.

Дочки в очі заглядають, матусю питають:

– Мамо, мамо, де наш татко? Чом не приїжджає?

Мати гладить по голівці, тулить до серденька,

Як донечкам пояснити, вони ще маленькі.

Старша дочка подивилась в заплакані очі,

Видно, татко нас не любить, приїхать не хоче.

Сльози котяться рікою, доня витирає:

– Не плач, не плач, матусенько, татко про все знає.

Його вбили ті бандити, де соняшник в полі.

Та я знаю, знаю, мамо, тато став героєм.

Його били, катували, та він не здавався,

Москалеві плював в очі і з нього сміявся.

Ви не вб‘єте нашу волю, не здолать вам силу,

Ми за землю свою рідну, ми за Україну!

Його серце буде жити, вічно битись буде,

Бо він вірив, що за нього ніхто не забуде.

Не забуде Україна – всім героям слава!

Таки буде Україна – велика держава.

У таких виховних заходах беруть участь представники усіх класів, показуючи єдність поколінь. Так було і цього разу. Опісля на сцену актового залу вийшли всі учасники виступу. Випускники-учні 9 класу, проказали клятву, а другокласники із третьокласниками – молитву за Україну. Урок-реквієм завершився піснею «Я люблю свою Україну» у виконанні шестикласниці Юлії Буній. У сценарії використали поетичні рядки Любові Савчук.

Майдан живе у пісні, у вірші,

У наших душах, в посивілих скронях.

Він дав надію всім – тобі й мені,

Відбився болем і скалічив долі.

І відлік часу, мов спинився, згас,

Розчаруванням вилився в століття,

І нас врятує, певне, дійсно Спас,

Бо люди де такі беруться, звідки,

Щоб людські долі спопелить усі,

Усі-усі – з малого до старого?

Та доки будем жити у брехні,

Як ті сліпці, шукать путі-дороги?

Тож дай нам, Боже, злагоди усім,

Щоб мир навчились шанувати й спокій,

Щоб українцями були в душі,

А не ходили в вишиванках поспіль.

Щоб те зерно Майдану проросло

Й вродився щедро повним зерном колос,

Щоб нам завжди наукою було,

Що не заглушать нам наш гордий голос.

На всю планету крикнем: «Ми – живі!

І нас ніхто ніколи не здолає,

Ще з прадідів ми маєм у душі,

Те, що живе й ніколи не вмирає».

«Ні, я жива. Я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає» – ці слова Лесі Українки підтверджують силу духу і непереможність української нації. У кожному з нас живе любов до своєї землі, повага до своєї історії, шанобливе ставлення до свого минулого. Ми вшанували пам‘ять полеглих борців за волю і незалежність України і гордо проспівали наш Гімн, як підтвердження нашої міці та незламності.

Любов САВЧУК,

педагог-організатор Цуцилівського НВК.