Багатостраждальна, нескорена і воскресла

70 років тому 8-10 березня 1946 року спецслужби організували Львівський «псевдособор», який ліквідував Українську Греко-Католицьку Церкву.

Чим далі від цієї події, тим більше з`являється нових даних, які проливають світло на події тих днів. Архівні документи підтверджують, що план ліквідації непокірної Церкви ухвалювали у найвищих владних кабінетах, а його операційну частину виконували агенти радянських спецслужб. Є документи, віднайдені дослідниками історії Церкви у фондах Державного галузевого архіву СБУ та центрального Державного архіву громадських організацій України.

Із них дізнаємось, що радянська влада планувала знищити УГКЦ ще 1939 року за часів окупації наших земель. Однак, тоді не знайшлося нагоди це зробити, оскільки Церквою керував митрополит Андрей Шептицький, який мав великий авторитет і піти проти нього не наважувались. Тож радянська влада просто вичікувала. У 1944 році, під час чергової окупації наших земель, вони знову завели справу проти греко-католицьких священиків. А смерть 11 листопада цього ж року митрополита Андрея остаточно розв`язала їм руки. Навесні 1945-го розробили чіткий план ліквідації УГКЦ, це так звана таємна інструкція, під якою поставив і свій підпис Йосип Сталін. Питання ліквідації УГКЦ було представлено йому персонально. «Вождь народів» відповів без вагань відповідною резолю­цією: «Согласен».

Згідно з інструкцією, у квітні 1945 р. органи НКВС провели обшук у резиденціях та арешти єпархіальних єпископів, яких одразу ж під посиленою охороною відправили до Лук`янівської тюрми у Києві. Вину обвинувачених перевіряв військовий трибунал, в якому єпископа Григорія Хомишина засудили на 10 років каторги, митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Микиту Будку та Івана Лятишевського – на 8 років каторги, єпископа Миколая Чарнецького – на 5 років каторжних робіт. Заарештували також 800 священиків, 540 семінаристів, 1100 монахів і монахинь, зліквідовано 5 єпархій, сотні і тисячі вірних ув`язнено і вивезено у Сибір.

На початку 1946 року з`явилася нова таємна інструкція № 82 щодо проведення «псевдособору» УГКЦ у м. Львів, на якому мало відбутись так зване «возз`єднання українських греко-католиків з православ`ям». У документі вказували, що на 60-70 відсотків учасниками цього «собору» мають стати люди, котрі погодились на співпрацю з радянськими органами безпеки. Важливо, що НКВС бажав втаємничити власну причетність до нібито церковного заходу: «особливо звертаємо вашу увагу на необхідності дотримання умов найсуворішої конспірації щодо нашої участі у підготовці та проведенні собору».

8-10 березня 1946 року, наприкінці тижня Великого Посту і напередодні неділі Православ`я, у Львові скликали «псевдособор» УГКЦ без жодного її єпископа. Хоч зрозуміло було всім, що Собор у Церкві Христовій без жодного єпископа – це не церковно-канонічний Собор. Цей «псевдособор» планували на три дні, однак, усі необхідні рішення про «возз`єднання» прийняли одноголосно уже у перший день. Тож «собор» тривав лише шість годин, хоча готували 7 місяців. Таким чином, греко-католики стали православними. Це справді був «стахановський собор» ХХ ст., який радше справляв враження підготовленої комедії, ніж церковного духовного збору. Для формальності «собор» тривав три дні, щоб дочекатися неділі Православ`я і зачитати анафему (прокляття) єретикам (католикам) на зразок Івана Мазепи. Тим часом повідомили і вождя Сталіна, і московського патріарха Алексія телефонограмами про виконання замовлення із проханням про ласкаве «благословення».

Рішення, прийняті на цьому «соборі», стали трагедією для мільйонів людей. Після цього Українська Греко-Католицька церква перестала офіційно існувати.

Із березня 1946-го до серпня 1949-го до Російської Православної Церкви передали 3400 парафій, зліквідували 327 католицьких шкіл, знищили і закрили 35 католицьких газет і журналів, заборонили 152 жіночих і чоловічих монастирів та чернечих домів, три духовні семінарії та Богословську Духовну Академію. Священики змушені піти у підпілля на 43 роки, а ті, котрі відправляли Богослужіння у незареєстрованих церквах і надавали послуги віруючим по хатах, потрапляли у «чорні списки» до уповноваженого. Це був найважчий для вірних УГКЦ рік. У селах, громади яких не бажали переходити у православну віру, церковні приміщення закрили і зняли з реєстрації, почались демонстрації протесту вірних та духовенства, відкидаючи будь-які переговори з Московською Церквою. Католицька Церква України опинилася поза законом, зійшла у катакомби, залишалася мовчазною, знесиленою, очікуючи Божої милості і свого Воскресіння.

Господь прийняв жертву УГКЦ, бо настав час, коли Бог сказав своє могутнє слово: «Досить!». Досить знущання, страху, рабської праці, досить розстрілів і голодоморів, досить рік крові і сліз дітей Божих. Могутня імперія зла, озброєна атомними бомбами, дев`ятимільйонною армією, обіцяла народам без Бога, без моралі, без людсько-християнської етики дати «рай на землі», а дала прообраз справжнього пекла. Господь наче помішав уми безбожних імператорів та слуг їхніх і ця імперія сатани розсипалась, чого майже ми всі стали свідками. Наша багатостраждальна Україна та УГКЦ воскресла, її герої та мученики є сьогодні для нас живим образом страждань Христа. Вони заохочують нас сміливо йти за Спасителем, бо Він обіцяє нагороду тим, хто витримає до кінця.

Ми повинні пам`ятати про ті страшні часи і свято берегти вірність і єдність Христовій Церкві перед новими загрозами, серед яких однією з найбільших сьогодні є ідея так званого «руского міра», брутальне втілення котрої уже розпочалося в Україні. Будьмо пильними! Хай у цьому допоможе нам Бог!

о. Іван ГЕДЗИК,

священик церкви Преображення Господнього с. Гвізд.