Біль Чорнобиля

Роман БЕНЮК

Як пізній сніг на сонці тане,

Так гоїть час болючі рани.

Щось забувається поволі,

Та біль Чорнобиля – ніколи.

Була весни пора чудесна,

Коли зійшла кара небесна:

Страшний грім вдарив серед ночі,

Аж блискавки сліпили очі.

За гріх який смертельним змієм

Пронеслась, наче буревієм,

Біда? Біда гула набатом.

Накоїв лиха мирний атом.

І дзвони били всюди, всюди:

– Спасіть Чорнобиль! Агов, люди!..

Життям , здоров’ям вгашав кратер

Народ – заступник-ліквідатор.

Той день двадцятого століття

Приніс на землю смерть, жахіття,

В безглуздий вік перебудови

Зостались сироти і вдови.

Вклонімось, люди, низько-низько

Усім далеким, нашим близьким,

Живих і мертвих пам’ятаймо,

Чорнобиль-крах не забуваймо.

Із року в рік весна квітує

 Життєва доля шлях торує.

І дай нам, Боже, більш не знати,

Коли на сполох б’ють набати.

Колеги-ліквідатори

Після вибуху в ЧАЕСі

На курорті у Одесі

Стрілися два парубії,

Ліквідатори стихії.

І почали сперечатись,

Сваритися, матюкатись,

Хто з них «профі», хто аматор,

Хто важнющий ліквідатор.

– Я був міццю головною,

Бо мішав цемент з водою,

Потім розчин, важний фактор,

Лив у ядерний реактор.

Економив так уміло,

Що споруда уціліла,

Решта – на свою будову

Відносив в нічну покрову.

– Думав я: ти спец, опора…

А ти злодій. Як не сором?

Псу під хвіст ця праця, звісно,

Саркофаг тому і тріснув.

Я мудріший і центральний,

Бо в умовах екстремальних,

Скажу гордо, не дав маху,

Як змітав сміття із даху.

Атом. Назбирав дві жмені,

Без проблем довіз в кишені,

Ось таке держу придане,

Не цемент, як ти, баране!

А що, дурню, жаба давить?

Глянь, ношу на шиї навіть:

Присягаюсь без обману,

Кулон з чистого урану.