Бувальщина

Семениха жила за линвовим мостом. Маленька хатчина заховалася серед розлогих яблунь, високих груш. Знали її як добру, чуйну і лагідну стареньку. За допомогою, порадою до неї зверталося майже все село. Баба Гафія розказували, що Семениха зналася на звіздах, лікувала травами, знала безліч відмов, заклинань від всього недоброго.

А то були гіркі часи, бо:

Рік штирнадцятий-пітнадцятий був дуже тяженький –

Проллялося много крові і слізок дрібненьких.

Закувала зозулина в лузі на калині,

Беруть тата від діточок, ґазду від ґаздині.

 Забрали на війну Ілька та й Миколу – двох шваґрів. А дома господарка, дрібні діти – жінки плачуть – як раду дати всьому?

Вирішили піти до Семенихи Явдоха з Анною. Вони – рідні сестри, праправнучки Андрія Ґриґи, що воював в опришках, і в Бухтівці під грушею закопав скарб. Шукали довго нащадки того скарбу – та так і не знайшли, бо він виявився заклятий конем.

Прийшла субота. Вечоріло. У горах ясно: звізди як на долоні.

– Ідемо, кумцьо?

– Та ідемо, Явдошко…

Поминули хати, скалу, почали спускатися крутою горою до ріки. Над рікою туман. Дійшли до Семенишиної хати, а зорі заховалися. Семениха вийшла на поріг, глянула на небо і промовила:

– Нині вам, молодички, ніц не скажу, бо звізд не видко.

Минув тиждень, а жінкам дуже кортить знати, коли ж то їхні чоловіки повернуться з тої войни. Ідуть знову до старенької Семенихи. Вона пильно глянула на звізди, щось прошептала, зробила якийсь знак у повітрі і звернулась до Явдохи:

– Твій, небого, вже в дорозі: нині-завтра чекайте його в рідній хаті. А твій, – сказала Анні, – ще не скоро уздрит рідні пороги. Начекаєшся його, Аннунько, з діточками.

– Вуйночко, а чи вернеться живий-здоровий?

– Кажу, що прийде, але нескоро.

Ішли молодиці, не розмовляли – кожна думала над Семенишиними словами.

І справді: через два дні Ілько вернувся – скомісували. Взявся за ґаздівство.

А Микола ще довго гибів у окопах, поки та проклята війна не закінчилася. Бідувала тяжко Анна з сином та трьома доньками. Вони вже й попідростали – довелося думати про віно дівкам.

Повернувся Микола живий, але дуже кволий. Не раз у його хаті збиралася молодь з усього кутка і слухала безкінечні оповіді про тяжке воєнне лихоліття…

Жінки довго згадували пророцтва Семенихи і молилися за її душу.

Парасковія ГУЦИНЮК,

с. Пасічна.