Газета по-надвірнянськи
 

Книга-розвідка про українську розвідку

22 липня 2016, 11:36 | Рубрика: краяни-повстанці, Культура Версія для друку Версія для друку 535 переглядів

Свою нову книгу «Лицарі Червоної Калини» (видавництво «Лілея-НВ, Івано-Франківськ, 2016») краєзнавець, голова районної організації товариства «Меморіал», учитель Пасічнянської ЗОШ І-ІІІ ст., депутат Надвірнянської міської ради Євген Луців присвятив діяльності Галицьких спецслужб у роки національно-визвольних змагань.

«У той час, коли волелюбні і культурні народи таких держав як Франція чи Англія, не могли обійтися без спеціалізованих розвідок, вишколеної поліції, у нас майже кожен інтелігент відчував погорду до такої праці», – така думка автора переконує, що кваліфіковані, розвідувальні, контррозвідувальні та інші спеціальні заходи українців-патріотів-націоналістів стали однією з ключових причин тривалості й інтенсивності українського національно-визвольного руху за визволення України у відчайдушній боротьбі проти потужних супротивників у 1930-1950 роках – Польщі, сталінського СРСР та нацистської Німеччини.

Євген Луців подає розлогу інформацію та аналізує діяльність товариства «Пласт» як школи Галицької розвідки, а також стрілецької та розвідки Української Галицької армії, державної жандармерії ЗУНР, галицьких пластунів та оунівців у розвідці Карпатської України. Окремі розділи присвячені січовим стрільцям, яких вважали гвардією УНР, розвідці і Службі Безпеки ОУН-УПА, Української Військової Організації. Фактично, стверджує автор на основі історичних джерел, референтури СБ в основному ліквідовані наприкінці 1951 року, коли ОУН зазнала великих людських втрат та почалася масова сталінсько-більшовицька депортація українців зі своїх земель. Після травня 1954 р. розпочався етап організованої боротьби окремих осередків та індивідуальних дій повстанців. За твердженням Григорія Дем`яна, останні акції, які стали безпосереднім продовженням руху опору, ще відбувалися на початку 1960-их років.

У книзі постають історичні образи начальника генштабу армії УНР генерал-хорунжого Всеволода Петріва, колишнього офіцера розвідки УГА Івана Вислоцького, генерала чорноморських козаків Якова Кухаренка, керівників Референтури Служби Безпеки ОУН Миколи Лебедя і Миколи Арсенича та інших.

Для читацької інтриги запропонуємо окремі думки про непросту працю розвідника. Розвідник гине переважно в руках ворога, який всіма способами, передусім, катуванням, старається змусити його до зізнання. Так діється майже в кожній армії, бо інформація, яку може дати чужий розвідник, дуже корисна… Жодна армія в світі не бере в полон чужих розвідників. І ніхто так по-звірячому не знущався, як більшовики. Кожна армія має для розвідника одну і ту ж кару – смерть через повішання або розстріл. Більшовики ж мали десятки рафінованих способів звірячих тортур. Кращого організатора як поручник Ковальський і кращого розвідчого старшини в Українській Галицькій Армії не було, як стверджує офіцер розвідки УГА Іван Вислоцький.  А ще така настанова офіційного органу УПА журналу «Повстанець» за липень 1944 р.: розвідача ні на хвилину не повинні задовільнити дані, які він уже зібрав. Він мусить уперто здобувати все нові відомості про ворога. Небезпека тут не може бути жодною перешкодою.

Після таких думок визріває і нинішня думка-потреба: у кожну мить готуватися і бути готовим до опору зрадникам, ворогам і всіляким напасникам нашої держави, зловорожі наміри і дії яких спостерігаємо і яким протистоїмо на сході України.

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля»

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!