Газета по-надвірнянськи
 

Марійку Підгірянку і Лесю Українку поєднала Вічність у Буркуті

15 липня 2016, 12:13 | Рубрика: Культура Версія для друку Версія для друку 582 переглядів

Напевно, не всі знають, що у життєписі нашої славної поетеси Марійки Підгірянки колоритно вписалася самобутня краса Карпат у верхів`ї Білого і Чорного Черемошів зі славнозвісним курортним Буркутом. Ще донедавна писали, що у цій благодатній закутині відпочивали геніальні Леся Українка та Іван Франко. При дослідженні життєпису Марійки Підгірянки мені пощастило знайти у спогадах її чоловіка Августина Домбровського, що тут, у Буркуті, лікувалася від туберкульозу і наша талановита письменниця. Про цей прикрий випадок із життя молодого учительського подружжя, в яких з`явився первісток – син Остап, автор цієї розповіді подав у публікації «Буркутське літо Підгірянки» на сторінках «Гуцульського калєндаря» на 2003 рік.

Уже у перших тижнях у Буркуті після щоденного перебування біля мінерального джерела на кришталево-чистому повітрі, настояному смерековими та ялицевими пахощами, Марійка відчула, що у неї прибуває сила. Якось вона, навіть, підговорила чоловіка вибратися у мандрівку через верхи (а це майже 45 кілометрів), щоб відвідати вуйка-священика Івана Попеля, довгопільського пароха. «Бо дуже заскучала за книжками», – читаємо у тих спогадах.

Левицький-Буркут

А наприкінці місячного лікування, повертаючись на возі додому в Уторопи через Криворівню, наважилася тут під час перепочинку скупатися у холодному Чорному Черемоші. Цим дуже перестрахала свого молодого чоловіка. Забігаючи наперед, скажу, що 25-річна Марійка Підгірянка, мабуть, таки добре поправила своє здоров`я у Буркуті, бо прожила й творила до глибокої старості, розмінявши дев`ятий десяток літ. Кілька віршів, написаних нею у Буркуті, увійшли через рік до її першої поетичної книжки «Відгуки душі».

Цього року, 8 липня, у рамках святкування 135-річчя від дня народження славетної землячки Марійки Підгірянки майже два десятки білоославців насолоджувалися одним днем буркутського літа. Ходили з ранку до вечора її слідами, смакуючи цілющу мінеральну водицю, якою причащалася Марійка Підгірянка 110 літ тому.

Крім свого гарного відпочинку, земляки поетеси залишили і свій історичний слід. Того дня на фасаді будинку контори Буркутського лісництва Верховинського держлісгоспу встановили пам`ятну дошку (робота художника-гравірувальника Олега Музики із Надвірної). При нагоді завдячую щирим односельчанам Ярославові Йосиповичу Гуменюку та Василеві Петровичу Івасишину, котрі фінансово підтримали мою довгоочікувану ініціативу щодо вшанування Марійки Підгірянки на Верховинщині. На гранітній плиті викарбувано поетичні рядки Марійки Підгірянки:

«Краю милішого, ріднішого,

Як Україна –

В світі нема».

А нижче: «У Буркуті у липні-червні 1907-го відпочивала видатна українська дитяча поетеса Марійка Підгірянка. 1881-1963. Від вдячних гуцулів її рідного с. Білі Ослави. 2017».

Нагадаю, що тут у високогірному Буркуті у цьому ж лісництві ще у 1976-му встановили пам`ятну дошку з білого граніту на честь перебування нашого класика Лесі Українки. У той радянський час про Марійку Підгірянку, на жаль, мало хто згадував. Символічно, що меморіальну пам`ятну дошку Марійці Підгірянці освятив водою, промовив молитву до Всевишнього й виголосив проповідь парох с. Білі Ослави Василь Ужитчак, митрофорний протоієрей УПЦ КП, цьогорічний лауреат обласної просвітянської премії ім. Марійки Підгірянки. Він – перший священик у когорті «освячених іменем Марійки Підгірянки». У святі взяли участь ще три лауреати престижної премії ім. М. Підгірянки – Тамара Поварчук-Лейбюк, редактор газети «Рідне село Білі Ослави», та автор цих слів (обидва з малої батьківщини поетеси) і Василь Нагірняк – письменник, журналіст із Верховини.

Після чину освячення пам`ятної дошки та усіх присутніх учителька, сільський режисер із Білих Ослав Валентина Щерб`юк із любов`ю читала поезію Марійки Підгірянки. Усі вслухалися у чарівний голос читця, який передавав неперевершений талант поетеси. Здавалося, що у ту мить, навіть, близький бистрошумливий гірський Чорний Черемош на знак поваги трохи втихомирювався і ловив пінливими хвилями кожне слово, аби донести його з гір на доли.

Директор Національного природного парку «Верховинський» Михайло Нечай (син відомого народного цілителя Гуцульщини) сказав, що віднині очолювала ним установа працюватиме над проектом прокладання туристичного маршруту «Стежками Марійки Підгірянки» – неповторного співця Карпатського краю, дочки лісівника Омеляна Ленерта. Тут уже діє піший туристичний маршрут «Стежками Лесі Українки». Теплі слова подяки мовив Зеленський сільський голова із Верховинщини Володимир Феркаляк, до якої належить присілок Буркут.

Варто віддати належне керівництву Верховинського району. Ще заздалегідь до проведення цього культурологічного міжрайонного заходу на мій лист-прохання посприяти у його проведенні до голови Верховинської районної ради Івана Шкіндюка відразу отримав схвалення. За його допомогою у короткий час вирішили ряд організаційних питань із дирекціями Верховинського держлісгоспу та Національного природного парку «Верховинський» і прикордонної застави «Шибене».

Поверталися додому в піднесеному настрої, а це 120 км в один бік. Кожний відчував, що замало одного дня для наповнення душі первозданною красою і спогадом про відомих людей у Буркуті. Хоч би два-три дні, як це зробили наші шестеро односельчан-мандрівників із ночівлею, разом із відеооператором Василем Лейбюком. І так уже декілька літ поспіль. Ці хлопці мов би стали провісниками цьогорічного торжества у Буркуті, бо уже раніше ступали стежками Марійки Підгірянки у самому серці високогір`я Карпат. При цьому навіюються думки, як колись у ці казкові краї добиралися Леся Українка і Марійка Підгірянка.

Важкодоступна гірська дорога до Буркута. Про цю вузьку смужку, над якою з одного боку нависає гора, а з другого підмиває норовистий Черемош, яку колись на возі долала наша Марійка Підгірянка, вдивляючись у навколишні краєвиди, писала, що «краю ріднішого, милішого, як Україна в світі нема». Чи не так? Словом, як кажуть у такому величному храмі Природи, мимоволі сам стаєш поетом.

Насамперед дякую начальникові науково-дослідного відділу НПП «Верховинський» Василеві Півнюку, котрий своїм автомобілем ГАЗ-66 майже 10-кілометровим бездоріжжям довіз білоославську делегацію до центру Буркута, а також господареві місцевого лісництва Миколі Демедюку, який із дружиною Марією пригостили смачним полонинським будзом та черемошською королівською фореллю, яку дехто смакував уперше.

Від нашого Музею Марійки Підгірянки верховинським друзям-гуцулам подарували книги із творами Марійки Підгірянки, листівки з її портретом, музейний буклетик. Сподіваємося, що у конторі Буркутського лісництва встановлять вітрину-полицю із книгами Марійки Підгірянки, Лесі Українки, Івана Франка та інших відомих письменників-світочів України, котрі відвідували літературно-відпочинкову Мекку-Буркут у минулому й тепер. Тут, напевно, знадобилася б допомога відділення «Філія Гуцульщина» ННДІ українознавства, що у селищі Верховина. Можливо, варто започаткувати поетичні читання Марійки Підгірянки і Лесі Українки у цьому природою створеному амфітеатрі, що поруч із мінеральним джерелом, яке вважають українським «Боржомі», яке свого часу зцілювало такі дві великі жіночі письменницькі і поетичні постаті України.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

член НСЖУ, с. Білі Ослави.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!