Газета по-надвірнянськи
 

Опорно-ключові центри Транскарпатського шляху

22 липня 2016, 13:36 | Рубрика: Духовність, Україна Версія для друку Версія для друку 665 переглядів

Одним із найважливіших та відомих давніх шляхів, що проходив вздовж річки Прут на Татарський перевал, був так званий Транскарпатський торгівельний шлях. Він починався однією віткою з берегів Чорного моря по Дністру до Пруту, інший – із Придністров’я, суходолом теж до річки Прут. У всі часи шляхи сполучення були геополітичним фактором, відігравали важливу роль у розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Цей шлях ще відігравав важливу роль у заселенні краю, створенні та функціонуванні  військово-сторожових опорних пунктів, розвитку місто-творчих процесів. [1, ст. 9-10].

Заселення вздовж цього шляху бере свій початок із сивої давнини і підтверджується знахідками археології, свідченнями, топо- та гідронімами з неолітичних культур до пізнього середньовіччя. Для надійного функціонування, обслуговування та охорони шляху на ключових його ділянках виникали городища та поселення. Поселення переростали у села, села у міста. Населені пункти долини річки Прут виникли ще у княжі часи, хоч перші письмові свідчення про них припадають на другу половину ХІV та ХV століття. Документи цього періоду, а це: судові рішення, облікові записи, податкові викази, привілеї, скарги і таке інше свідчить про заселення цього краю [2, ст. 69, 110, 114, 124].

Важливим документом, що засвідчує рівень заселення долини, є карти Гійома Лавассера де Боплана.

У них, крім звичної фіксації географічних об’єктів, можна виділити кілька цікавих закономірностей. Перша – це віддаленість на 20-30 км одне від одного міст Чернівці, Снятин, Заболотів, Коломия, Добрилів (нинішній Добротів), що розміщені вздовж річки Прут – ця відстань є відстанню одноденного пішого переходу.

Ці міста, що облаштовувалися як міста-заїзниці – чи, сучасною термінологією, міста-гостинці, які відігравали особливу роль, порівнюючи з десятками містечок, що виникали у той час у цьому краї. Якщо останні створювалися як центри торгівлі, у меншій мірі – ремісничі центри, з майже відсутньою фортифікацією, то згадані вище мусіли мати добрі фортифікаційні укріплення. [3, ст. 1047]. Такі міста, крім торгівлі та ремісництва, переймали на себе ще й роль опорно-ключових центрів Траскарпатського торгово-комунікаційного шляху. Тут на відпочинок та ночівлю зупинялися місцеві та іноземні купці, чумаки-наддніпрянці, подорожуючі офіційні особи, військові одиниці, безліч сліпців-бандуристів, котрим знаходилося своє місце, кожному за соціальним та фінансовим статусом. У тих містах повинні були бути декілька видів зручностей. По-перше, місто повинно мати надійне укріплення, яке б захищало ввесь цей люд від різного виду нападників. По-друге – тут мали б існувати умови для ночівлі, харчування та розваг. По-третє – достатньо корму для коней, волів, а також приміщень для їх утримання у холодну пору року. Якщо такий населений пункт уже існував у такому розташуванні, то він обов’язково переймав на себе ці функції. Якщо ні, то його спеціально створювали. Власники міст робили все для цього: встановлювали митниці, облаштовували ярмарки та торги, домагалися права складів і навіть закривали старі дороги, щоб новозбудовані проходили через ці міста.

Якщо проаналізувати досліджувані міста, то видно, що вони різні за своїм потенціалом та часом заснування. Снятин, Коломия – літописні міста і відігравали важливу роль ще у княжі часи. Чернівці, Заболотів, Добрилів (Добротів) виникли у ХV-ХVІІ ст. як приватні міста галицької та буковинської шляхти. Цікавим та оригінальним під цим оглядом є містечко Добрилів, на характеристиці якого зупинимося детальніше. Існує кілька дат, які свідчать про одержання Добриловом статусу міста. За дослідженням польського історика Ельжбети Горн, Добрилів отримує статус міста у 1623 році, а історик Петро Сіреджук указує на 1624 рік. У літературі знаходимо першу згадку за 1620 рік. Але найдавніша згадка припадає на 1616 рік. У тому ж році Белзецькі домоглися від короля дозволу привілею на заснування міста, в якому в 1624 році проживало 228 осіб. [4, ст. 22-26].

Добрилів – містечко-фортеця, більше як 100 років управлялося за Магдебурзьким правом і одночасно вважалося одним із найменших міст Галичини, за словами Петра Сіреджука – «мікромістечком». [5, ст. 106]. Фортечні укріплення вражають досить таки великими розмірами. Коли сьогодні ходиш по залишках земляних укріплень (їх залишилося ледь не половина, а 150-200 метрів зовсім не зруйновано), то дивуєшся, як вдало використано місцевість. Городище в своїй основі мало форму правильного чотирикутника зі сторонами 300 метрів. Горішня, південно-західна сторона розміщувалася на березі річки, яка витікає з Чермелова. Берег досить крутий висотою 5-6 метрів, служив надійним природним укріпленням. Для більшої надійності до цього берега ще й направлено русло річки. Інші три сторони обнесені ровом та валом. Рів мав ширину і глибину 3 метри. Ґрунтом, що викидали, висипали вал таких самих розмірів. Усе укріплення обнесено дерев’яним частоколом висотою до 3 м. Таким чином, укріплення мало висоту біля шести метрів. Вражає об’єм роботи, яку виконали жителі містечка. Тільки рову довелося викопати 900 метрів. Для встановлення частоколу закопали у землю майже 4000 колод діаметром 20-30 см і довжиною 4 метри. Для систематичного поповнення ровів водою прокопали спеціальний канал, який починався на відстані 500 метрів, із потока у районі сучасної залізничної зупинки. Зараз по тому місці проходить дорога і при найменшому розливі вода показує напрям старовинного рукотворного річища.

Про зовнішній і внутрішній вигляд укріплення дізнаємося, в основному, із розповідей старожилів, а також із детального вивчення місцевості, розміщення вулиць у середині міста, із назв у топоніміці.

Єдина в’їзна брама знаходилася на східній стороні Городища, розміщалася посередині вала і була відповідно укріплена. Через рів діяв відкидний дерев’яний міст, який, як і браму, на ніч надійно закривали. Над в’їздними воротами побудували вежу. Вона мала оборонний характер, а також у ній знаходилися механізми для піднімання моста. Дорога, що проходила через ворота, закінчувалася на міській площі. Сьогодні є цікавим те, що майже за чотири століття розташування головних вулиць у Городищі не змінилися. Напрям і їх призначення легко простежуються. Центром міста служила міська площа, яка знаходилася рівно посередині укріплення. Судячи із сьогоднішніх її розмірів, у той час це була площа 50х50 метрів. З її кутів до кутових веж вели вулиці. На сьогодні одна з вулиць, яка вела до західної вежі, зовсім не зазнала змін. Дві інші, що вели до південної та північної, зазнали часткових змін. Найбільше змінилася вулиця, що вела до східної вежі. Зі втратою оборонної важливості у середині 18 ст. вулиці продовжили через розкопані вали у напрямках розростання села. Між вулицями містечко забудували громадськими, адміністративними та індивідуальними будівлями, знаходилися тут шинки, ремісничі лавки, українська церква та польський костел, резиденції ксьондза та священика.

Як бачимо, містечко Добрилів, котре з початку ХVІІ ст. почало називатися Добротів, на карті Боплана позначено за тими ж картографічними правилами, що й міста Коломия та Снятин – що є другою закономірністю. [6]. Більше того, напис Добрилів на карті підсилений мініатюрним зображенням фортечних укріплень із бастіонами на кутах, що теж вказує на значимість цього містечка. Безумовно, значимість його – саме у ролі, котру відігравало, знаходячись у системі ключового розташування на торговельному шляху.

Для підтвердження значимості міста Добрилова можна віднести ще й духовно-сакральне зосередження об’єктів навколо Добрилова. За милю від Добрилова, навпроти гори Баба, що у дохристиянські часи слугувала духовним центром язичників, знаходився християнсько-монастирський комплекс, котрий розташовувався на території земель села Заріччя. [1, ст. 84, 7, ст.8]. Тут починався важкий шлях для подорожуючого, де вперше доводилося переправлятися через бистроплинний Прут, а таких переправ до Татарського перевалу була незрахована кількість. Тому подорожуючі, вступаючи на ускладнений шлях своєї подорожі, зверталися до Бога, котрий мав допомогти їм успішно здолати цей шлях та захистити від нападників та хижих звірів.

При написанні цієї статті автор користувався такими джерелами: Кугутяк М. Старожитності Гуцульщини. Манускрипт, – Львів, 2011; Бучко Д. Г. Походження назв населених пунктів Покуття. – Львів: Світ, 1990 р.; Сіреджук П. Як і коли заселялось Прикарпаття? «Жовтень». 1984. № 2; Янко І. М. Добротів. Історія села. Івано-Франківськ «Нова Зоря» 2004 р.; Сіреджук П. Містечка, яких немає. «Жовтень». 1981 р. № 3 с.106; Боплан Лавассер. Карта Покуття, 1650; Середньовічні замки та оборонні споруди Надвірнянщини.

Іван ЯНКО,

директор Добротівського навчально-виховного комплексу, член Національної спілки

краєзнавців України,

лауреат обласної премії

ім. Івана Вагилевича.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!