Не кожному українцю нині щастить дожити до пенсійного віку, не кажучи вже про довгожительство. А ось житель Цуцилова Дмитро Васильович Мельник якраз напередодні 25-ї річниці незалежності України зустрічає своє 90-ліття. Пройшовши майже століття, не розгубив життєвого оптимізму, блиску очей і посмішки на обличчі. На жаль, роки – не журавлі, не повертаються із вирію. А так хотілося б, щоб журавлині крила ніжно торкнулися і стерли сліди часу на обличчі, а інколи й у душі таких порядних людей, трудівників, самовідданих батьків як Дмитро Васильович Мельник.
Далекого 1926 року, 22 серпня, у прикарпатському селі Цуцилів у працьовитій, незаможній селянській родині Василя Мельника та Параски Василитчук народився хлопчик Дмитро. У сім`ї було четверо дітей, але зла доля розпорядилась так, що двоє померли ще у молодому віці. Залишився Дмитро і молодший брат Микола. Дитинство та юність Дмитра припали на тяжкi часи, жили бiдно. Діти знаходилися під строгим батьківським контролем, їх привчали до всілякої роботи: працювали на полі, пасли корів. Батьки привили синам тверду віру в Бога й Україну та виховували у патріотичному дусі. Ця віра стала основою життя Дмитра Васильовича та його дітей. Він пережив усе, що випало на долю його покоління: Другу світову війну, прихід російсько-більшовицьких «визволителів» та насильницьку колективізацію, застійні часи.
Закінчив чотири класи Цуцилівської школи, а навчаючись у школах Волосова та Переросля здобув неповну середню освіту. Після учительських курсів в Івано-Франківську його призначили учителем Ланчинської початкової школи за Прутом. Згодом перевели учителювати у Гаврилівку. Тут, незважаючи на заборону влади, навчав дітей молитви. Пізніше працював учителем у Переріслянській школі. Із молодих років – прихильник боротьби за незалежність України, підтримував УПА.
Тодішня влада всіляко старалась знищити національну свідомість людей. У ніч із 9 на 10 квітня 1947 року, якраз на Великдень, чекісти зробили засідку біля родиного дому і забрали Дмитра Васильовича – спочатку у Ланчин, потім в Івано-Франківськ. НКВД заарештувало його за зв`язок із УПА. Засудили на 10 років каторги і вивезли у Воркуту (Комі АРСР). Після слідства і переїзду (а їхали вони туди майже півроку), хворий і виснажений майже два роки пролежав у лікарні. Із вдячністю згадує медсестру-татарку, котра за свої гроші купувала ліки для хворих. Просив Бога, щоб дав сили повернутися додому настільки, щоб померти на рідній землі. У Воркуті працював у шахті. Згодом перевезли у селище Абезь, де копав котловани. Згодом опинився у Мордовії на деревообробному заводі.
У 1956-му Дмитра Мельника звільнили. Повернувся додому, але його не приписували. Одружився з Параскою Гвоздянчук із Волосова, яка також каралася на виселенні в Омській області. Дружина працювала на фермі, а Дмитро – колгоспним листоношею на кілька сіл. Через рік у них народилася дочка Марія, пізніше ще дві дочки – Ольга та Параска. Разом із дружиною ростили дітей, навчали їх, дбали про їхнє здоров`я. Згодом пішов працювати на залізницю в Івано-Франківськ рядовим працівником і черговим на переїзді. Всього пропрацював на залізниці 26 років. Неодноразово нагороджували грамотами за сумлінну працю. Вийшов на заслужений відпочинок.
Доля розпорядилася так, що дружина Параска рано пішла із життя, залишивши по собі незгасну пам’ять мудрої матері та дружини, сумлінно прожите у праці життя. Зараз Дмитро Васильович тішиться 12 онуками, п`ятьма правнуками.
Дмитро Мельник реабілітований 23 лютого 1990 року. Він – член Надвірнянської районної станиці Всеукраїнського Братства вояків ОУН-УПА ім. генерала Чупринки, великий патріот України. Незважаючи на свої літа – ще у доброму здоров`ї, щонеділі відвідує Богослужіння у цуцилівській церкві Архистратига Михаїла, активний читач сільської бібліотеки. Не пропускає жодного релігійного дійства: чи це освячення хреста або каплички, чи панахида. Під час Помаранчевої Революції він неодноразово бував на Майдані у Києві, а також висловлював свою підтримку цим подіям в Івано-Франківську.
З його ініціативи на межі сіл Цуцилів та Перерісль у 2014-му спорудили й освятили пам’ятний хрест на місці загибелі у 1947-му вояків УПА Михайла Бойчука із Цуцилова та Дмитра Савчука із Переросля. Із нагоди Дня Героїв цьогоріч Дмитра Мельника нагородили Подякою голови районної ради.
– Я щасливий, що дожив, що Україна стала незалежною Державою, – каже Дмитро Васильович. – Лише прикро, що є люди, котрі не усвідомлюють, що таке неволя і не вміють й досі цінувати волю. Люди, котрі пережили поневолення, забудуть тоді, коли відійдуть у Вічність.
Дмитро Мельник – оптиміст, хоча має усі підстави нарікати на життя. Навіть у найскладніші часи свого життя залишався українцем, за що ним і зацікавилася тодішня влада. Пережив багато труднощів та незгод, але ні за чим не шкодує. Не журиться, що літа минають, тривожно на душі, що мало ладу в уже незалежній Україні. Щоденно стежить за теленовинами і неспокій огортає все більше. Опускаються іноді руки не тільки від утоми і віку, а й від усього, що діється у державі. Якби повернути час назад, він не змінив би у своєму житті абсолютно нічого.
Щирі віншування надсилаємо Вам, шановний ювіляре! Нехай не болять Вас натруджені руки, шанують Вас діти і люблять онуки. Бажаєм здоров’я багато-багато, хай щастя і мир залишаються в хаті.
Марія НАКЛАДЮК,
с. Цуцилів.
Версія для друку
603 переглядів
