«Активно розшукували» «Байденка» та інших агентів, які продалися органам. «Байденко» мав відновити зв’язок із районним провідником Богородчанщини «Соколом» (Микола Корж), якого планували використати для захоплення крайових провідників «Гомона» і «Грома, а також референта СБ Станіславівського окружного проводу ОУН «Жара» (Степана Гаврилюка). Внаслідок зради провідників різного рівня спочатку повністю розгромили Тлумацький і Станіславський надрайони. У червні 1951-го на нараді керівників Карпатського крайового проводу зробили спробу відновити надрайони та райони, призначили нових керівників у розгромлені надрайони. Та вже у серпні-вересні того ж року чекісти завдали нових втрат Надвірнянському надрайонному та окружному проводам ОУН. Про трагічні сторінки діяльності підпілля Станіславівської округи ОУН свідчить записка колишнього надрайонного провідника ОУН Станіславівщини Дмитра Найдича («Шварно») до крайового референта пропаганди ОУН Карпатського краю Михайла Дяченка. 5 серпня 1951-го на провокативному зв’язку схопили «Шварна», котрий погодився на співпрацю, сподіваючись, що, вступивши на цей шлях, він врятує багато невинного народу і деяких своїх друзів.
15 серпня на провокативній зустрічі захопили живим провідника Надвірнянського надрайону «Хмару» (Петро Мельник), який ще виконував обов’язки організаційного референта Станіславівської округи ОУН. У ході операції ліквідували районного провідника Ланчинського району «Заяця», районного референта СБ «Грома» та районного пропагандиста Надвірнянщини «Вихора».
18 серпня оперативникам відділу 2 – Н УМДБ із використанням АБГ вдалося захопити живим окружного провідника Петра Іванишина («Куряву», «Баша»). 19 серпня чекісти вийшли на постій «Жара», де в ході перестрілки його вбили. Також загинула машиністка «Славка», надрайонний есбіст «Ворон». 2 вересня захопили живими районного пропагандиста Ланчинщини «Богдана» і його бойовика «Шугая», 8 вересня у Чорному Лісі біля села Грабівка районного провідника Перегінщини «Шпака» (Івана Рученчина) та бойовиків «Ігоря» і «Ромка». 12 вересня одержав записку і пішов на зустріч надрайонний СБ Надвірнянщини «Довбуш». 15 вересня у районі села Чорний Потік Печеніжинського району разом з ним прийшли районний Яремчанського району «Дуб», районний СБ цього ж району «Ромко», кущовий «Галайда» і його бойовик «Явір». «Довбуша», Дуба», «Галайду» захопили живими, а «Ромка» і «Явора» – ліквідували.
18 вересня «Шпак» йде на зустріч із Вороном» (станичним села Завій Перегінського району) у складі АБГ. Наближаючись до «Ворона» і його бойовика «Василя», «Шпак» несподівано вигукнув: «Зрада» і з «Ігорем» кинулись втікати у різні сторони, попереджаючи про небезпеку. Оперативна група відкрила вогонь із автоматів, проте вбили тільки «Василя», а решта – втекли. «Шпак» пораненого «Ігоря» заніс на плечах у Грабівку, а звідти наступного дня за допомогою кущового «Степового» (Ярослав Пулик) і його боївкарів до села Небилів, де залишили на лікування у надійного господаря. Після втечі із рук емгебістів «Шпака» переслухувало СБ, скоріше всього надрайонний референт СБ Калущини «Аркас» (Роман Мельник), про це запискою інформували організаційного референта Карпатського Крайового Проводу ОУН «717» («Байрак» – Ярослав Косарчин). Він згадує про цю записку у листі до провідника ОУН на Західноукраїнських землях «814» («Петра» – Романа Кравчука), який був серед документів, вилучених 21 грудня 1951-го при проведенні чекістсько-військової операції у лісовому масиві у районі села Вишнів Букачівського району Станіславської області, під час якої загинув Роман Кравчук із охороною.
У 1952-му МДБ робить чергову спробу із захоплення чи ліквідації «Шпака». Цього року завербували «Степового», «Ігоря» (повторно). Приблизно у цей час повстанця не стало. Бункер, в якому перебували «Шпак» з «Ігорем, був біля річки Луквиця у селі Грабівка. Там восени, за іншими даними, у травні, діти, які пасли худобу, побачили вбитого чоловіка при вході до бункера, про що розповіли старшим. Убитим виявився «Шпак», стріляли в обличчя впритул, бо куля вирвала частину голови. Оскільки на ньому був добротний одяг і взуття, то два місцеві жителі, переступивши християнські норми, його зняли. Тіло, коли знімали одежу, завісилося на драбині, якою спускалися до схрону. Вхід до бункеру закривало вічко, збите зі свіжих дощок. Приблизно до місяця часу тіла у сховку не стало, залишається таємницею, де покояться тлінні останки нескореного провідника «Шпака». «Ігоря» не судили, «бо добре вислужився», він одружився і проживав у селі Грабівка, де й помер наприкінці дев’яностих. 16 липня 2010-го з ініціативи завідувача історико-меморіального музею Степана Бандери Степана Лесіва колективу цього музею, активістів Староугринівського осередку товариства «Меморіал» і обласного керівництва, родичів Івана Рученчина, вояків Братства ОУН-УПА Калуської станиці, партійців районного осередку КУНу, громада села Грабівка на чолі з отцем Романом встановила хрест на березі річки Луквиця, де загинув «Шпак». Він нагадуватиме нащадкам про визвольні змагання і їх героїв.
Тоді втеча «Шпака», «Ігоря», а пізніше «Шварна» фактично врятували Станіславівську округу від остаточного розгрому. «Шварно» разом з «Юрком» ( Іван Ящук) загинули героїчною смертю 3 січня у селі Лани Галицького району. У своїй записці «Шварно» до «Гомона» детально повідомив хто з керівного складу загинув чи захоплений живим, погодився на співпрацю з ворогом і кого активно використовують для ліквідації визвольного руху. Головна ціль операції обласного МДБ – захоплення чи знищення «Гомона» та «Грома». 1951 рік – це один із найтяжчих в історії організації, так написав у своєму щоденнику крайовий референт пропаганди КК «Гомін».
1952 рік приніс нові випробування для повстанського руху Станіславівської округи ОУН. 22 лютого в урочищі Хубена поблизу села Дзвиняч Солотвинського району у результаті кількагодинного бою героїчною смертю загинули референт пропаганди Карпатського краю Михайло Дяченко («Славобор», «Гомін», «Боєслав», «БС 2», Б 333», «738»), провідник Солотвинського районного проводу Онуфрій Онуфрак, Деркач Орест (0-30), референт СБ Солотвинського райпроводу Михайло Янишевський («Вихор», «Яструб», «Місько»), друкарка крайового проводу «Настя Черемшина» (Марта Свідрук із Надвірної, їй Михайло Дяченко присвятив вірш «Рости, рости, черемшино», яку згодом поклали на музику і тепер вона стала вже народною) і три повстанці «Смілий» (Йосип Семанів), «Захар» (Михайло Дрогомирецький), «Чумак» (Михайло Фесюк). 28 квітня 1953-го загинув майор «Сокіл» (Петер Костянтин) у селі Грабовець присілок Копачівка Богородчанського району. З його ліквідацією Станіславівський окружний провід перестав існувати. 6 серпня 1955-го у с. Манява Солотвинського району прийняли свій останній бій командир криївки СБ окружного проводу «Зуб» (Дмитро Рогів) і стрілець «Богдан» (Йосип Павлушинський). Не бажаючи здатися живим, «Зуб» застрілився, Богдана чекісти добили, декількох мертвих червонопогонників повезли у район.
21-ий ТВ Коломийський «Гуцульщина» був чи не одним із найбільш боєздатних у структурах УПА-Захід. Коли у 1947-му сотні і курені як такі розформували, то Березівська сотня із куреня «Карпатський» (командир сотні Мирослав Симчич «Кривоніс») взимку 1948-1949 років нараховувала 40 чоловік, ще влітку 1949-го відділ УПА під керівництвом Петра Мельника («Хмари») здійснив пропагандивний рейс на територію Румунії, пізніше повернувся назад без втрат і перейшов до теренової сітки підпілля. На березень 1951-го керівництво Станіславського УМДБ із тих агентурних даних, що їх надсилали агенти, та показів захоплених у лютому підпільників «Хитрого» і «Дністра», мало відомості про керівників Коломийської округи ОУН, знали приблизний склад і місця переховування окремих провідників, але вони не давали цілісної характеристики терену.
На основі цих даних 20 березня 1951-го склали план агентурно-оперативних заходів з ліквідації Коломийського окружного проводу ОУН, пізніше відомого як операція «Перехват». Його підписав начальник МДБ Станісласької області Володимир Шевченко, а затвердив заступник міністра держбезпеки УРСР, генерал-лейтенант Валліс. Згідно із планом для розшуку і ліквідації провідників Коломийської округи створили чекістську військову групу із шести оперативних працівників під керівництвом заступника начальника відділу 2 – Н УМДБ майора Сліпого. Їм надали перший взвод другої стрілецької роти 331 стрілецького полку внутрішніх полку МДБ під командуванням старшого лейтенанта Каракулова. План також передбачав збільшення числа агентури, по кожній із повстанських груп мали розробити агентурно-оперативні заходи, для ліквідації керівних кадрів окружного проводу, компрометувати «Сірого», «Перебийноса», «Вихора» та інших провідників.
Навесні у райони, де перебувають керівники, висилають чекістські військові групи, які діють під виглядом мисливців, збільшують штати Яблунівського, Жаб`євського та Косівського райвідділів МДБ. Для пошуків керівників окружного проводу залучили чотирьох досвідчених агентів. 28 липня 1951-го чекісти виявили бункер окружного референта СБ Коломийщини «Клима». У цьому бою наклали головами охоронець «Кармелюк» і друкарка «Оксана», дружина «Клима» Надія Кульчицька поранена потрапляє у руки МДБ, окружного референта у бункері не було. Почалося опрацювання Надії, де в ході допиту вияснилося, що вона має сина, якого виховують батьки. Чоловік її дуже кохає і безмірно любить маленького сина, заради звільнення дружини навіть готовий на співпрацю із МДБ.
1 серпня 1951-го за допомоги снодійного у Нижньому Березові Яблунівського району живими схопили охоронників «Клима», «Ярого» і Сумного», які разом із «Яросевичем» підтвердили покази Надії. Провідник «Клим» пише записку до полковника Захарова, де пропонує взамін за те, що відпустять дружину і не чіпатимуть сім`ї, співпрацювати із МДБ і в доказ цього готовий видати одного із теренових провідників. Референт СБ Коломийської округи переступав межу, де повернення неможливе. Справдилися слова інструктора служби безпеки «Залізного», який любив повторювати, що найважче боротися із самим собою, тому й перемога над собою найцінніша. Не кожному вона до снаги…». Листа направили начальнику обласного управління МДБ полковнику Шевченку, який провів нараду зі своїми заступниками і вирішив доручити заступнику начальника 2-Н УМДБ майору Сліпому написати «Климові» відповідь.
Оперативники затіяли гру, заручниками якої стали сотні людей, чимало з них загинули. Використовували все: жорстокі тортури, підкуп, улесливі обіцянки, обман, провокації, компромат. Так захопленого Климового охоронця «Сумного» взяли до складу АБГ МДБ і через його зв’язки у Нижньому Березові Яблунівського району оперативники зав’язали оперативну гру зі «Славком» – Ярославом Геником, референтом СБ Яблунівщини і його інформатором Миколою Кошманюком («Розбійник»). Саме через «Славка» «Климові» направили листа про співпрацю, тобто з’явитися з повинною, інакше – його вб`ють, а родичів репресують. Проте у листі, написаного чорнилом, між рядками молоком мовилося про явну співпрацю з ворогом. У подальшому провідник видасть сотні людей, чимало загине, а вони ділилися останнім куском хліба і ризикували щодо нього життям.
Новоявлений агент «Тарас Степанович» почав свою юдину роботу. Через так звані мертві пункти зв’язку, зокрема, в Явірнику Нижнього Березова «Клим» отримував листи від керівництва УМДБ області, де йому давали конкретні інструкції. Одночасно керівництво УМДБ починає вести оперативну гру із керівником Коломийського окружного проводу «Сірим» (Іван Кулик). Йому запропонували з`явитися з повинною, а молоком написали текст між рядками, з якого виходило, що нібито провідник веде розмови про умови співпраці. Такий двоякий лист отримав надрайонний провідник Косівщини «Вихор» – Микола Харук. Цим емгебісти хотіли не тільки перед СБ і підпільниками скомпретувати «Сірого» і «Вихора», а ще відвести підозру від свого агента «Тараса Степановича». Одночасно у тих місцях, де перебував референт СБ Коломийської округи, на певний час у Яблунівському, Косівському і Печеніжинському районах не було військ, щоб не вийшло непередбачуваних ситуацій. 27 вересня 1951-го «Клим» із трьома охоронцями за домовленістю із полковником Шевченком йде на зустріч з ним. Агент кашлянув, чекісти відкрили вогонь холостими патронами, охорона розбіглася хто куди, а «Клим» перечекав у кущах. Пізніше його доставили на конспіративну квартиру у Коломиї, де з ним працювали майже добу. Щоб у нікого не виникло підозри на відсутність провідника, дві роти із гарнізону Яблунева проводили операцію із розшуку повстанців, які втекли. Маючи такого цінного агента як «Клим», чекістська машина починає набирати смертельних обертів у Коломийській окрузі, де на перше жовтня 1951-го перебували чотири надрайонні проводи, 12 районних, 32 кущові, де нараховувалося 221 озброєний повстанець.
Іван КМЕТЮК,
заступник голови
районної організації
Всеукраїнського
товариства
«Меморіал» ім. В. Стуса.
Версія для друку
1,154 переглядів
