Газета по-надвірнянськи
 

Операція «Переправа» та «Перехват» на теренах Карпатського краю

30 вересня 2016, 14:22 | Рубрика: краяни-повстанці Версія для друку Версія для друку 576 переглядів

Коломийська округа, незважаючи на втрати, яких вона зазнала у 1950-1951-х, коли загинули 202 повстанці, продовжувала активно діяти, мала розгалужену мережу агентів, які проживали легально, чотири друкарні, направляли агентів у східні області, а також надавали допомогу Буковині літературою і людьми.

«Тарас Степанович» передає керівництву МДБ списки легендованих керівників окружного і надрайонного проводів ОУН, а також характеризує стан підпілля. Для того, щоб перевертень почувався більше спокійно у повстанському середовищі, вирішили у першу чергу ліквідувати керівників окружного проводу ОУН «Сірого» та Коломийського надрайонного проводу «Кошового», Коломийського районного «Залізняка». Оперативники прекрасно розуміли, що «Клима» можуть розшифрувати як зрадника, він повинен стати на чолі керівництва окружного легендованого проводу. За тими даними, які надав «Тарас Степанович», чекісти 30 вересня 1951-го між селами Пістинь і Хімчин Косівського району знищили чотирьох повстанців, а саме керівника Коломийського районного проводу «Залізняка», референта СБ «Тигра», референта технічної ланки Коломийського надрайонного проводу «Галю» та бойовика «Голуба», а «Кошового» чекісти схопили пораненим. З бункера вороги забрали ручний кулемет, чотири автомати, одну гвинтівку, сім пістолетів, п’ять гранат, три радіоприймачі, дві друкарські машинки і 700 патронів, велику кількість документів і літератури.

2 жовтня 1951-го у Печеніжинському району на околиці села Великий Ключів у бункері героїчно загинули керівник Коломийського окружного проводу Іван Кулик («Сірий» «К-5»), кущовий керівник ОУН Юрій Дронюк («Яр»), друкарка Коломийського окружного проводу «Муха». З бункера вилучили ручний кулемет, два автомати, три пістолети, радіоприймач, дві друкарські машинки, велику кількість документів окружного проводу і боєприпаси. Для того, щоб зрадник «Клим» мав  ще більший авторитет у підпіллі органи інсценізували судовий процес над його дружиною з участю свідків. Після ліквідації керівних кадрів Коломийського окружного, надрайонного і районного проводів, то й саме «Клим» очолює окружний провід і за завданням керівництва УМДБ відправився на територію Городенківського надрайону. Агент настільки увійшов у свою роль і грав «ідейного», що з нагоди 34-ї річниці жовтня вітав керівництво МДБ області, «нібито відмовлявся від преміальних», зароблених на крові підпільників.

На Городенківщині і Снятинщині агент зібрав і опрацював всю інформацію, що дало змогу чекістам ще до початку зими завдати підпіллю значного удару, а саме 18 листопада 1951-го у бункері в селі Стрільче Городенківського району добровільно здався референт СБ Коломийського і Городенківського надрайонних проводів «Морозенко», який розповів чекістам про місця переховування провідників різного рівня і бойовиків. Імітуючи стрілянину, «Морозенка» витягнули нібито мертвим, а вже 19 листопада з використанням наданих даних у селі Новоселиця Заболотівського району при вчиненні збройного опору ліквідували провідника Заболотівського районного проводу «Муху», повстанців «Орла», «Левка» та одного із зв’язкових райпроводу, вилучили два автомати,дві гвинтівки, два пістолети, гранату, 50 патронів.

При допомозі «Тараса Степановича» у селі Мала Тулова Снятинського району у бункері героїчною смертю загинули троє повстанців, серед яких керівник Снятинського районного проводу «Артем» (Іван Антонюк), вилучили три автомати, три пістолети, 120 патронів, друкарську машинку, повстанську літературу. 19 листопада впав бункер кущового «Вихора» (Дмитро Головатий), який загинув разом із двома боївкарами у лісовому масиві між  селами Спас і Кропивник, вилучили три автомати, два пістолети, дві гранати, 150 патронів. 20 листопада 1951-го у селі Тучапи Заболотівського району, не бажаючи здатися живими до рук ворога, застрілилися керівник кущової ОУН «Грім» (Роман Зюзюляк), бойовик «Богдан» (Загірняк Василь), зв’язкова «Галя», вилучили два автомати, пістолет, гранату, 133 патрони та літературу. За час проведення операції знищено 11 провідників та 12 бойовиків, вилучено 40 стволів зброї, 10 гранат, 5 друкарських машинок і радіо­приймач.

За липень-листопад 1951-го оперативно-чекістські групи у Коломийщині знищили 56 повстанців, протягом листопада-грудня захопили живими 18 людей. Повністю ліквідували склад Городенківського надрайонного проводу, а також Снятинський і Заболотівський районні. Наприкінці грудня 1951-го «Петро Іванович» у складі АБГ вислідив чотирьох повстанців, яких ліквідували у бункері у районі села Малий Рожен Кутського  району 26 січня 1952-го. Агенти-перевертні працювали у поті чола, щоб віддячити своїм хлібодавцям. Захоплені керівники і повстанці ставали новими агентами МДБ, створювали легендовані ланки ОУН. Одночасно, щоб не видати свого  цінного агента «Тараса Степановича», на його пропозицію оперативники поки що не знищили керівника Яблунівського району «Славка», кущової ланки «Байду», який одночасно відповідав за зв’язок округи, а також повстанця «Скобу», оскільки на цій території перебував зрадник «Клим».

Незважаючи на всі прийняті застережливі заходи і щоб не викрити «Т.С.», охоронець «Клима» – «Когут» , якому важкопораненому вдалося втекти із рук зрадника «Морозенка», у криївці розповідав про свої підозри Миколі Корженівському («Правий», «Коля») – референту пропаганди Коломийського надрайонного проводу. Розпитування «Клима» про криївки, про зв’язки насторожували «Когута», так само як і другого охоронця «Голуба», його часті зустрічі із завідуючою ФАП села Нижній Березів, яка була агентом МДБ. Вислужуючись у поті чола «Клим» подав керівництву УМДБ в області план захоплення керівників на терені Коломийщини і за її межами. Він запропонував викинути з літака парашутистів закордону. А оскільки їх би зустрічали справжні провідники, то агенти МДБ під виглядом служби безпеки захопили би їх. Потрібно, наголошував перевертень, написати почерком крайового референта СБ «Грома» записку, де би була інформація про викидання парашутистів навесні 1952-го. Так само у Києві співробітники МДБ уміло підробили записку «Грома» до «Недобитого» (Юліан Матвіїв, керівник Буковинської округи ОУН) і це зробило свою чорну справу. Одночасно, щоб не було підозри і вияснити нові дані стосовно підпілля на Буковині, а  також виграти час для вкорінення агентів у легендований провід «Тарас Степанович» 27 квітня 1952-го на Косівщині зустрічався з «Недобитим» та 11 повстанцями.

За допомогою снодійного, через свого агента, захопили живими заступника керівника СБ Коломийщини «Ореста», слідчого СБ Косівського надрайонного проводу «Степа» і двох охоронців. «Орест» і «Степ» стали спецагентами МДБ, на їхній чорній совісті захоплення районного референта Жаб`є «Буркута» та загибель двох повстанців. Одночасно йдучи все далі і далі у багнюку зради, «Клим» під виглядом представників Крайового проводу «Грома» заманює «Недобитого» і «Черемшину» (надрайонний провідник Вижницького надрайону), причому Юліан був впевнений, що його перевіряє СБ і розказував все. Спец­агенти МДБ «Степ», Арсен» і «Михайло» підло знищили у кінці травня 1951-го легенду Карпат Василя Білінчука («Сибіряка») і його друга «Байрака».

На території Косівського і Кутського районів підпілля як таке ліквідували, натомість створили Коломийський окружний і Косівський надрайонний проводи із агентів МДБ. Одночасно МДБ використовує інші форми боротьби з повстанцями, а саме компрометацію їх вже мертвих. Наприклад, «Кошового» захопили пораненим, він помер. Але 17 листопада 1951-го у селі Молодятин Печеніжинського району виявили два бункери, чекісти підібрали агента-бойовика з подібним зростом і фігурою, серед підпілля поширили «Звернення «Кошового» до учасників ОУН-УПА про явку з повинною до органів радянської влади», у ньому порочать чесні імена провідників «Бориса», «Сірого», «Крука», а також зрадника «Клима».

Окремі підпільники, яким вдалося вирватися з чекістських тенет, як от провідник Надвірнянського надрайонного проводу «Хмара» весною 1952-го видає комунікат (звернення), де викладає методи праці МДБ, перелічує колишніх провідників, яких захопили живими і вони є агентами МДБ. Такий самий лист «Хмара» надсилає «Вихору» (Микола Харук) – керівнику Косівського надрайонного проводу. 23 червня 1952-го агенти «Тарас Степанович» і «Микола Васильович» зі своїми охоронцями зустрілися із «Вихором» та сімома особами у Косівському районі. «Вихор» на зустрічі заявив «Тарасу Степановичу», що отримав ще одне повідомлення про нього як агента МДБ, та він не вірить, бо це ще одна чергова провокація радянських органів. «Клим» відправив «Вихора» і керівника Коломийського районного проводу «Хмару» до представників так званого крайового проводу, а насправді агентів МДБ, де їх заарештували. Від імені СБ, доставлені у бункер і допитані. Трьох  повстанців знищили.

25 червня 1952-го «Клима» і «Ореста» викликали на зустріч організаційного референта Косівського надрайонного проводу «Ненаситця» і шістьох повстанців, де двох вбили, а чотирьох захопили живими, причому вбитих зразу закопали у зворі.  Загалом за 1951-1952 роки вбили 131 повстанця, з яких 65 провідників. Улітку 1952-го на території Коломийщини діяло ще близько ста повстанців. За зоною досяжності емгебістів поки що залишився крайовий референт СБ «Грім», тому всі наявні сили задіяли для його захоплення чи знищення. Чекісти орієнтовно знали про його місцеперебування у гірських районах Солотвинського, Перегінського і Надвірнянського районів.

Із загибеллю 27 квітня 1953-го біля залізничної станції Лоєва Надвірнянського району провідника «Хмари» і захоплення живим важкопораненого його брата «Залізняка», почалося стискатися кільце навколо «Грома». Більше того, «Довбуш» не вірив, що «Клим» є агентом МДБ і хотів з ним зустрітися через довірених людей. Аналізуючи нові дані від агентів, оперативники 11 травня 1954-го вийшли на слід «Довбуша» у Лоєвій і захопили  його живим. На допитах «Довбуш» тримався стійко, привів чекістів до бункеру «Грома» на схилах гори Березовачка 17 травня (була домовленість з «Громом», що якщо він не прийде до 15 травня, то вони мали покинути сховок). Чекісти на чолі з Костенком хотіли за всяку ціну взяти Миколу Твердохліба живим, проводили з ним переговори про здачу, які закінчилися безрезультатно. Дружина «Грома» Ольга застрелилася,  командир теж хотів застрелитися, але невдало. Просив Анну Попович, яку захопили живою, застрелити його. Колишній повстанець куреня «Благого» Василь Момот («Невмирущий») 17 травня 2004-го під час ювілейного сходження з нагоди п’ятдесятиріччя загибелі «Грома» показував присутнім, у т. ч. й автору цих рядків, копію інформації Служби Безпеки України про те, що важкопораненого «Грома» вилікували, пропонували йому співпрацю, та він відмовився, його розстріляли у вересні 1956-го в один час із «Довбушем».

Збройна боротьба не припинялася у 1953-1955 роках. Останні із когорти залізних помирали з гордо піднесеною головою. Так 1 серпня 1953-го близько двісті червонопогонників у селі Стопчатів Яблунівського району оточили хату, в якій перебували референт СБ Коломийського надрайонного проводу – «Марко» (Степан Козьмин), районний провідник «Градок» (Дмитро Гриблюк), сімнадцятилітній повстанець Іван Дронюк («Галайда»). У нерівному бою повстанці загинули як герої. «Галайда» зумів ножем зарізати старшого лейтенанта Чорноусова, який керував операцією. 28 вересня 2003-го повстанців урочисто перепоховали у селищі Печеніжин Коломийського району. 4 жовтня 1954-го у селі Гринява Верховинського району 37-річний гуцул Яків Гречук («Сміхолист») не здався ворогові і загинув як лицар.

До останнього подиху билися з іноземними захланниками за рідну землю у 1955-му Микола Івашко («Вовк»), Микола Гриджук («Широкий») у селі Перехресне Верховинського району, останній районний провідник Верховинщини Микола Марусяк («Богдан»), який героїчно загинув 4 жовтня.

По-різному склалася доля запроданців, тих, котрі будували своє матеріальне благополуччя на крові побратимів, на сльозах матерів, дружин та дітей. Одні з них отримували квартири, дачі, машини, інші – скуштували тюремної баланди або їх знищили за вказівкою хлібодавців, «бо багато знали, і не вміли тримати язик за зубами». Вовкулаки з людськими обличчями спричинилися до загибелі і репресій сотень повстанців, скалічили людські душі, материнські і дівочі сльози не висихають і донині. Позаростали бур’янами і чортополохом могили зрадників. Натомість ніколи не заростають стежки до могил, хрестів, обелісків на честь нескорених повстанців

У часи хрущовської відлиги із концтаборів, наче журавлині ключі, поверталися ще живі повстанці. Повстанська ватра не згасала. Саме ця ватра стала тим каталізатором, яка призвела до проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Подвиги повстанців когорти залізних є гідним для наслідування новим поколінням українців, яке захищають рідну землю на сході України.

Іван КМЕТЮК,

заступник голови районної організації

Всеукраїнського товариства

«Меморіал» ім. В. Стуса.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!