Газета по-надвірнянськи
 

Борець за волю України

13 жовтня 2016, 13:26 | Рубрика: краяни-повстанці, Свята Версія для друку Версія для друку 903 переглядів

Сподіваюся, вірш «Про хлопчика українця» Юрія Шкрумеляка актуальний і в наші дні.

Хто ти, хлопчику малий?

Українець молодий!

Український я юнак,

Лев і тризуб – то мій знак!

Я – сокіл, я – бистрозуб,

Синьо-жовтий мій прапор.

Нам поможе серед бурі

Господь Бог і Святий Юрій.

***

Хто ти, дівчинко мала?

Укранка молода!

А який твій знак рідненький?

Лев і тризуб золотенький!

Жовті ниви, сині гори,

Синьо-жовті в нас прапори!

Все будуть нам помагати

Господь Бог і Божа Мати!

Ці вірші-мініатюри написав Юрій Шкрумеляк (18.04.1895 – 16.10.1965) – поет, перекладач, прозаїк, журналіст. У побуті та громаді Галичини – це Іван Сорокатий, а для Січового Стрілецтва – «Юрза-Мурза». Народився у Ланчині у Надвірнянщині 18 квітня 1895 року.

Голодував. Блискуче вчився. Закінчив Коломийську гімназію, а згодом – Львівський і Празький університети. За історичну повість «Битва під Зборовом 1649 р.» карався у Березі Картузькій. Це  борець за волю України та проти національних кривд, завдаваних українцям іноземними зайдами і визискувачами, співець Січового Стрілецтва, в`язень комуно-большевицьких таборів. Його вина і гріх – синівська, непоказна, щира любов до України.

Це – плугатар, котрий орав занедбану цілину – переліг освіти та історичної правди для України. Він став смолоскипом для друзів, Січових Стрільців, своєї «Чети крилатих», котрий посилає своє сяйво у далекі світи. Писав, що серце диктує, а проростали його пісні і твори з радості, зажури та смутку і вибухали з болю й страждань. Уся історія України постає у його поезії.

Помер Юрій Шкрумеляк 16 жовтня 1965-го на 70-му році життя. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові, недалеко від пам`ятника Іванові Франку. Людська пам`ять свята, вдячна і незнищенна, у ній зберігають живий образ Юрія Шкрумеляка, якого знала вся Галичина і Січове товариство. Він у своїй творчості залишиться з нами назавжди.

16  жовтня минає 51-ша річниця із дня його смерті. Думаю, що у школах відзначатимуть і цю дату. Для шкільної молоді, особливо молодшого віку, пропоную пару його мініатюр.

Степан ГОЛІНЕЙ,

Соросівський учитель,

смт. Делятин.

Молитва української дитини

Рано до молитви

Щиро руки зложу

І буду просити

Бога й Матір Божу:

Молю Тебе, Мати,

Щирими словами.

Змилуйся над нами!

Силу і здоров’я

Дай нам, Божа Мати,

Поможи нам вчитись,

Чесно працювати,

Щоб була потіха

Для рідної мами,

Змилуйся над нами!

Не лише за себе, –

За сестричку й брата

Молю Тебе щиро,

Мати Пребогата, –

Ти нам всім князюєш

В небі з янголами,

Змилуйся над нами!

За Петра і Галюсю,

За Павла й Марусю,

За Дмитра й Настуньку,

За усіх молюся:

Поведи нас, Мати,

Добрими стежками,

Змилуйся над нами!

Нагодуй голодних,

Одягни невзутих,

Підійми скривджених,

Гнаних і забутих,

Щоб Тебе славити

Вольними устами,

Змилуйся над нами!

Дай нам оминути

Всяку злу пригоду,

Дай рости на користь

Рідному Народу, –

Дай рости на щастя

України-Мами,

Змилуйся над нами!

Ми всі діти

Ми всі діти українські,

Український славний рід,

Дбаймо, щоб про нас маленьких

Добра слава йшла у світ.

Дбаймо, щоб той скарб любові,

Що наш Бог в серця вселив,

Рідну землю й рідний нарід

Прикрасив і збагатив.

Свої здібності і сили

Розвиваймо раз у раз,

Щоб народу була втіха

І щоб користь була з нас.

Будьмо пильні у науці,

Будьмо чесні у ділах,

Будьмо смілі та відважні,

І не думаймо про страх!

В своїх починах змагаймо

До добра і до краси,

Будьмо чесні тілом, духом,

Ще чистіші від роси.

Всe що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе,

Рідна віра, рідна мова,

Рідний край нам над усе!

Щоб про це ми не забули

Ні на хвилю, ні на мить,

Хай Господь Святий із неба

Нас малих благословить!

Станьмо, діти!

Станьмо, діти, станьмо в коло,

Підіймімо вгору чоло,

Станьмо разом, заспіваймо,

Вік дитячий звеличаймо!

Звеличаймо свою неньку,

Рідну, добру, солоденьку,

Бо вона нас щиро любить,

Нас годує, нас голубить.

Звеличаймо свого татка,

Разом хлопці та й дівчатка,

Бо наш татко за нас дбає,

В нас надію покладає.

Звеличаймо учителів,

Наших добрих приятелів.

Бо вони нас научають.

Много труду з нами мають.

Станьмо, всі ми, до одного.

І не біймося нічого.

Во вкраїнські ми діти,

Як у полі пишні квіти!

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!