Нескореними увійшли у Вічність

«Взявши в руки зброю, урочисто клянусь перед українським народом і Українською державою боротися за визволення України». Ці слова присяги стали сенсом життя молодих патріотів України. Один з них – Майджос Василь Дмитрович («Рись»). Його підпільне псевдо говорить саме за себе: сміливий, спритний, мужній.

Народився 1927 року у заможній сільській родині у Тисменичанах. Батько – Майджос Дмитро, мати – Майджос Катерина і молодша сестра Параска. Родина мала велике господарство і багато землі. І навіть те поле, де загинув Василь, належало родині. Дід Василя, Петро Майджос, загинув у Першій світовій, похований десь у Німеччині. Дядько Василя, Микола Майджос був активним членом товариств «Сокіл» і «Просвіта», які пропагували у Тисменичанах українську культуру і піднімали національний дух.

У дитинстві Василь зростав дуже добрим і цікавим хлопчиком. Дорослі вечорами збиралися і розповідали про криваву історію українського народу. Він дуже співчував, коли чув про страшні тортури, які доводилися пройти борцям за волю України. Уже тоді у маленькій душі зароджувалася любов до краю і ненависть до ворогів. У 1934-му пішов до школи, дуже добре вчився. Після чотири-річної школи у Тисменичанах поступив до Станіславської гімназії. Там і познайомився з побратимами, котрі так, як він, любили Україну і ненавиділи її ворогів.

Чорний ліс, бої, втрати товаришів, криївка – така доля тих, хто присвятив себе цій святій боротьбі. Особисте життя витіснила визвольна ідея, віра в скору перемогу. Немає коханої, немає сім’ї, лише мрія про вільну і квітучу, самостійну Україну.

І ця мрія гасне зимового 16-го лютневого дня 1946 року. Разом із побратимами у 19 років обірвалося життя Василя Майджоса в урочищі «Погорільці» неподалік Тисменичан від рук карального загону енкаведистів. Страшну звістку принесли його матері у той день, коли вона кухарила у сусідки на весіллі. Смерть Василя не єдина помста ворогів. У 1950-му у Сибір комуно-большевицька влада з місцевими прихвостнями насильницьки виселила маму Катерину Майджос, сестру Параску з чоловіком Степаном із дітьми 8 та 6 років, найменшій дівчинці Марті було 9 днів. У Томській області вони відкаралися 11 років. Його мати там і похована у Сибірській тайзі.

У повстанській криївці перебували семеро повстанців. Разом із Василем Майджосом загинули ще четверо побратимів: «Євген»-Михайло Магас, уродженець Старих Богородчан, референт Станиславівського повітового проводу та Надвірнянського надрайонного проводу ОУН, діячі Лисецького райпроводу ОУН: провідник «Граніт»-Василь Депутат, уродженець с. Вільшаниці Тисменицького району; секретар-машиністка-підрайонна провідниця ОУН «Люба»-Анастасія Стефанів, уродженка с. Березівка; чотовий сотні «Шума» ТВ-22 «Чорний ліс» УПА-Захід «Сагайдачний»-Дмитро Гап`як, уродженець с. Братківці. А організаційний референт «Крук»-Василь Боднар, уродженець с. Павлівка Тисменицького району та референт Українського Червоного Хреста «Венера»-Антоніна Кавка (Мацькевич), уродженка смт. Єзупіль захоплені у цій криївці у полон тяжко пораненими і відбували покарання у сталінських концтаборах. Померли відповідно у 1999 та 1996 роках.

Цьогоріч на свято Покрови у Братківцях урочисто відкрили й освятили Меморіальний сквер згаданим полеглим підпільникам ОУН та воякам УПА. Ініціатор добудови пам`ятника місцевий краєзнавець і громадський активіст, дослідник національно-визвольної боротьби, залізничник-пенсіонер Ярослав Гап`як.

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля».