Газета по-надвірнянськи
 

Надвірнянська школа-інтернат: бути чи не бути?

4 листопада 2016, 13:43 | Рубрика: Тема дня Версія для друку Версія для друку 837 переглядів

Постювілейний синдром

Першого березня цього року Надвірнянська школа-інтернат відзначила свій 55-річний ювілей.

інтерн

Про життя школи, проблеми розмовляємо з її директором Іваном Мелимукою.

– В інших школах нестачу коштів для забезпечення їх повноцінного функціонування компенсовують частково пожертвуваннями батьків. Ви собі цього дозволити не можете, оскільки Ваші учні переважно є вихідцями із малозабезпечених сімей. Як даєте раду?

– Дякувати Богу, уже декілька років практично безперебійно фінансують так звані «захищені статті» бюджету: зарплата, комунальні платежі, харчування учнів. Все решту або взагалі не фінансують, або тільки частково. Вісім років не виділяли кошти на капітальний ремонт. А його вкрай зараз потребує дах спортзалу, який спільно експлуатуємо з Надвірнянською ЗОШ І-ІІІ ст. № 4. Значну частку різних робіт, закупівлю  необхідних речей здійснюємо за рахунок доброчинців, благодійників. Перших півроку свого директорування мене дуже непокоїла система опалення, яка в осінньо-зимовий період перебувала на межі повного виходу з ладу. Це могло б призвести до зупинки навчального процесу і в нас, і в Надвірнянській ЗОШ № 4, з якою знаходимось в одному приміщенні.

IMG_4616

За допомогою «хомутів», кілків, джгутів практично кожен день ліквідовували прориви тепломережі. Дякую працівникам НГВУ «Надвірнанафтогаз», очолюваним Володимиром Чуприною, працівникові котельні Володимирові Куртянику, які допомогли практично вирішити цю проблему. А ще згадуване підприємство виділило для школи велику кількість будівельних матеріалів.

Багато допомогло нашому навчальному закладу  підприємство «SWISSPAN LIMITED LTD», директором якого є Юлія Федишин. ДСП та ламіновану плиту, виділену для нашої школи, ось уже протягом  двох років поспіль використовуємо для щорічного поточного ремонту. Ця благодійна допомога плитою стала складовою частиною в оформленні нової учительської кімнати практично без використання бюджетних коштів. А меблі й обладнання для цього приміщення придбали за гроші, які пожертвували випускники школи Петро Кіт, Галина Осьодло та Василь Осьодло, брати Василь та Мирослав Поповичі. Велику чуйність  проявила підприємець Вікторія Терлецька, туристична фірма якої уже декілька років безкоштовно возить наших учнів у відпочинковий комплекс «Садиба святого Миколая» у Косівському районі.

Постійну увагу до потреб школи відчуваємо з боку благодійної організації «Карітас», передусім її керівника отця Андрія Будзака, благодійної організації «Добрий самарянин». Як колишній багаторічний заробітчанин у країнах Європи, з особливим теплом і вдячністю згадую українців далекого американського міста Чикаго, котрі є парафіянами Української Православної Церкви святої Софії, котрі зі своїх грошей, зароблених нелегкою працею, виділяли кошти для підтримання нашого навчального закладу. Можна продовжувати перелік організацій та окремих осіб, котрі долучились до підтримки Надвірнянської школи-інтернату. Хоча, зрозуміло, що тільки системне регулярне фінансування  її  відповідно до затвердженого річного кошторису здатне забезпечити повноцінне функціонування навчального закладу. А в цій справі почали проявлятися загрозливі тенденції, які здатні поставити під сумнів саме існування нашої школи.

– Якраз питання щодо цих тривожних тенденцій. Яким чином широко анонсована освітня реформа відіб’ється на функціонуванні Вашої школи?

– Найдраматичнішим! Над нашою школою нависла загроза закриття. Вона існувала ще з початку 90-х років минулого століття, але тепер стала, на превеликий жаль, найреальнішою. Якщо станеться так, то велика кількість людей опиниться у дуже скрутному становищі. Навряд, чи нинішня система соціальної підтримки малозабезпеченим сім’ям зможе компенсувати ту втрату, котрої зазнають вони у випадку, коли їхні діти будуть вирвані зі звичного їм інтернатського середовища із чотириразовим харчуванням, цілодобовою опікою з боку відповідних фахівців, і будуть повернуті у досить некомфортні умови, які не дозволять їм на рівних з іншими дітьми проходити надзвичайно важливий період навчання, формування особистості. Неважко спрогнозувати й соціальні, правові наслідки від цього.

Ліквідація нашого навчального закладу, безсумнівно, згубно відіб’ється й на спортивному житті району. Багато відомих спортсменів, передусім, дзюдоїстів, самбістів, призерів чемпіонатів світу, Європи, України у своїй віковій категорії навчалися й навчаються у Надвірнянській школі-інтернаті. Вони тренуються в місцевому спорткомплексі, а в нашому навчальному  закладі  не тільки здобувають середню освіту, але для них створені відповідні умови, котрі дозволяють їм гармонійно поєднувати навчання з інтенсивними тренуваннями, виступами на різних змаганнях. Чи в нинішніх умовах є можливість якимось чином компенсувати  це у випадку зникнення школи-інтернату? Якщо закриють наш навчальний заклад, то навряд чи звільнені його працівники зможуть швидко знайти нову роботу.

Своєрідними заручниками обставин у випадку цього драматичного акту виявляться й дотичні до нього, тобто депутати районної ради, до компетенції яких належить вирішення цієї проблеми.

А запущений цей руйнівний  процес із Києва нашою верховною державною владою, яка в проекті Закону «Про освіту» взагалі не передбачає існування шкіл-інтернатів загальноосвітнього профілю й у своїй запопадливості інколи ставить віз поперед кобили.Так, нового Закону про освіту ще нема, його основні положення у відповідності до існуючого проекту мали б почати реалізовуватись у 2018 році, а нинішня система фінансування  витісняє з освітнього простору вже тепер такі заклади як наш та й не тільки їх. Зараз це фінансування здійснюють із держбюджету за формульною системою відповідно до кількості учнів. На одного учня у цьому році передбачено на рік 9 тис. грн. на низинній території, а у місцевості, яка має статус гірського населенного пункту – 20 тис. грн. Школа-інтернат з її цілодобовою опікою над своїми вихованцями, чотириразовим харчуванням, безплатними зошитами, ручками, олівцями й тому подібним аж ніяк не може вписатись у цей кошторис.

Ще більший фінансовий «сюрприз» збираються наші законодавці зробити наступного року. Окрім зарплат педагогів, усі інші витрати, пов’язані із функціонуванням  шкіл, вони збираються «повісити» на місцевий бюджет. Якщо так станеться, це матиме катастрофічні наслідки для багатьох навчальних закладів. Наприклад, тільки за оплату теплоенергії у цьому році для приміщення, де знаходяться наш навчальний заклад та Надвірнянська ЗОШ № 4, буде витрачено 750 тис. грн. Ці гроші у вигляді освітньої субвенції зараз виділяють із держбюджету. Якщо буде введено в дію анонсовані фінансові новації, їх мав би забезпечити місцевий бюджет. Разом із оплатою  за електроенергію, інші комунальні послуги, зарплатою техперсоналу, оплатою ремонтних робіт,  підручників, необхідного обладнання у Надвірнянській школі, також оплатою за харчування учнів і багато чого іншого, без чого школи не зможуть існувати. Чи знайдуться у місцевій скарбниці ці гроші?

Нависла загроза втратити роботу активізувала створення працівниками школи різних проектів щодо її реформування.Деякі з них не поступаються тим, котрі у різні часи розробляли й обговорювали у Верховній Раді України. Наприклад, дуже продуктивним є проект щодо об’єднання потенціалів нашої школи, школи наших сусідів, з якими ми в одному приміщенні та Надвірнянського профтехучилища для створення єдиної мегаосвітньої установи, яка поєднуватиме  вивчення предметів  загальноосвітнього циклу і освоєння професії.

Є і інші не менш цікаві проекти. На жаль, у них немає головного – звідки брати кошти для їх реалізації? Адже всяке реформування передбачає додаткове фінансування.

Усі подібні до нашої школи-інтернати, котрі менш-більш безболісно трансформувались і перейшли на інший освітній рівень, починали цей процес давно. «Золотим часом» початку його можна вважати 2000-2008 роки, коли Україна після тривалої економічної стагнації почала оживати фінансово. Тоді багато мовилось про ліквідацію шкіл-інтернатів, подібних до нашої. Саме тоді почався тривалий процес перепрофілювання цих навчальних закладів. Щодо нашого передбачали створення на його базі гімназії, але далі балачок справа не пішла. Після початку фінансової кризи можливість оптимального перепрофілювання школи ставала все проблематичнішою. А із 2014 року, коли на загальнодержавному рівні заявили, що наша державна скарбниця порожня, коли функціонування нашої держави почало залежати від фінансових ін’єкцій міжнародних організацій, очікувати, що це перепрофілювання можна провести за державні кошти – наївно.Чи здатний це компенсувати місцевий бюджет – питання до депутатів районної та місцевих рад. Усе решта – від лукавого!

***

Від редакції. У своїй розповіді, не позбавленій болю і тривоги за долю вихованців і колег-учителів та техперсоналу, директор Надвірнянської школи-інтернату Іван Мелимука, на наш погляд, досить м`яко й обтічно, себто дипломатично на місцевому рівні, висловився з означеної проблеми. Давно настала (чи, може, вже і втрачена, чи втрачається на наших очах?) пора і час зберегти майновий комплекс (приміщення) школи-інтернату в її маштабах і обширах 1970-1980-их років. Плюс приміщення (будівлі) проф­техучилища, плюс приміщення колишнього кафе «Марічка». Розуміємо, що різні їхні власники. Але ціна загальногромадної, загальнорайонної справи – надто вища.

Зрештою, може варто задуматись, вивчити проблему і виходити на стратегічне освітянське рішення – створення пропонованої Іваном Мелимукою єдиної мегаосвітньої установи. Нагадаємо, що у «Народній Волі»( №92-94 від 4 вересня 2015 р.) у післяслові «Думаймо і творімо шкільне містечко у Надвірній» Івана Гриджука до першовересневого інтерв`ю начальника відділу освіти РДА Степана Северилова чітко окреслена й обгрунтована пропозиція: у мікрорайоні на вул. Ломоносова у Надвірній створювати шкільне освітянське містечко, яке поєднає й оновить діяльність навчальних закладів – школи-інтернату, ЗОШ І-ІІІ ст. № 4, профтехучилища № 11, Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату, ДНЗ «Вогник» і двох духовних храмів УАПЦ (біля ліцею-інтернату) та УГКЦ Трьох Святителів, кафе «Марічка», а також збереже їхні приміщення. У такому випадку дещо розвантажиться центр міста, а мікрорайон на вулиці Ломоносова ставатиме більш притягальним в освітньо-культурному і духовному плані. Здається, належним торговельним обслуговуванням цей мікрорайон не обділений.

На жаль, від минулорічного вересня редакція не почула на таку пропозицію думок ні місцевої влади (оновленої з того часу), ні освітянського і шкільного керівництва, ні депутатів усіх рівнів, ні громадськості. Невже принцип «не зачіпай мене – не чіпатиму тебе» або «А тобі того треба?» до згаданої проблеми такий надто живучий серед нас?

Орися СПІВАК (текст), Назарій ГРИДЖУК (світлини) «Народна Воля».

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!