Газета по-надвірнянськи
 

Станична жіночої оунівської сітки

11 листопада 2016, 16:26 | Рубрика: Ми - українці Версія для друку Версія для друку 663 переглядів

Мама молиться… цілими днями, навіть, уночі. Старенькі, худенькі долоньки не випускають стареньку дерев`яну вервичку. Сухі незрячі очі вже не вмиваються гіркою сльозою, бо за 90 літ виплакала ціле море сліз. І то найбільше від горя. Тому і сон втікає від неї, а лише загостили у мамину душу спогади…

Народилася моя матуся 10 листопада 1926 року у день Святої Параскеви. Тому й обрали їй ім`я Параска – Головінська, після заміжжя Приймак. Виховувалась в українській родині, яка жила у  дружбі з родинами отця Олександра Ніжинського і директора школи М. Короля. Зустрічалася з Іриною Павликевич (псевдо «Смерека»), керівником жіночої сітки Ланчинського проводу ОУН, яка боролася разом із мамою та іншими побратимами за вільну Україну. На той час мамі виповнилося лише 16 років, але до цього матуся пережила багато гірких днів. Осиротіла у 10 років. Змушена була залишити дім, гоподарство. Все відібрали – пасіку, бібліотеку, образи-ікони, коней, корів, хату взяли під сільську раду. У 28-річному віці померла старша сестра Марія, пізніше у такому ж віці – і брат Микола, загинули два двоюрідні брати Михайло Попович (псевдо «Лев») та Федір із сотні «Благого». Мама стала першою станичною жіночої сітки ОУН (псевдо «Ялиця», пізніше «Оля») у Фитькові. У 1942-му склала разом із друзями присягу, виголошуючи «Декалог». І почалася важка й потрібна підпільна праця. Мамин перший пароль звучав так: «Чи тут живе дід-рибалка?». А відповідь така: «На Балканах біліють його кості». Ще поки жив старший брат Микола, то вона разом із ним збирала вечорами молодь, готували кадри для УПА, розучували пісні про Україну, писали листівки, багато читали. Мама на той час закінчила 7 класів на «відмінно», поступила вчитися на вчительку у Станіслав. Та не судилося їй вчитися. Постав вибір: або боротьба за Україну, або стати «совітською» учителькою. Вибрала – Україну. Добре читала на німецькій і польській мовах, ще й досі вільно розмовляє цими мовами. Тому для мами у ці великі дні велика біда, бо втратила зір і не може більше читати. Хоча пам`ять має світлу і чисту.

мама

Своє вміння мама передає мені, братові і людям. Чимало легенд, віршів, оповідань записано з маминих вуст, розучено дитячих пісень, ігор. Саме мамині пісні співаю і несу людям я, єдина дочка, бо старшу мою сестру мати похоронила ще молодою. Не має у живих  і двох моїх братів. Я тепер сама мама і дуже тонко відчуваю той біль, який довелося пережити моїй неньці, ховаючи своїх трьох дітей. Мама молиться… і її молитва врятувала і моїх дітей, донечку та сина від такої хвороби, що рідко хто залишається живим. Я впевнена, що саме мамина молитва подарувала їм життя. Вервичка відкладається з рук хіба тоді, коли мамина рука витягує дарунок від «Зайця» для правнуків. А їх аж шестеро Богданка, Юліан, Олег, Максим, Валентин, Анна-Єлизавета. Тоді матусине обличчя світиться від радості, хоча і не бачить їх, та по голосу впізнає.

Навчає молитвою і своїх онуків Андрія, Христину, Оксану, Зеновія, Петруся та Степана. Це саме хрестик і молитвенник, подаровані мамою моєму молодшому синові, допомогли йому пережити дві важкі операції, хіміотерапію у Києві.

Мамина молитва – щира і тверда, як камінь. Вона просить у Бога за всіх людей, за мир, за вільну Україну, цікавиться вістями, хоче, щоб я їй читала або розказувала про події на Донбасі. Каже, що тепер повторюється 1939-й рік, що знову в Україні вбивають молодий цвіт нації, що губиться освіта та просить Бога, щоб усе це припинилося, бо для чого вони тоді боролися? Де ж та вільна Україна?

123

Боже, дай ще сили моїй неньці молитися і надалі. Нехай ще живе, бо до кого говоритиму у порожній хаті. Повертаюся з роботи і відразу  у кімнату до мами. А вона вже чекає на мене, розпитує. Це таке велике щастя, що є ще кому сказати «Мамо!».

Мама щиро вдячна за нагороди з нагоди її ювілею – Грамоту Головної булави Всеукраїнського братства ОУН-УПА ім. генерала-хорунжого Романа Шухевича-Тараса Чупринки, орден цього Братства з нагоди 100-річчя від дня народження Степана Бандери, а також Грамоту Івано-Франківської обласної ради.

У день Вашого 90-ліття, 10 листопада, ми молилися за Вас, дорога наша ненько, бабусю, прабабусю. Низько вклоняємося за Вашу материнську любов, за доброту, за ласку, за те тепло, яке Ви дарували нам, п`ятьом дітям.

Ми не забудемо, дорога матусю, як Ваші руки цілими ночами шили нам одяг на швейній машинці. А які іграшки на ялинку Ви виготовляли – і Миколайчики, і Павуки, і Шопки, й Ангелики. Малюнки Ваші прикрашали шкільні виставки. Цукерки, зроблені Вашими руками – найсмачніші. На жаль, Марія, Іван, Микола уже не зможуть Вас привітати, а я і Петро приєднуємося до Вашої молитви і дякуємо Вам, мамо, за все!

Мама молиться…

Оксана ІВАСИК,

с. Фитьків.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!