- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Степанові Писуляку – 70

Posted By Модератор On 04.11.2016 @ 13:19 In Людина та її справа,Свята | No Comments

Гратулюємо Вам, колего!

Огляньмось довкола. Сезонний падолист уперемішку із першими сніжинками володарює інтенсивно і невпинно. Одних він бентежить, бо сповіщає про наближення холодів, а інших захоплює цим дивовижним, ні з чим незрівнянним жовто-багряним явищем природи. До цих других належать ті, котрі вміють радіти життю у всіх його проявах, це про них співають у пісні «…І в сімдесят ви молоді».

Писуляк-Степан [1]

На оцей поріг 70-річчя ступив наш колега Степан Писуляк. Молодість його душі відчували, коли ще працював з нами у редакції «Народної Волі», відчуваємо і нині при зустрічах, хоча Степан Лук`янович уже який рік на заслуженому відпочинку. Від нього вчились оптимізму, професійної солідарності, виваженості у журналістському слові.

Товариський і щирий у душі, він не терпів на свою адресу гіперболічних компліментів ні як газетяр, ні як поет, хоча не скупився на них для інших. Цінуємо його за все це, знаємо, що поважають і продовжують шанувати наші читачі. Пам`ятають його, зачитуються віршами, а, значить, попереду – з Божого благословення ще не один життєвий і творчий ювілей.

Немає сенсу перегортати сторінки життєвої і творчої біографії, бо вони не є панацейною перепусткою до щасливого довголіття. А ми саме цього бажаємо нашому ювілярові у родинному колі, в оточенні друзів і Музи!

***

Від щирого серця засилаємо вітання

ветеранові журналістики

Степанові Лук`яновичу ПИСУЛЯКУ

з нагоди 70-річного ювілею.

Роки летять, мов лебеді у вирій,

Життя іде – його не зупинить.

Прийміть вітання наші щирі –

До років ста вам зичимо прожить.

Хай будуть поруч віра і надія,

Як два крила, що впасти не дають.

І сам Господь по милості наділить

Ще довгих літ, що сонцем виграють.

Хай Матір Божа Вас охороняє,

В душі панують мир і доброта,

Ісус Христос здоров’я посилає

На многії і благії літа.

Із пошаною

колектив редакції газети «Народна Воля»,

Надвірнянська первинна організація

Національної спілки журналістів України,

Секретаріат Івано-Франківської

обласної організації НСЖУ.

Його талант – яскравий і багатогранний

Журналістський шлях Степана Писуляка вирізняється багатогранністю і маштабністю творчості. Його життя і діяльність – яскравий приклад служіння українській журналістиці, правдивого й об`єктивного викладення фактів і подій своїм читачам. Пам`ятаю Степана ще з літньої пори заснування літературної студії «Бистрінь» під орудою Нестора Чира при редакції районної газети «Народна Воля» на чолі з редактором Іваном Гриджуком.

У наш час, коли поступ у житті вимагає від кожного українця очищення совісті і людської порядності, Степанове слово повниться рядками великої правди до людини, своєї землі, краю і любові до мами та ближнього. Протягом багатьох років журналіст працював над різножанровими матеріалами, розповідав про суспільно-громадських та діячів науки, культури, літератури і мистецтва нашого краю. У своєму слові він підкреслював боротьбу за національні інтереси і високу духовність у відродженні національної самосвідомості, свої славні традиції культури, мови та виховання молоді.

Серед героїв своїх публікацій автор вишукував людей праці різних професій, ветеранів і краян, котрі присвятили життя служінню своєму народові чесною працею, добрим словом і боротьбою за справедливе життя на своїй землі. Як віршотворець і літератор Степан Писуляк у своїх віршах й у своїй першій книзі «Вирій синіх птиць» (м. Надвірна – 2006 р.) згадує про багатьох краян, котрі є його друзями, а також про тих, котрих уже давно немає з нами. Зокрема, посвята світлої пам`яті Несторові Чиру: «І хай добро,// чи радість, а чи скрута,// Чи пестять,// чи відчаюють до сліз –// Я до землі,// до рідної, прикутий,// Немов лелеки //стомлені оці. Подивовують, навіть зачаровують мене у Степана Писуляка образи і метафори, які могли прорости у душі тільки того, хто має добре серце, міцну натуру і глибоке розуміння прожитого життя: «Хто я такий і хто моє коріння?// Не звідаю, бо родичів нема.// А за життя боялись шепотіння// Чужих, що приглядались крадькома// До виселених з рідної домівки,// З говіркою, незвичною для гір». («Автобіографічне-1»)

З особливою любов`ю і теплотою написаний вірш «Ти все шукала небесний камінь», присвячений пам`яті Надії Попович, котра так рано пішла із життя від нас: «Таємну сутність одвічних істин,// Зводила в душах невірних храми,// Схиляла праведних до непімсти;// Завжди шукала небесний камінь,// На вівтар слова поклавши юність –// І от лиш вірші лишились з нами//. І пам`ять вічна про твою людяність». Автор повсякчас залишається вірним своїм невигаданим героям, які є справжніми друзями.

Ще одна особливість Степана – журналістське вивчення, дослідження й опрацювання газетного матеріалу. Його герої у часописі та у віршах допомагають нам краще пізнати нерозгаданий і непізнаний до кінця світ, навчають бути людиною з великої літери: «Коли зійдем на сонячну ріллю,// Мости спаливши ззаду від погоні,// Своїх чужинців з п`ятої колони// Залишимо у пітьмі без жалю».

У кожної людини на життєвому шляху є щось найсвятіше, найдорожче, найближче. Для Степана Писуляка – любов до землі, батьків, рідного краю. Не завжди в Україні жилося легко. Наші предки, шукаючи кращого життя через бандитську владу, змушені були покидати свої землі і домівки. Родина Писуляків у 1951-му зазнала поневірянь насильницького переселення з рідного села Воля Мацькова колишнього Нижньо-Устрицького району (нині Польща) у Битків у результаті нелюдської підлої змови зкомунізованих польських і московсько-більшовицьких післявоєнних владних верховодів: «Написати б вірш патріотично, // Щоб проткнув осиковим колом// Чорне серце тих, які дволично// Двоголовим дивляться орлом// На мою предвічну Батьківщину,// На полеглих предків оберіг…// Я б на себе взяв усю провину// Перед Богом за безвинний гріх».

Приваблює у його віршах інтимно-лірична поезія, правдивий і неповторний образ жінки-коханої. Його слово про неї наповнюється солодкою гіркістю і сльозою доброти. Прикладом може бути блискучий вірш: «Ненавиджу тебе до безумства межі,// До жадання колючої смерті твоєї,// Засинаю з прокляттям, чорнішим землі,// І ридаю сухими очима до стелі…// А світанок стає воскресінням. Прости.// Я молю у Всевишнього блага для тебе.// Так живу: дві безодні в мені, два світи,// Бо любов – мій останній притулок, як небо».

Усе, про що пише у своїх віршах поет, має форму та мету. У поезії – мужність, драматизм і життєдайна сила логічного завершення. Він відчуває, як стогне наша земля від брехні, війни та політиканів. Звертається до читача добрим словом і вічними цінностями любові до нашого благословенного Господом життя: «Життя нетлінне, як біль і пам`ять,// Як рідна мова, вода і діти,// То як же можна спокійно тліти,// Як десь вмирає чиєсь кохання?..// Та світ, що війни стерпів і голод,// Не чув останній трагічний голос».

За домашніми клопотами і життєвими негараздами я неодноразово бажав Степанові Лук`яновичу подбати про написання другої книги поезій (уже від першої як не як десяток літ минув). Переконаний, що його вір­ші знайдуть вдячний відгук серед шанувальників поезії. Снаги Тобі та натхнення, дорогий Друже! Твоє самобутнє і талановите слово йде із глибин душі та серця і може стати цікавим явищем в українській поезії. У Біблії слово було першим. Потрібно через слово творити красу мови на нашій землі і, щоб повернувшись до джерела життя, слово сяяло, мов сонечко, своєю досконалістю та могутністю.

Роман ГЛОДАН.

Зрілість

Поету, ветеранові української журналістики, членові НСЖУ Степанові Лук`яновичу Писуляку – у день його поважного 70-літнього ювілею

Пливуть спогади далекі,

Мов хмари розлогі,

Не осудь мене, дружище,

За слова убогі…

Не забуду твоє хобі –

Тихе полювання.

Щоб ввійти у царство тиші,

Треба встати зрання.

Півні в Жмеринці* співають

Лиш другі сонати.

До схід сонця вже мандрують

Лісові фанати.

Ліс у сутінках дрімає,

Шлях на гору – менший,

Мій колега йде бадьоро

У шерензі – перший.

Тут Степанові знайомі

Берізки, дубочки,

Десь в травиці причаїлись

Красені-грибочки.

Йдемо звором в крутосхили –

В хвойні аромати,

Щоб знайти ці справжні, щирі –

Треба місця знати.

Степан з радістю розкаже

З першої нагоди

Про улюблені стежини,

Про різні пригоди.

Завжди щирий, добродушний,

Відвертий у розмові,

Знайде вихід, дасть пораду

У доброму слові.

Степан згадує Дрогобич –

село у повіті,

Там у Польщі народився…

Все змінилось в світі.

Легінь виріс в нашім краю

У творчому колі.

Мужнів у славному Биткові,

Пережив доволі.

Юність, праця і наука –

Складні всі дороги.

Все хотілось осягнути,

Хоч не було змоги.

В скрутний час прийшли на поміч

Колеги надійні.

Найщирішу всю підтримку

Відчув у Надвірній.

Пройшов шлях у бурильній справі –

Вишки, свердловини…

Тут і зрілість поетична

Сягнула вершини.

Давно в пресі вже відомий

Серед активістів.

У натхненній, плідній праці –

В Спілці журналістів.

Вся поезія для нього –

Приємна задача.

На ходу складає рими,

Порцію добрячу!..

Літа хутко промайнули,

Мов пташки у небі.

Щоб черпнуть снаги живої,

Знов іду до тебе.

Знаю, з радістю зустрінеш

І потиснеш руку.

Сядеш з зошитом за столик –

Вдячний за науку…

Скоро день твій – особливий!

Ювілей настане.

Добра, шани і любові,

Будь дужий, Степане!

Хоч і цвіт обсипав скроні,

Вже приходить втома.

Але нині Муза кличе –

Не сидиться вдома.

Свіжий подих листопада

Приведе до парку.

За твій день із привітанням

Піднімемо чарку!

 

*Жмеринка – кут (дільниця) у Биткові

Василь УГРИНЧУК,

с. Перерісль.

Листопад 2016-го.


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2016/11/stepanovi-pysulyaku-70/

URLs in this post:

[1] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2016/11/Писуляк-Степан.jpg

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.