Світлій пам’яті 359 Героїв Базару присвячується…

Вони полягли 95 років тому – 21 листопада 1921-го. Щороку в цей день у глибокій жалобі вшановуємо цю трагічну дату нашої історії.

Спіть, хлопці, спіть!

Спіть, хлопці, спіть!

Про долю-волю тихо сніть,

Про долю-волю Вітчизни, –

Чи ж можуть бути кращі сни?

За рідний край, за край святий

Віддали ви вік молодий,

Віддали ви юнацькі сни,

Вишневий цвіт життя весни.

І ви пішли… Щаслива путь!

І ви пішли, щоб не вернуть…

Червоний штик, кривавий шлях,

Стоять могили на полях.

Та прийде день, великий день,

День радости і день пісень,

І загуде свободи дзвін, –

До вас підемо на поклін.

Спіть, хлопці, спіть!

Б. Лепкий «До 359» (скорочено).

Листопадовий рейд генерал-хорунжого Юрка Тютюнника в окуповану Україну 1921 року став останньою спробою у часи визвольних змагань 1917-1921 років здобути те, що втратили. Цей рік виявився для нашої країни дуже важким. Москва кинула продовольчі загони, які грабували хліб та інші харчі у селян, провокуючи цим голод в Україні. Окупанти своїм терором і воєнним комунізмом викликали всенародний спротив, що вилився у численні повстання і протести.

Листопадовий рейд спланований урядом УНР на чолі із Симоном Петлюрою, котрий вважав, що настав час використати селянські повстання в Україні і при збройній допомозі решток української армії, яку інтернували у Польщі, визволити Україну з-під московсько-більшовицького панування.

Створили Волинську повстанську групу під керівництвом отамана Юрка Тютюнника, досвідченого військовика, котрий очолив цей рейд. У поході на схід Волинська група мала об’єднатися з Бессарабською та Подільською. Зброї не мали, коней, обмундирування та інших засобів ведення війни теж. Поляки мали ж свою зацікавленість у цьому поході, тому обіцяли Симону Петлюрі військову допомогу.

Волинська група Юрка Тютюнника на початку листопада 1921-го під покровом ночі перейшла річку Збруч. Бракувало всього, чим мали бути оснащені воїни. «Вони пішли. Вела їх горда віра, // Що знов Москву розіб’ють в прах і пух, // Що замість зірки – тризуб Володимира // Над Києвом воздвигне одчайдух» (із поезії «Базар»? Олеся Бабія).

Тим часом у листопаді почалася справжня зима – запали великі сніги і вдарили люті морози, які дуже ускладнили можливість вести бої та просуватися на схід. Але сила духу перемагала і вони ішли вперед. Самі здобували коней, воду, харчі у ворога. Бракувало набоїв. Незважаючи на всі труднощі, здобули Коростень. Випустили в’язнів, які приєдналися до повстанців.

Бій під Малими Міньками став останнім боєм Волинської групи, який підніс повстанців на вершину героїзму і слави за їхню мученицьку смерть. У Малих Міньках групу з усіх боків оточила 9-та кавалерійська дивізія Григорія Котовського. Усіх повстанців котовці нещадно рубали, останки одягу обдирали. Ця подія дала відгомін по цілій Україні. Чимало українських бійців тоді прийняли смерть із власних рук. Тривало це, поки не приїхав Котовський, який зупинив криваву бійню і запропонував повстанцям служити у Червоній армії. Одначе ніхто не зрадив і не благав пощади.

Недалечко Базару (теперішня Житомирська область) під лісом викопали великі ями, заклекотіли скоростріли і зі співом «Ще не вмерла…» повстанці полягли смертю героїв. З історії знаємо, що їх – 359.

З віку до віку, з роду до роду

Ходить преславний наш старий кобзар,

Він оспівує в піснях народу

Скривавлений непомщений Базар.

Засудила бійців, як злісних ворогів радянської влади, на смерть «надзвичайна п’ятірка». Протокол підписали голова Надзвичайної комісії Гаркавий, члени Лівшіц, Іванов, Котовський, Фриновський і секретар Літвінов. В складі комісії також Затонський, Паука та Якір.

Генерал Юрко Тютюнник врятувався і з невеликою групою перейшов на польську територію. На кордоні поляки питали бійців з його оточення, де він знаходиться. Відповідь така: «Тютюнника немає. Він залишився в Україні. З нами є старшина Полозов». Коли Тютюнник зустрівся з Петлюрою, той спитав: «Я думав, ви довше будете в Україні», на що прозвучала відповідь: «А я думав, що взагалі не вернуся».

Юрко Тютюнник, викрадений в Україну буцімто для повстанської боротьби, загадково загинув у ворожих енкаведистсько-більшовицьких катівнях. Також невідома доля його родини та багатьох інших, котрі йшли поруч із ним.

Цих лицарів, на жаль, не розумів світ. Багато з`явилося критичних суджень у пошуках винного за невдачу повстання (звинувачували командирів), але залишилася слава тих, котрі полягли, залишилася їхня могила під Базаром, яка освітлює напрямок, котрим повинен іти народ, який прагне волі, яка є символом живої віри у святість жертви з Україну, що перемагає смерть, стає життям.

«Як учасник Другого Зимового походу, стверджую, що здвиг українського населення […] в річницю розстрілу большевиками 359 Лицарів є доказом, що Правда, за яку вони загинули, є непоборною» (стверджує полковник Роман Сушко).

Пам`ять і слава борцям за волю України, котрими є Герої Базару, засвідчують і такі поетичні рядки:

Чи на рідних полях,

Чи в чужій стороні,

Осінило чи ні

Святохреснеє рам’я, –

Вам усім, хто поліг

За тризубовий стяг –

Вічна пам’ять!

Ви, ким ведено бій,

Вірні Симон, Євген,

Ви, без ліку і ймен,

Ти, криштальний Олеже, –

Всіх крилом вас покрий,

Михаїле святий,

Божий стратеже!

Олекса Стефанович

(«Молитва»).

Підготувала Емілія СМЕРЕКА

за матеріалами книжки

«Другий Зимовий похід, або Листопадовий рейд»

(Упоряд. О. Веремійчук. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2006, – 248 с.).