«І впало їх героїв триста…»

Останніх смілих гнів садиста

В полоні вже закатував.

В. Янів

Вмерли в Новім Заповіті

Славою святих

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

П. Тичина

Горіла золота заграва,

Весь світ здригнувсь від звуків сурм.

Широко залунала слава,

Що вже воскресла нам держава,

Що Україна встала з тюрм.

І раптом, що це? Що це чути?

Це знову наїзд диких орд!

У досвідках прийшлось збагнути

Питання бути чи не бути

Без війська, без своїх когорт.

В. Янів

Крути. У цьому слові наша трагічна історія, через яку пройшло багато жертовних боїв. Це залізнична станція на Чернігівщині, на лінії Москва – Бахмач – Київ, широковідома з українських оборонних боїв у січні 1918 року перед наступом більшовицької орди на Київ.

Тут відбувся 29 січня бій сотні юнаків Школи ім. Б. Хмельницького, студентського куреня стрільців та гімназистів. До них приєдналися чота Гайдамаків та інших учнів і студентів. Всі вони об’єдналися, а їх очолив сотник Омельченко. Приблизно було їх 600. Прибувши на станцію Крути, ці юнаки вчинили завзятий опір наступаючій ворожій силі, яка значно їх переважала. Їх опір був настільки жертовний і відважний, що стримав на кілька днів ворожий наступ на Київ. Це мало вагомий вплив на проведення берестейського договору.

Станція Крути була всіяна численними захисниками, які там полягли. Історія твердить, що їх налічувалось триста. Цей бій став символом жертовності молодого покоління, яке стало на захист рідної землі. Це символ борців за волю.

Ворожа орда, вчинивши свою розправу над юними героями, замітала сліди злочину, щоб неможливо було розпізнати, хто впав від їхньої руки.

Під натиском з Києва оборонних сил вороги відступили навесні. Разом із захисниками прибули кияни: матері, сестри, – щоб віднайти тіла своїх рідних. Їм вдалося відшукати всього тридцять полеглих. У Києві відбулося величаве захоронення героїв Крут на Аскольдовій могилі, на якому був лідер УНР Михайло Грушевський. Він звернувся до великого здвигу народу зі словами: «Той смерті не знає,// Хто за Вітчизну помирає».

Поет Олесь Бабій присвятив їм поему «Під Крутами»:

Бились день Божий, бились до ночі;

Аж тоді втихли зойки з пальбою,

Як впав останній кріс з рук діточих,

Як впало триста воїв за волю…

Всі ви спочили в темній могилі.

Та нас в неволю не завернути:

Нас в бій провадить тінь Термопілів,

Тінь тих, що впали ген там, де Крути.

Писали про героїзм цих хлопців й інші поети:

Хоть поборов ворог тіло,

Але духа він не зможе.

Поки серце не змарніло,

Йдім до бою гордо, сміло.

«Ще не вмерла!» – дай нам, Боже!

Б. Лепкий

Всі вони хоч юні, майже діти, учні,

А в обличю  смерти – мов ті льви бундючні!..

Хто Герой? – питаєш. Всі вони – Герої!,

Юнаки-хлоп’ята у сталевій зброї…

В золотистій книзі прадідної слави

Імена їх сяють блиском нелукавим!

Уляна Кравченко

Підготувала Емілія СМЕРЕКА.