Газета по-надвірнянськи
 

Схилявся перед величчю правди

31 березня 2017, 15:48 | Рубрика: Літературне дослідження Версія для друку Версія для друку 7,506 переглядів

Вшанувавши нашого земляка солідним ошатним виданням його 34 творів та розділом «Слово про Василя» у книжці новел та оповідань «Великий день. Пізнє літо», Надвірнянщина віддала сім літ тому данину поваги творчому стилю Василя Левицького, який увібрав, безсумніву, кращі традиції української новелістики Василя Стефаника, Григорія Косинки, Марка Черемшини, Григора Тютюнника, Григора Мацерука (уродженець Волині, працював на літературній ниві Буковини).

левицький-василь

Уже після виходу згаданої книжки я, як її редактор-упорядник, отримав листа від журналіста Олександра Григорука. Він щиро зізнавався, що про Василя Левицького він, як і його колега Олександр Штука із Василькова на Київщині, дізнався випадково. Минулого року (тобто 2013-го) по Українському радіо слухав читання його оповідання «Шапка пропала» і був просто вражений талантом письменника. До цього часу він не був знайомий з творами Василя Левицького. Спробував знайти інформацію про автора в Інтернеті, але її виявилось зовсім мало. Знайшов лише біографічну довідку, з якої довідався, що трагічна загибель Василя, виявляється, сталася зовсім неподалік, бо мешкає він у Кіровоградській області у місті Голованівську, але до Бугу на Миколаївщині всього кілька десятків кілометрів. «Ще зайшов у архів Українського радіо, знайшов там запис оповідання «Шапка пропала» і продемонстрував своїм друзям та знайомим, і жодного з них слово Василя Левицького не залишило байдужим. Врешті, один із знайомих поділився згодом знайденою інформацією про вихід зібрання творів. А ту книгу, що виходила ще чверть століття тому, як Ви розумієте, знайти не вдалося. Ось така історія. Дякую Вам за талановитого земляка. Шкода, що про нього так мало знають. Але будемо сподіватися, що з часом усе стане на свої місця, і постать В. Левицького здобуде належне визнання. А перевидання його творів, сподіваюся, допоможе у популяризації його таланту», – зі щирістю написав Олександр Григорук.

Звичайно, я висловив радість за таку звістку із Кіровоградщини і вислав авторові листа і його товаришу Василеву книгу новел та оповідань. Водночас повідомив, що в цю Кіровоградську область (правда, тепер її обласний центр перейменований у Кропивницький) у 1950-их роках під приводом «добровільного переселення» по суті насильницьки вислали жителів села Глинки, що входить до Середньомайданської сільської ради, зокрема, мою тітку Параску – сестру батька. Вона із сім`єю проживала і працювала в тодішніх селах Устиновського і Долинського районів, а згодом, ближче до «демократичних» років, переїхала із синами у Кривий Ріг. Долі глинківських людей склалися по-різному: хтось залишився чи одружився на Кіровоградській землі, хтось виїхав у сусідні області, але й чимало земляків повернулися у рідне село, і Глинки відродилися, незважаючи на те, що неподалік у лісах розмістилася секретна військова, згодом ракетна, частина.

Згадую і пишу це для того, що Василь Левицький у своїх творах ні разу не згадав, навіть, не дав приводу і не думав дотримуватися так званого принципу соціалістичного реалізму в українській літературі, котрого вимагали тодішні наглядачі від письменства. Не забуваймо, що творив Василь у брежнєвські 1970-1980-ті роки. Він так тонко, проникливо змальовує своїх героїв, проникає у душу набагато старших від себе за віком людей, вкладає в їхні вуста такі ваговиті думки-перли, що дрож проймає, мов би якийсь заповіт поспішав свій творчий залишити. Вчитайтеся лише у думки померлої Явдохи до сина Василя у новелі «Сироти». Погляньте з автором на вчителя Антона у «Великому дні». Не так густо стрінете потрібної напруги психологізм, а з іншого боку – сміливість героя протистояти зашкарублому псевдопедагогізму. Новели й оповідання Василя Левицького, маю глибоке переконання, могли б влучно піддатися кіне- чи відеоматографії. Адже сценічні образки-уривки з його творів дивляться і слухаються з любов`ю і захопленням.

Якщо ж повернутися до згаданої теми вивезення-переселення Глинок на Кіровоградщину, то у творах Василя Левицького відчуваємо серйозну і хвилюючу тему ерозії людських почуттів та взаємовідносин у добу наступу міщанства, егоїзму, неуваги до споконвічного і глибоко національного, що українським зветься. Як не гірко визнавати, всілякі післяколгоспні, післярадянські «перетворення» перетворили Глинки у майже відстале село, до котрого і транспорту не просто добратися, і дороги шкаредні, та й про людей тутешніх недостатньо пам`ятають, та й школа свою тривогу має, бо кількість учнів катастрофічно падає. От вам ерозія духовності, ерозія життя карпатського і передкарпатського українського села, мотиви якої звучать у творах Василя Левицького. І ці мотиви глибоко позначені авторським прагненням достукатись до наших сердець і душ, аби не забувати свого роду-племені та праотчого кореня. Можливо подібні мотиви-задуми і мав письменник щодо написання своєї повісті про Майданівку, рукописи якої і кількох новел зник­ли десь у гарячому червні 1989-го на миколаївських степових просторах, куди Василь поїхав не на прості заробітки, а на відновлення-реставрацію тамтешньої церкви. Ще до кінця й досі не втрачаємо надії, що відшукаються Василеві рукописи.

І донині подивовуюсь щирим відгукам і блаженним іскоркам в очах земляків-краснянців, надвірнянців та й львів`ян й івано-франківців, для яких і з якими проводили творчі тематичні вечори про Василеве письменство та презентацію згаданої перевиданої його книги новел та оповідань. Безперечно, вони горді з того, що мають такого великого сина високого і благородного слова, яке нині конче потрібне.

Як не гордитися при цьому хоча б тим фактом, що книгу Василя Левицького «Великий день. Пізнє літо. Новели та оповідання» у серпні 2011-го подаровано Британській Бібліотеці у Лондоні, яка, за відгуком куратора її української секції, збагатить колекцію Британської Бібліотеки і знадобиться багатьом любителям української літератури.

Чималої духовної й емоційної сили спогад «Великий день Пізнього літа» написав уже після виходу книжки наш земляк-митець заслужений діяч мистецтв України Василь Семенюк, уродженець Чорного Потоку, який має надію, що наступне перевидання творів Василя Левицького (оце ідея-пропозиція! – лише б втілилась) прикрашатимуть кольорові ілюстрації – його вже готові роботи. Потребує дослідження й опублікований в обласній газеті «Прикарпатська правда» у липні 1977-го вірш «Ляна», чи не є його автором Василь Левицький. Режисер Львівського телебачення Софія Кохмат під час презентації книги у Львові передала рідним Василя його записну книжку з творчими записами, залишену під час підготовки однієї з телепередач. Можливо, записи цієї книжки також цінні для шанувальників творчості письменника. А хіба залишишся байдужим до такого сокровенного письмового повідомлення після прочитання перевиданої книги новеліста: «Для мене Василь – це перше яскраве і чисте кохання. Це було начебто зі мною і начебто як у кіно: настільки красиво і піднесено, що я відриваюся від землі і піднімаюсь у небо, коли згадую про це. Пробачте за таку відвертість. А ще більш я рада, що тепер і у Чорній Тисі, і в Ясіня, і в Рахові живе пам`ять про Василя. Мої друзі просто вражені колоритною мовою його творів. Скільки разів ми разом перечитували найцікавіші уривки з його новел, дивувались, як влучно і живо він описав якийсь момент із життя простих людей. Або раділи, коли мова йшла про Тису, або людей, яких ми знали. Щиро дякуємо за Ваш неоціненний труд!». І вже звертаючись до автора новел, пише: «Навіть після відходу у Вічність Ти об`єднав нас усіх, а ми будемо пам`ятати Тебе, радіючи і страждаючи із героями Твоїх новел. Віч­на, Тобі, пам`ять!». Ці рядки належать Світлані Бавшиній (Богомаз), яка учителювала разом із Василем Левицьким у Чорнотисянській школі на Закарпатті у 1977-1979 роках.

Про творчість Василя Левицького щиро і захоплено відгукуються брати Едуард та Антон Зелінські та їхня мама Олена Юріївна, з якими він подружився, працюючи у Чорнотисянській школі. У своїй новелі «Великий день» головного героя автор називає Антоном Зелінським. Василь Левицький, як згадує Олена Зелінська, обіцяв привезти їм свою нову книгу, котру хотів присвятити їхній сім`ї. Але… не судилося. Василь покинув це земне життя, не збудувавши дім, не написавши всього запланованого.

Уже у ці прикінцеві березневі дні отримав звістку із Чорної Тиси від ще однієї шанувальниці творчості Василя Левицького ветерана-педагога Ганни Спасюк. Вона сповістила, що разом з однодумцями в їхньому селі у післявеликодну пору планують вшанувати 60-літній ювілей письменника. Такий захід передбачений у бібліотеках Надвірної та в рідному селі Василя Красній. Маємо у нинішню пору чудову нагоду для читання, популяризації, вивчення, дослідження творчості Василя Левицького. Учитель української мови і літератури Краснянської ЗОШ І-ІІІ ст. Руслана Левицька-Нагорняк у 2002 році захистила дипломну роботу на тему «Новелістика Василя Левицького: проблеми і характер». Чому не продовжувати дослідникам таку працю?

Варто у Красній подумати про присвоєння імені Василя Левицького місцевій школі, назвати його іменем вулицю, а на родинній хаті на куті Іванусівка нинішні її власники не заперечують щодо відкриття меморіальної дошки землякові-письменнику. Згадуються при цьому думки Василевого однокласника, нині методиста-освітянина Богдана Левицького, що Василь своєю творчістю фактично створив пам`ятник рідному селові Красній, бо зумів відшукати те найкраще, яке є у його земляках-краснянцях. Директор школи Федір Кухарчук називає Василя Левицького красним письменником із Красної. «Людина відходить, а пам`ять про неї залишається. Пам`ять про Василя Левицького залишиться навічно у серцях його односельчан, друзів», – переконаний ще один краснянин директор Ланчинської ЗОШ І-ІІ ст. Михайло Петруняк.

За Василевою Красною, як і за Стефаниковим Русовом, світ пізнаватиме сіль української новели, вважає автор цієї публікації. Постараймось, щоб досі помітна Василева зоря на небосхилі української літератури не погасла поки живуть його вдячні читачі і краяни – щирі, працьовиті, людяні, спраглі до правди і незамуленого українського духу і слова.

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля»

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!