Роки Чорнобиль віддаляють

Роки невпинно віддаляють нас від того дня, коли світ сколихнувся від вибуху на Чорнобильській атомній електростанції у місті Прип’ять. Техногенна катастрофа людства забрала життя багатьох людей, підірвала здоров’я живих на багато майбутніх поколінь і продовжує свою чорну ходу ось уже 31 рік.

Жителі міста Надвірна і району вшановують пам’ять героїв-чорнобильців. Стало традицією збиратися біля пам’ятника ліквідаторам, і в такий день разом з керівництвом району, міста, громадськими організаціями, священиками різних конфесій і громадою, молитвою і хвилиною мовчання споминати померлих, вшановувати живих чорнобильців і постраждалих.

Надвірнянський осередок Все­української громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» вдячний за проведення заходу до дня пам`яті аварії на ЧАЕС головам: райдержадміністрації Олександрові Кенізу, районної ради Іванові Гурмаку, заступнику голови РДА Богданові Зеленчуку, міському голові Зіновію Андрійовичу, начальнику управління соцзахисту населення РДА Ярославові Гундяку та спеціалістові Уляні Сидорук, начальнику відділу культури РДА Олександрові Зварчуку, майстрам слова і артистам, а також засобам масової інформації за висвітлення подій.

За останні п’ять років 40 учасників ліквідації аварії відійшли у потойбіч, ось тому рідіють лави підстаркуватих, сивочолих героїв, які в скорботі схиляють голови, пригадуючи ті страшні пережиті часи. Є і радісні обличчя активних учасників осередку, нагороджених спільними грамотами від влади. Але це мізерна плата, тільки як пам’ять для внуків і правнуків про героїзм їхніх предків. У підсумку: мала пенсія, скасування пільг, копійки на харчування, мрії про санаторії… Ось дяка сьогоднішньої «Великої» влади за рятунок. Прикриваючись скрутним становищем у країні, «мужі» неспроможні надати гідної медичної, матеріальної допомоги для живих чорнобильців-ліквідаторів. І тільки дерево, посаджене біля пам’ятника, як символ життя, примушує надалі жити, молити Всевишнього за краще майбутнє.

Від імені Надвірнянського осередку ВГОІ «СЧУ» бажаю ліквідаторам аварії і постраждалим від наслідків катастрофи 26 квітня 1986 року найціннішого скарбу на землі – здоров’я, благополуччя і злагоди у сім’ях, поваги від людей і мирного всім неба. Слава чорнобильцям. Слава Україні. Христос Воскрес.

З повагою

Роман БЕНЮК,

голова районного осередку Всеукраїнської громадської

організації інвалідів «Союз Чорнобиль України».

Роман Бенюк

Діти Чорнобиля

Гойдають матері колиски,

Висять над Прип’яттю руїни,

«Комета» річку розсікає.

Родинам впали дні похмурі,

Котятко молько хлепче з миски…

Вітри рознесли по країні,

Життя іде. Весна буяє.

Мов цвіт опалий після бурі

Весна. Так любо сонце гріє,

Пережилося. В Україні

Іде малеча гамірлива…

Зійшли на попелищі квіти…

Бузком так пахне, в небі пріє ,

Роки пройшли, а на чужині

Гроза гряде, а може, злива?

Вже подорослішали діти.

І розрядились громовиці,

Віхолять зими, заметілі.

Неначе хмара десь урвалась.

Весна… Ледь чути дзвона звуки.

В людей від жаху блідли лиця:

Гойдають люльки потерпілі,

Це – не гроза. ЧАЕС зірвалась.

Ростуть чорнобильські онуки.