Для не одного покоління надвірнянців 182-річний храм Української греко-католицької церкви Воздвиження Чесного Хреста став основою їхнього духовного життя і у нерозривній вервечці одвічних морально-етичних цінностей посідає вагоме місце поруч із такими святими оберегами, як рідна оселя, батьки, рідне місто. Храм збудували у 1835 р. під керівництвом знаного в той час майстра Михайла Момота зі Старуні.
Нині Божий храм на вулиці Княгині Ольги у райцентрі ще зриміше засяяв куполами, засвідчуючи безперервність людського буття і велич єднання у прадідівській вірі. А ще позолота куполів – то добірний урожай кількарічної праці з реконструкції церкви Воздвиження Чесного Хреста, що тривала і продовжується під орудою настоятеля храму о. Ігоря Шліхутки.
Церква, начебто, похилилася
– Після смерті світлої пам’яті отця-митрата Григорія Сімкайла, Генерального вікарія Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ та пароха м. Надвірної, у 2012 році, коли мене призначили адміністратором церкви Воздвиження Чесного Хреста, я, бачачи її стан, задумав її відновити, – розповідає отець Ігор. – На збір всіх необхідних документів благословив світлої пам’яті Владика Микола Сімкайло. А вже по його відході у Вічність Владика Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ єпископ Василь Івасюк благословив власне початок відновлювальних робіт.
Священик Ігор Шліхутка каже, що на той час небагато експертів могли фахово оцінити сам характер і маштаби реконструкції. – Саме з цим питанням нам порадили звернутися в Івано – Франківський інститут археології до Василя Федоровича Романця. На його запрошення приїхав експерт зі Львова, який після тривалих досліджень грунту, підвалин храму визнав, що підвалини церкви стоять не на фундаменті, а на землі, а подекуди навіть втопилися в неї, що призвело до того, що храм постійно піддається руйнації знизу і стоїть вже за одним боком, начебто, похилився. Найімовірніше це сталося після останньої великої повені 2008-го, коли вода стояла і на території, і під самою церквою, – продовжує священик. – А можливо це сталося з плином часу. Тому вердикт його виявився однозначним: якщо не зробити реконструкцію, не зробити фундамент та не замінити прогнилі підвалини, то церква може впасти сама по собі. Також ми дослідили і купол. Виявили, що він також в аварійному стані і міг впасти всередину церковної споруди, оскільки прогнили замки між балками. Після таких висновків ми вирішили її реконструювати.
За виготовлення проектно-кошторисної документації в Українському державному інституті проектування «ДІПРОМІСТ» вказали занадто високу вартість. Тоді ми звернулися до Благодійного фонду Юрія Дерев`янка, де нам порекомендували Івано-Франківський НДІ проекту і реконструкції. У цій установі за доброчинні кошти БФ Юрія Дерев`янка виготовили документи на робочий проект і технічний звіт інженерних робіт біля храму Божого, мовив душпастир.
Роботи тривали поетапно
Отець Ігор продовжує: – На початок безпосередніх робіт ми вже мали деякий фінансовий фонд, за що я щиро вдячний кожному парафіянину за таку підтримку. Та цих коштів нам не вистачало. Тому я звернувся до обласної держадміністрації, де на той час працював головою Андрій Троценко, який посприяв нам укласти угоду про фінансування робіт з реконструкції храму з обласного бюджету на 400 тис. грн. Але у зв’язку з браком коштів в області проплатили лише 280 тис. грн. за виконані роботи підряднику. Решта суми лягли на плечі парафіян. На підняття церкви 50 тис. грн. виділила Надвірнянська міська рада.
Перед нами постало нелегке завдання першого етапу – замінити підвалини церкви та спорудити новий фундамент. А для цього треба було підняти церкву. Це – досить складно, бо до цього ніхто ще подібну багатокутну і важку конструкцію не підіймав. Таку важливу справу доручили МПП «Явір» із Заріччя, де виконавчим директором є п.Руслан Жовнірович, котрий постійно координував роботу. Згідно з проектом підняти храм мали 36 домкратів вагопідйомністю 25 тонн, які повинні стояти по всьому периметру стін церкви. Та перед тим, як піднімати храм, провели підготовчу роботу: підкопавши у певних місцях, залили залізобетонні «подушки», на які поставили домкрати, і за їх допомогою підняли храм. Поставивши храм Божий на вищий рівень, викопали траншеї під фундамент і залили бетоном під «нуль» і т. д. Себто довелося піднімати церкву поетапно. До речі, у деяких місцях, особливо з боку ліцею, підняли більше, ніж на метр. Видима висота фундаменту – 55 см, який обкладений каменем. Відносно фундаменту проведено благоустрій: навколо храму завезено грунт і викладено тротуарну плитку. Оскільки храм став вищим, то зробили сходи з каменю, які виготовив наш парафіянин Василь Ісопенко. Замінили бокові двері та двері у ризниці, підлогу, оскільки стара прогнила.
Під час другого етапу реконструкції треба було перекрити споруду. Із північної сторони купол перебував у дуже поганому стані. Тому довелося його повністю замінити. Для цього потрібно було багато пиломатеріалів, з яких частину безкоштовно пожертвував ДП «Надвірнянський лісгосп» в особі п. Руслана Осташука, а решту закуплено. Оскільки храм старий, то існувала небезпека, що під вагою нового купола і даху стіни храму «роз’їдуться», тому вирішили зробити його незалежним, на окремих підпорах. Проект та зварювальні роботи проводили працівники ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття», за що ми вдячні їм та керівництву підприємства. Крім того, вони виготовили естакаду з бетонних плит для 130-тонного крану, який нам надав безкоштовно народний депутат України Олександр Шевченко. Куполи та дах виготовляла і замінювала бригада майстрів із Гвозда та Молодкова, яка вже мала досвід роботи.
Спочатку хотіли перекривати дах мідною бляхою, але вона виявилася занадто дорогою . Тому покрили бляхою із Черкас, яка має мідне напилення і гарантію 50 років. А точніше, покрили двома видами бляхи: однією – під мідь, а другою – жовтий булат. (Перша – дорожча, оскільки має справжнє мідне напилення).
– Звісно, існувала думка, щоб покрити ґонтою. Але на світлинах 1905 року наша церква Воздвиження Чесного Хреста вже на той час була покрита бляхою, – з`ясовує ситуацію о. Ігор Шліхутка. – Під низом старої бляхи знаходилася ґонта, котра, очевидно, пропускала дощ і тому, напевно,її покрили бляхою. Враховуючи досвід попередників, вирішено покривати бляхою.
Парафіяни згадують, що останніми, котрі ремонтували нашу церкву ще за радянських атеїстичних часів, були о. Орест Левицький, а перед ним о. Володимир Дідик. Коли розбирали купол, бачили їхні старання його укріпити, бо вже на той час він був аварійним.
Священик зазначає: – Якщо хтось чомусь вважає, що ми порушили сакральну цінність конструкції, то мені здається, що у цій ситуації найважливіше те, що храм зберегли для майбутніх поколінь. Щоб надвірнянці мали куди приходити молитися й отримувати від Бога благодаті.
Згодом храм розмалюють
На час реконструкції церкви Богослужіння відправляли у спеціально зведеній для цього каплиці на подвір`ї біля храму.
Помалювати церкву всередині планують дещо пізніше. Адже за порадою майстрів, конструкція церковного купола мусить піддатися сонцю, морозу, «акліматизуватися», «всістися» на своє місце. І це стане третім, завершальним, етапом реконструкції. Проте, як стверджує о. Ігор Шліхутка, вже зголошуються бажаючі виконати таку мистецьку роботу, зокрема, майстри зі Львова та Одеси.
«…І нехай права рука не знає, що робить ліва»
А тим часом Божий храм оновився і ззовні: оббили фасад фальшбрусом, поміняли передні двері, які виготовили із дуба, поміняли вікна, збільшивши їх, для кращого освітлення храму. – Саме тут хочу подякувати нашому жертводавцю, підприємцю, Івану Страхову, який жодного разу нам не відмовив, – зазначає настоятель храму. – Найсвіжіший його доброчинний вклад – вікна та виготовлення псевдовітражів із ликами святих у куполі. Угорі – новомученики нашої УГКЦ: Андрей Шептицький, Григорій Хомишин, Симеон Лукач і Василь Величковський, чиї мощі зберігаються у церкві. У святилищі – образ Христа Спасителя.
– Надвірнянці люблять цей храм, переконаний о. Ігор, – бо тут їхні діди-прадіди працювали, тут їх хрестили, відпроваджували до Вічності близьких та рідних. Церква – намолена і тому багато людей ходить сюди. Тож парафіяни і стали найголовнішими жертводавцями реконструкції церкви. Священик наголошує, що роботи у другому етапі коштують приблизно 1 млн. 200 тис. грн. Це – кошти, зібрані парафіянами нашого міста, а також ті, які надали Надвірнянські міська та районна ради, БФ Юрія Дерев`янка у сумі 50 тис. грн., уточнює духівник. І це – особливо важливо у таке скрутне сьогодення. Велика вдячність п. Василині Козак, члену спільноти «Матері у молитві» із Чикаго, яка в діаспорі зібрала майже 2 тисячі доларів США. Ще 2,5 тисячі американських доларів передав нам через свою родину уродженець Надвірної п. Луців, який проживав у Криму, а після окупації переїхав до Києва.
Отець Ігор продовжує: – Я завжди казав: хто може дати пожертву, хай дає; хто може більше дати – дає більше; хто менше – дає менше; хто нічого не може дати – хай молиться. Молитва – дуже важлива і потрібна. Це – християнський обов`язок ділитися тими дарами, які ми отримуємо від Бога. Саме від Бога наш добробут. Наше ставлення до матеріального статку має прямий зв`язок з духовним життям. Господь каже: «Де скарб Ваш, там буде і серце Ваше». Питання пожертви характеризує наш внутрішній світ. Наша пожертва є вдячністю Богові за його любов.
Правда, гроші – це тільки гроші, а людина – це цінність. Церква – це ми у Христі. Бо, якщо не буде людей у Церкві, то для чого ті стіни, – мовить душпастир і наголошує: – Я щиро вдячний парафіянам за те, що повірили мені; у те, до чого я їх закликав, бо побачили куди ідуть їхні пожертви. Моє переконання було, щоб вірні відчули, що Церква – наш спільний дім, про який ми повинні дбати і залишити майбутнім поколінням. Тому просимо Господа, щоб допоміг і в наступному третьому етапі – розмалюванні стін храму, а також і в інших намірах. Бо є бажання переробити хори, облаштувати до них сходи; виготовити різьблені панелі, а також переробити дзвіницю, перший поверх, якої виготовити із каменю та облаштувати там каплицю для свічок, другий і третій поверхи зробити із дерева. Водночас треба робити паркан. Але на все – Божий промисел. Ми зберегли Святиню не для власної слави, а для слави Божої. І ці слова священика не потребують більше коментарів.
В особливий спосіб хочу подякувати працівникам Божого храму: старшому братові церкви п. Юрію Бунію та церковному братству і сестринству, а також небайдужим парафіянам, які підтримували мене та виконували фізичну працю біля та в храмі під час ремонтних робіт, і всім парафіянам, котрі ходили від хати до хати і збирали пожертви надвірнянців на Божий храм. Можливо,через свою неуважність я забув когось згадати, але будьте певні, що про Вас знає і пам’ятає Господь Бог. Нехай Він усіх Вас за Вашу жертвенність винагородить сторицею і пошле все добре та корисне Вам і Вашим рідним. Щастя, добра і миру та довгих років життя.
Леся ДУТЧАК «Народна Воля».
Світлини
Михайла ЛУКАЧА.