Володимир Луців: «Серцем і душею я з Україною»

Уродженець Надвірної Володимир Луців зазнав світової слави як бандурист, концертний співак-тенор, громадський діяч. Нині він – громадянин Сполученого Королівства Великобританії. Ми уже неодноразово інформували про його творчі здобутки, життєвий шлях, постійний зв`язок із Надвірною, де визнали його Почесним громадянином міста. Тут він 15 років тому заснував благодійний культурно-мистецький фонд. Напередодні Великодних свят із Володимиром Луцівим спілкувався фотомитець Роман Глодан.

– Пане Володимире, багато спливло літ, як Ви не вдома, а проживаєте в Англії. Але Ви до цього часу з надвірнянцями. Не забуваєте свого коріння, своєї землі і краян. Від чого отака притягальність до родинних місць?

– Людина може вибирати багато дечого, але не може вибрати своїх батьків чи місця їхнього проживання, їхній характер чи будь-що взагалі. Важливо, які батьки, родина, оточення, яке виховання у молодих роках. Вони формують духовність юнака, характер, дають якийсь дороговказ куди і як рухатися. Мої молоді літа, скажімо 6-9 років – безжурні, бо мав родинну теплоту. Від ранніх років дошкілля проводив певний час у захоронці Сестер Служебниць у Надвірній (нинішній жіночий монастир  на вул. Шевченка). Пригадую, як 5-6-літнім хлопцем у старій церкві клячав по лівій стороні бічних Царських воріт і щиро та голосно співав на Маївках вечірніх. Моя покійна мама Юлія грала на гітарі й дуже гарно співала. Може оця комбінація: родина, Церква і шановане товариство Олька Николайчука, Олька Дутковського, Адама Буня, Івана Томина, Івана Гречка та інших стали отим магнітом, який мене тягне до родинного міста.

Від автора: – Володимир Луців ніколи не забував своїх Карпат, земляків і повсякчас гордився, що він – Українець. Бо тільки у рідних стінах можна почуватися господарем своєї землі.

– Шановний пане маестро, як Вас сприймали у світі як Українця і співака?

– Тепер світ знає уже ширше і більше про Україну, бо понад чверть століття вона на мапі світу. Але у повоєнних роках було інакше. На кожному кроці доводилось боротися за слово «Україна», «український» і без перерви пояснювати хто ми такі. На Заході молодь захоплювалася так званою поп-музикою, яка звучала переважно англомовною. Якщо б хоч деякі українські пісні входили тоді до пісенного хіт-параду, то це дуже допомогло б естрадним співакам, до яких себе зараховую.

Від автора: – Українці – народ талановитий і співочий. Куди б не закидала доля, любов до України, до рідної землі, до батьківського порогу завжди повертала їх до власного краю і маминої пісні. У своїх піснях пан Володимир завжди старався доносити до людських сердець пісні про життя в Україні, любов до матері, коханої: кожному виконанню передувала коротка розповідь В. Луціва про зміст пісні, яку виконуватиме.

– Що потрібно у наш нелегкий час, щоб ми нарешті вибороли своє право жити добре, незалежно й у мирі на своїй землі?

– Питання непросте, бо на нього є більше, ніж одна відповідь. Пригадую, у 1960-х роках провели свого роду міжнародне опитування: якщо б вибухнула Третя світова війна, то який відсоток людей у різних європейських країнах готовий боротися за свою країну? Найвищий відсоток виявився в Англії. Так як у торгівлі є конкуренція, у такий самий спосіб є боротьба за міжнародні впливи. Нічого у світі немає задарма, за все треба платити. Тільки в єдності і великому спільному бажанні зможемо вирішити свою долю. А дороговказом мають бути слова Івана Франка:

Кожний думай, що на тобі

Міліонів стан стоїть,

Що за долю міліонів

Мусиш дати ти одвіт.

Від автора: – Боротьба за власну державність у національно-визвольній боротьбі дала можливість вирватися від різних окупантів. Як бачимо, і тепер український народ продовжує боротися за своє право незалежності на своїй території, на своїй Богом даній землі. Втративши свою цілість, ми втратимо мову, самобутність, пісню і врешті свій суверенітет. Аби зупинити цей процес, потрібно консолідувати націю.

– Ніхто і ніколи не сподівався, що може виникнути війна з Росією. Яке Ваше бачення щодо вирішення цього військового конфлікту?

– Ніхто не чекав війни з Росією. Бо ми народ, який не завойовував чужі території. А  тепер війна – це дійсність. У 60-х роках професор Українського університету у Мюнхені Іван Мірчук писав, що українці – це нація індивідуалістів. А таку роботу не можна провадити індивідуально. Мусить бути більша пошана один до одного. Бо тільки у єдності сила. Іван Франко писав: «Лиш боротись, значить жить!». Але боротьба є усяка і кожний має робити те, що може та бути відповідальним за свої діла і вчинки.

Від автора: – Націю звеличує, творить її неповторне духовне, моральне й естетично-культурне виховання. Потрібно себе змінювати внутрішньо. Нам Бог дав гарну землю, територію, – а це найбільше багатство. Тож захистім нашу землю від ворогів, своєю правдою, любов`ю, мужністю і, врешті, перемогою!

– Що може нас врятувати від зневіри, неправди і такого скрутного життя?

– Наш прекрасний край, мова, спів, культурні надбання, знання своєї історії. Разом з тим ми повинні не лише пам’ятати минуле, а й реагувати і допомагати жертвам сучасної війни в який тільки спосіб можемо, і розуміти ситуацію в Україні. Пригадую, покійний президент США Джон Кеннеді сказав: «Не очікуй від своєї держави забагато, а перше скажи, що доброго ти для своєї країни робиш?». Коли живемо у такій гарній країні, то не тільки красою маємо захоплюватися, але усіма способами вивчати нові технології, розвивати підприємства, щоб не знаходитися, коли мова про економіку, на, здається, 50-му місці у світі, але весь час робити поступи у цій царині.

Від автора: – Сподіваюсь, що наш чарівний Карпатський край, зокрема, Надвірнянщина стане заможним і процвітатиме в економіці, культурі, а, особливо, духовності.

– Що б Ви побажали нашим краянам?

– Вірити, що як будемо докладати усіх можливих зусиль, щоб перемога при Божій помочі стала за нами, то так і буде. Це зміцнить наш дух і віру у краще майбутнє. Якщо кожний із нас  робитиме, що зможе корисного для свого оточення, міста чи села, для України, то обов’язково результат буде позитивний.

Від автора: – Зробімо все, аби розбудити у серці у кожного з нас віру у майбутнє, де всі матимуть гідну роботу, а в оселях пануватиме мир, любов і Господня благодать, яка так нам потрібна сьогодні.

– Я відчуваю, що Ви серцем і душею завжди з нами, у центрі подій нашого міста і, загалом, України…

– Коли у 1990 році мене питали, що б хотів зробити корисного для України, я зразу відповів: зорганізувати турне Голландського хору із Утрехта в Україну. Доказом того, що серцем і душею я з Вами, нехай послужить і той факт, що у 2001-му при помочі Романа Гончарука, Богдана Нагорняка та представниці Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей я подарував родинному місту свою мистецьку спадщину та архів. Це ціложиттєве надбання, яким я хотів поділитися з моєю рідною Надвірною. 5 липня 2001-го мене нагородили дипломом Кабінету Міністрів України «За винятковий внесок у справу збагачення, збереження національної історико-культурної спадщини та повернення культурних цінностей до духовної скарбниці України». Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей присвоїла мені звання «Почесний Член Національної комісії». Рідне місто також подарувало звання «Почесний громадянин міста Надвірна».

А вже роком пізніше з допомогою прекрасних людей, як світлої пам`яті Олександри Зварчук, шкільних друзів Адама Буня та Івана Томина, п. Ольги Максим`юк, Дарії Кочержук, Івана Гриджука, Марти Кушнерчук, Тетяни Вишпольської, Наталії Пришляк, Марії Томин та багато інших прекрасних людей створено Культурно-мистецький фонд імені Володимира Луціва при Музеї історії Надвірнянщини. За 15 років діяльності Фонду нагороджено цілий ряд талановитих молодих людей у номінаціях «Митець», «Громадський діяч», «Науковець». Поранені вояки АТО, діти з особливими потребами отримали допомоги. Дотепер Музей історії Надвірнянщини із фаховими та приємними працівницями як п. Уляна Бошко, Ірина Кравчук, Андрій Василів вміло провадить цю вельми корисну справу не тільки для м. Надвірної, але взагалі для України. Честь і слава їм за те.

Від щирого серця бажаю усім жителям міста і району, а також усім українцям, добра, волі, щасливих і радісних Великодних свят. Христос Воскрес!

Від автора: – Вміймо допомогти, поспівчувати і порадіти один за одного, бо всі ми Господні діти і Бог нас любить усіх однаково. Воістину Воскрес!