«Залишився як людина-Світло! Як людина-Свято!..»

Минає 40 днів, які ми перебули без першої скрипки в житті і роботі – без нашого Сергія Орла…такого рідного…, потрібного, активного й освіченого у всьому, що наповнювало кожний, Богом дарований,  прожитий рік, кожний день…

Збезсилена від плачу не може повірити у втрату родина…Розгублено до нотних сторінок беруться музиканти…  Телефонують керівники і солісти мистецьких колективів з усієї України, яким Сергій Орел подарував величезну частину СЕБЕ – …у музиці…Збігаються сльози у дітей, яким Сергій Орел писав пісні і привив до праці те, що не називається словом «треба», а що називається -«люблю»… 

Як не вистачає Сергія Степановича  співакам і вокальним колективам, репертуар яких поповнився унікальними аранжуваннями…Не вистачає його визнаним професіоналам-інструменталістам і невідомим самоукам, котрим геніальний маестро ніколи не відмовив…

З настановами і репертуаром Сергія Орла у великі Люди, зокрема, у керівники та солісти гуртів вийшли сотні українських музикантів,  які не завжди поспішають відповісти на запитання «чию музику граєш?», та Орел – мудрий, для всіх доступний і поблажливий, на це не звертав уваги… «На все свій час…Бог добрий…»…

Відчайдушно-працьовитий, великодушний, прямий у помислах і словах, принциповий і вимогливий у професіоналізмі, нескорений перед заздрісниками, прицільно знаючий свою місію на землі,…Сергій Орел отримав найвищі визнання Світу як Людини-митця, а сам залишався нагородою нам, – хто розуміє або… у свій час зрозуміє його значимість.

У багатьох серцях Сергій Орел залишився як людина- Світло! Як людина- Свято! Як митець з надзвичайно широким розмахом і оптимістичною вдачею, як людина, котра ніколи не шукала «легкого хліба». У ставленні до людей керувався винятково словами молитви «і прости нам провини наші, як ми прощаємо винуватцям нашим». Не вмів ображатись і таїти злобу. Будучи великим даруванням, ніколи не показував гордині, замість того хвалив тих, котрі значно поступалися у здібностях і уміннях. Вислуховував їх і возвищував духом.

Як справжній Орел, півстоліття феномен Карпат окриляв на висоті. Його дар, його потенціал змолоду перебували у центрі уваги знаних  митців. Особистість Сергія Орла  відтворена на полотнах художників і у посвятах відомих письменників… за життя і по смерті.

***

Вірш члена Національної спілки письменників України Марії Дзюби «Маестро Сергію Орлу»:

Співає тобі колискову тиша…Спочинь, підклавши крило під скроню,

Нотами зорі тремтять вовишніх, скрипці сняться твої долоні…

Цій найчутливішій серця далі…Строга, як завжди футляру постіль

Вгору рельєфно застелена. Амінь… дневі, що плакав, сміявся млосно.

Завтра вам гордо удвох кружляти в пренепорочній небесній парі,

Юним, палким тебе знов завзято зробить її антикварна старість.

***

Вірш лауреата численних літературних премій, іменем якої названа вулиця та районна дитяча бібліотека у місті Надвірна, Ірини Яцури «Диво-скрипаль»:

У залі завмерли…А скрипка-чаклунка

То сипала перли, сміялася лунко,

То кликала в гори, струмочком дзвеніла,

Злітала між зорі коханням на крилах,

То враз соловейком вона щебе­тала

І ніжне серденько в ту пісню вкладала.

…Скінчилася казка…така величава.

Повірити важко, що спиті вже чари.

Але не перестрах – грім оплесків залом!

І «Браво, Маестро!» раз по раз звучало.

У відповідь дружина Сергія Орла написала музику на вірш Ірини Яцури «Таємна музика», а Сергій Орел оркестрував твір. На вірш поетеси він створив музику до пісні «Фестивальний вогонь», яка з 1999-го року є гимном Міжнародного Гуцульського фестивалю.

***

Поезія члена Національної спілки письменників України  Нестора Чира «Маестро Сергієві Орлу»:

Він  вродивсь  скрипалем. З  пелюшок  був  таким,  наче  скрипка.

Вигравала  в  ньому краю  рідного  дивна  струна.

А як  вперше  заграв  – тонко  світ  з  несподіванки  скрикнув,

Й  забриніла  весна, й  захлинулася  цвітом  вона.

То  була  тиха  ніч, наче  писана  в  зорях  корона,

Коли  небо  прийма думи  тих,  хто  від  пісні  воскрес.

А  скрипаль  посипав ніжним  звуком  вишень  білі  скроні,

І  злітав,  мов  орел, в  оберіг  таємничих  небес.

Заніміли  світи і  Стожари  затихли  незрушно,

Соловейко  спинив ручаї  полюбовних  рулад.

А  скрипаль  вигравав, що  аж  тіні  світились  на  грушах,

І  божественно  лився мелодій  дзвінкий  водоспад.

Десь  у  хащах  лісів тихо  папороть  очі  відкрила,

Коли  музика  гойна на  Космач  далекий  пішла,

На  Брустури,  наверх, на  кичери,  де  врода  і  сила,

Де  тремтить,  як  ніде, дивовижа  лелеки  крила.

Гой!,  і  грав  той  скрипаль, що  аж  мовкли  весільні  цимбали,

І  з  тонкої  струни ніжну  пісню  точив,  наче  кров.

Просипались  гуцули і  в  смерек-верховинок  питали:

«Це  ж  музика  ЯКИЙ  в  наші  гори  бувалі  прийшов?

Мо’,  вернув  Орфенюк, звідки  ще  ні  один  не  вертавсі?

Мо’,  для  Дзвінки  за  злото наймив  скрипаля  Довбущук?..»

А  скрипаль  ворожив і  дитинно  до  струн  усміхався,

І  лягав  на  метафори вільних  віршів  кожен  звук.

Вів  скрипаль  свою  Душу таємним  плаєчком  у  гори,

Де  ранкова  зоря й,  наче  жінка  оголена,  даль.

Він  упевнено  знав: Його  долю  Вкраїна  пригорне!

Він  вродивсь  скрипалем. Він  і  нині  маестро-скрипаль.

Сергій Орел ще за життя Нестора Чира на його вірші написав пісні «Горянки», «Пісня про Надвірну», «Мамин образ».

***

Вірш столичної поетеси Евеліни Гронської, написаний на 9-ий день пам`яті Маестро Орла:

«Коли на сцену виходив Орел, якось непомітно – секунда за секундою тіла слухачів щось відривало від сидінь, підіймало в повітря і тримало в такій шалено-позитивній напрузі, яку приглушити аж ніяк не хотілось…і так до останньої виграної нотки…

Долям секунд не наздогнати нот марафон з-під ваших рук.

Долі секунд в останній палаті…добігли останнього такту мук.

Так щиро ви жили і так реально, здається, що краю цьому нема,

Ви- справжній Орел – скрипаль геніальний! Чому наше сонце злягло в туман?…

Чому ваша посмішка в залі зі сцени не зможе зустріти, як звиклось, теплом?

Чому вмілі пальці й смичок феномена не рушать на вступ зі своїм «Арканом»?

Ви були творцем, що Творець нам призначив, відважно ви йшли у роботі на «риск».

Приймаючи всіх, кому Ви – чогось значив, казали «на пам»ять дарую вам диск».

В духовну ви вийшли реальність – незнану. Незнану всім нам, хто лишився без вас.

Ви – перший Орел і Орел ви останній…Під вашим крилом всім злету був час!

Заграйте нам з неба, ми спиним всі справи. Пишіть ті мотиви, що ліком були,

Скажіть хоч у снах і ми зробим, як треба, щоб ваші мотиви віками жили!

Ще все у словах. Свіжі рани від втрати. Ще все у сльозах, що стікають до ніг…

Ще б жити Орлу, грати, а не вмирати…Та дякуєм Богу – його Він беріг.

Чому нам, – творящим… У слові творящим… Поетам… і далі.., де ВІН, там і ми…,

Подяки, дипломи, звання і медалі вручали, та, Боже, …на Себе прийми…

Талант лиш від Тебе, наш Отче небесний. І дар – хто що має, від Тебе, Творець!

За ті нагороди ми просим одного – дай більше Землі справедливих сердець!

Сердечок Орлових, щоб билися гучно і струнам це вдалося нам донести,

Сердечок, як в нього, що в темпі і влучно, у музики Всесвіт вдалось провести…

Чому ж то так гірко, наш ніжний скрипалю, повірити в те, що вас тут нема?

Чому замість того, щоб ми вас вітали, на березень зрушила чорна зима?

Біда тим, хто вдячний, і тим, хто зухвалий, – бо вже не діждуться мелодій від вас.

Ви рано пішли, щоби нам не казали… Не був це природний відведений час…

***

Вірш пам`яті від друзів-музикантів із Коломиї:

Орел – у вільному польоті! Висотний, незалежний!

Людина з крилами в роботі злетіла в вись безмежну…,

Де сонце променем розпише рясні Орлові ноти.

Його там зачекалась тиша для творчої роботи.

Мабуть, збереш там старожилів у склад нових оркестрів

Й хори, що твоє заспівають довершено-небесно!

Мабуть, зустрінеш там немало знайомого народу.

Дай Бог, щоб і батьків зустрів, і старших свого роду.

Там стільки нагорі музик, що їх ти так любив,

Ті, в кого вчився й кого вчив, кому щось дав навік.

Вкраїні, Орле, як ніхто, ти вірно послужив!

Нехай опустять очі ті, хто…недооцінив.

Всі знають – півстоліття тут «Народним» ти писав,

Вони отримали звання, а ти…чомусь не взяв.

Чи ще по смерті подадуть просроченим числом?

Чи… «доста»??? й так, що ти лишивсь «Заслуженим» Орлом?…

Ой, не одного сплутав біс, а руки золоті …несли свій хрест

Й терпенно грали по струнах на хресті…

Бо був ти ВИЩЕ і літав ти вище всіх орлів!

Не кожен це тобі прощав! А ти усіх простив.

Людина з крилами в роботі злетіла в вись безмежну…

Тепер ти в вільному польоті. Висотний, незалежний!

***

Фрагмент вірша лауреата міжнародних премій з розмовного жанру Гандзі Фіглярки – псевдонім Ганни Ковалюк із с. Молодків:

Нема Орла…Злетів у небо. Розправив крила й полетів.

Покинув землю, бо так треба! «Додому» птах наш захотів…

Побув в гостях із Божим даром. Як файно він на скрипці грав!

Із Любкою своєю в парі пісні гуцульські дарував.

Замовкла його чудо-скрипка. Замовкли струни вже навік.

Стікає по лиці сльозинка, бо добрим був цей чоловік!

Не лише знаний в Україні, а й за кордоном. Всюди був.

Як же сумуємо ми нині. Народ на похорон прибув.

Сумно трембіти трембітають, всі надвірняни у сльозах.

Тихенько молитви читають. А наш Орел у небесах!

Нехай летить душа до неба, хай Ангел поруч з ним летить!

Таких, як він, там, видно треба, тому й душа його спішить.

О, як же нам без тебе жити? Чом ти покинув, Орле, нас?

Ти вмів усіх розвеселити, а сам від болю тихо згас.

Про себе вповідав так смішно, як першу скрипку ти спалив,

Як в пічку кинув її злісно, а потім батько насварив.

«Адольфом» звав себе в роботі. Вимогливим був з усіма.

Зате й твій колектив – в пошані, хоча тебе уже нема…

Замовкла скрипонька навіки. Замовкли струни скрипаля.

Закрив Орел свої повіки. Ти пухом будь, мати-земля.

***

Фрагмент вірша молодих років Сергія Орла, який присвятив йому колега із Гуцульського ансамблю:

Соліст – з чотирнадцяти років,

А з вісімнадцяти – вже й керівник!

З Орлятка виріс дальноокий

Швидкий у всьому чоловік!

Лиш будить скрипочку поволі,

Щоб стріти дня нового зал

І на фінал, у звичній ролі,

Вклонитись під емоцій шквал!

***

Земний «Орел» – став птахом в небесах…

Душевний біль. Він протинає нас

І сльози котяться з очей невпинно.

Маестра вже нема. Завмер той день і час:

Коли змахнув смичком. Мелодія полинула у вічність.

 

Заплакали трембіти, а його душа

До струн на скрипках притулилась.

Полинула мелодія – Орла!

Полетіла на небо й возродилась.

 

Земний «Орел» став птахом в небесах…

Лишив для нас мелодії крилаті.

А скрипка грає. І болить душа.

Великий біль і втрата тяжка.

Трембіта плаче…

 Оксана Івасик,

заступник директора Фитьківської ЗОШ І-ІІІ ст..

***

Вірш пам`яті Сергія Орла від онучки Люби:

Ти мав замість душі музичний всесвіт.

А замість жил – у тобі струни скрипки простяглись.

Тепер підкорюєш ти інший світ – небесний…

Напевне, від земного ти втомивсь…

Для тебе там вже інші квітнуть весни.

Ще так багато міг сказати і навчить,

Але покинув світ цей ти, тілесний.

Струна остання зболено мовчить…

Тебе від нас забрав Отець Небесний,

Та музика твоя живе в серцях!

Ти ще до нас повернешся, бо ти воскреснеш,

Коли допишеш пісню для Творця!