Координати щастя Лесі ЗАГАЙКЕВИЧ

Щасливий той, хто щасливий у себе вдома. Ця народна мудрість якнайточніше характеризує систему координат сімейного щастя надвірнянки Лесі Загайкевич, диспетчера ДПРЧ №11 УДСНС в області, яка разом із чоловіком Юрієм виховує 6 дітей. Найстаршій донечці Наталі 21; наймолодшому синочкові Миколі вже минуло 8 років. А ще – Оксані – 20, Надії – 18, Романові – 15 та Олі – 14 років.

Доленосна зустріч

Зі своїм майбутнім чоловіком 19-річна Леся познайомилася на дискотеці. У вирі тогочасних мелодій закружляла дивовижна пара: вона – маленька і тендітна (якою залишається і зараз) та він – високий і кремезний (нині вже – військовий пенсіонер, працював заступником начальника ППЧ-22). А з ними закружляли й їхні почуття. Тоді вони навіть і не здогадувалися, що доленосність зустрічі позначиться на кожній їх дитині. Усі четверо донечок і два сини у сім`ї Загайкевичів серйозно займаються танцями у славнозвісних  хореографічних колективах районного будинку культури «Горянка» та «Горяночка».

Кожна звісточка – то радість

Як і першу вагітність, кожні наступні відчуття зародження нового життя під серцем Леся Володимирівна та Юрій Степанович, котрі обоє також із багатодітних родин, сприймали з радістю. При цьому  із «найменшою» вагою у 3,500 кг народилася Наталя, розповідає п. Леся. А найбільшим (майже 4 кг) з`явився на світ Роман. Щоправда, Миколка примусив родину трохи похвилюватися за себе. Тож пологи приймали вже спеціалісти в обласному центрі. Якихось особливих рецептів виховання у сім`ї Загайкевичів немає. Бо найважливіший рецепт, то є любов до дитини, а також усвідомлення того, що дітям більше потрібний приклад для наслідування, ніж критика.

В атмосфері взаємного розуміння і поваги, турботи і доброти виросли вже старші, зростають ще молодші – Загайкевичі.

Півдоби спокою і тиші

І хоча кажуть, що найскладніше для матері це – погодитися з тим, що в інших матерів теж найкращі діти, це Лесі Володимирівни не стосується. Бо всі її шестеро – щирі і чуйні не лише один до одного у сімейному колі, але і серед шкільних друзів, на роботі тощо.

Із великою теплотою у голосі про кожного розповідає мати: – Старші дочки закінчили Надвірнянський коледж. Національний транспортний університет Наталя закінчує вже цьогоріч, Оксана – у наступному році. До речі, Наталя в коледжі одержала диплом із відзнакою і її успіх повторить, напевно, Надія, котра нині тримає абсолютну першість у рейтингу успішності. Крім того, Надія закінчила ще художню школу. Минулоріч до Дня рятувальника намалювала картину святого Флоріана, яку УДСНС в області презентувало польській делегації. У кожного – свій характер. Кожен – особистість, яку ми поважаємо. Найспокійніша у нас Оксана; за Надійку жартуємо, що «заучка», бо навчання в неї завжди на першому плані. У Наталі, котра вже працює менеджером в одному із торгових комплексів райцентру, лідерські здібності проявилися ще з дитячого садочка. А Оля наша – невгамовна щебетуха. Ромчик – у роздумах куди піти вчитися; займається баскетболом, волейболом. Дуже любить працювати разом із батьком. Ще меншим брався допомогати мурувати паркан із каміння, згадує п. Леся і, посміхнувшись, продовжує: – Миколка, наймолодший, завжди першим разом із котом «відкриває» літній сезон у … березні, бо вже не хоче тепло одягатися…

Дівчата захопилися зараз вишиванням. І такий приклад подала їм мати. Адже для Лесі Володимирівни робота з голкою і нитками на білому полотні – то своєрідне висловлення думок, настрою. На Великдень Оксана вишила собі сорочку, за що удостоїлася похвали бабусі Марії Іванівни. А невдовзі взялася й за другу вишиванку. І тепер всі у роздумах: кому ж, можливо по черзі (?), дістанеться витвір майстерних рук сестри.

– А загалом спокій у нас вдома лише в першій половині дня, – мовить пані Леся. – А вже по обіді, коли ми всі сходимося, стає гамірно, як у вулику. Та це аж ніяк не заважає почути один одного; розпитати про справи у кожного; вислухати як пройшов день, що цікавого і нового відбулося на роботі, у школі, позакласних заняттях. Ми цінуємо спілкування один з одним і, навіть, коли дуже зайняті, завжди знаходимо час для розмови про все, що турбує.

….У 2013-ому Лесі Загайкевич присвоїли почесне звання «Мати-героїня», нагородили медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям». Але перед цим, зібрані нею документи майже рік … «передавали»  з одного відділу в інший обласної виконавчої влади. Була така ситуація, із розумінням ствердно киває головою багатодітна мати.

***

Надто гучних святкувань у Загайкевичів не заплановано. І це зрозуміло. Адже у дружній родині кожен день – як свято. От і цієї неділі за столом збереться вся сім`я. Дівчата допоможуть мамі наліпити вареників. І найпочесніше місце займе бабуся, Марія Іванівна, якій дочка Леся вдячна за допомогу у вихованні дітей і від якої вона перейняла естафету материнства: відповідального і тому щасливого.

 Леся ДУТЧАК «Народна Воля».