Поле наших спільних надій

Футбол – унікальний вид спорту. Він може тримати у напрузі мільйони жителів нашої планети, приносити шалену радість одним і глибоке розчарування іншим. Він може босоногого хлопчака з Африки чи бразильських трущобів зробити мільйонером. Президенти багатьох країн завжди мріяли потиснути руку Пеле, Марадоні, Мессі, Кріштіану Роналдо. А ще футбол об`єднує мільйони.

Чотири червневих дні футбольне свято тривало у Надвірній та Богородчанах. Прикарпаття приймало учасників VI Чемпіонату світу з футболу серед команд української діаспори.

Діаспора (з грецької «розсіяння») – це етнічна група людей, яка проживає за межами своєї Батьківщини, є повноправними громадянами країни поселення, але підтримує свої національно-культурні традиції. Українська діаспора є однією з найчисельніших національних діаспор у багатьох країнах Європи й Америки, у загальному складає понад одинадцять мільйонів осіб. А це більше, ніж усі жителі Португалії чи Австрії.

Але українці не повинні загубитись у світах. Тому низький поклін і щира подяка таким людям, як житель м. Торонто Ігор Бокій – активіст заснованої 6 лютого 2004 р. у Канаді Міжнародної Організації Українських громад «Четверта хвиля». Її мета – допомагати українцям у світі, підтримувати єдність, розвивати та популяризувати українську культуру, мову та спорт. Ідейні принципи цієї організації «свій – до свого – по своє» та «добробут усіх – через участь кожного». Бо, коли неспокійно на рідній землі, зближення українців з усього світу через спорт, радість святкування, через спілкування надзвичайно важливе.

На футбольному VI Чемпіонаті світу у Надвірній та Богородчанах  зустрілись «брати по крові», тому боротьба за лаври – не основне у таких турнірах. Довкола панувала аура приязні, доброзичливості. Уболівальники аплодували забитим голам, вітали переможців, із тривогою підтримували травмованих і десь у глибині серця хотілось потішити та підтримати тих, котрі програвали.

Але король спорту – футбол – не був би футболом, якщо на полі не панували б спортивна боротьба і спортивні емоції.

Вісімку команд-учасниць розділили на дві групи по чотири колективи. У групах усі команди зустрічались між собою. Але, навіть, у разі невдалого виступу у груповому турнірі всі учасники виходили у чвертьфінал, де мали шанс підтвердити свої претензії на перемогу.

У групі «А», яка проводила матчі на стадіоні «Нафтовик» у Надвірній, виступали українці з Іспанії, Румунії, Білорусі та об`єднана команда «Українська Європа» (Австрія і Німеччина) з Відня та Лейпціга.

У Богородчанах змагались українці Ізраїля, Молдови, Польщі та об`єднана команда прибалтійських республік.

У Надвірній уже після перших матчів, виграних із рахунком 3:0 у футболістів з Румунії та Іспанії, гравці «Української Європи» завоювали симпатії уболівальників. Надійно стояв на воротах голкіпер Сергій Кіт, а в групі атаки виділялись Юрій Мартинюк та кращий бомбардир чемпіонату Назар Процик (№11), гравець любительської команди з-під Відня. Вони прекрасно взаємодіяли між собою, сплітаючи мереживо комбінацій у позиційній грі та стрімко діяли у контратаках. Гравці об`єднаної команди стали переможцями надвірнянської групи, а після розгромної перемоги 6:1 над командою з Ізраїля вважали їх фаворитами чемпіонату.

Та чарівність такої гри, як футбол, у непередбачуваності результату. У півфіналі у Богородчанах австрійсько-німецькі українці неочікувано зазнали поразки від Румунії, яку перемогли у груповому турнірі з рахунком 3:0. Цього разу у півфіналі після нічиї 1:1 в основний та додатковий час усе вирішилось у серії одинадцятиметрових, яку виграли українці Румунії. Це був той випадок, коли все залежало від лідера команди. Назар Процик зазнав травми у півфіналі, а без нього у матчі за третє місце проти Білорусі його команду було не впізнати. Вона виглядала втомленою, повільною у своїх атаках. У результаті – поразка 2:3. Назар Процик, однак, став кращим бомбардиром чемпіонату, забивши 6 голів.

Якщо відверто, то надвірнянська група виявилася дещо сильнішою від богородчанської. Тому у фіналі зустрілись дві команди з надвірнянської четвірки Іспанія та Румунія. Для обох команд – це вже п`ятий Чемпіонат світу серед діаспори, в якому вони брали участь. Але, якщо румунська команда перемагала у чемпіонаті 2014 року та стала другою у 2015-му, то досягнення іспанських українців дещо скромніші.

Однак попередні виступи – це вже історія, у т. ч. й зустріч одних команд на цьому чемпіонаті у групі, де перемогу з рахунком 3:1 здобула команда із Румунії.

Та фінал VI Чемпіонату світу з футболу у Надвірній – матч особливий. Для фіналістів турніру за чотири дні – це вже став шостий матч. Важливо було хто зберіг більше сил для вирішального поєдинку. Провівши неважно перших три матчі, хлопці з Іспанії посилили свою гру у вирішальних матчах, і у фіналі розгромили команду з Румунії з рахунком 3:0.

Іспанські українці, яких очолював наш земляк із Добротова Михайло Петруняк (у складі команди грав також і був капітаном його син Олександр), показали  у фіналі надійну, комбінаційну гру, додавши до міжнародних успіхів іспанського футболу українську перемогу. І це – заслужена перемога іспанців з українськими генами. Це перемога всіх присутніх на стадіоні і тих, зокрема, владних людей, у котрих любов до футболу глибоко у серці, і тих, котрі у далеких краях відчувають себе українцями, тих, котрі вимушено покинули рідну землю з економічних чи політичних мотивів. «Чотирма хвилями» виїздили вони на чужину у скрутний час. Просто так Батьківщину не покидають. Згадуються слова І. Франка: «Дома покинувши, землю родинну,// Гнав, щоб мрію зловити дитинну,// Смілий у мріях, наче дитина, безрадний,// Гей розіллялось українськеє горе// Геть по Європі і геть поза море».

І нам потрібно запитати себе і керівництво країни: «А чи не вистачить нам уже тих «хвиль»?»

Краще нехай повертаються вони в Україну, хоча б у вигляді футбольних «хвиль».

І нехай поле надвірнянського стадіону, який має хороший шанс прийняти і наступний чемпіонат світу, перетвориться у поле наших надій на щасливе майбутнє.

Ярослав НЕСТОРАК.