«В ГОСТІ МУЗА МЕНЕ ПОВЕЛА…»

У Верхньомайданській ЗОШ І-ІІ ст. відбулась презентація збірки поезій «Ностальгія» Ярослава Гайдаша. Він народився 20 жовтня 1956 р. у селянській родині. Навчався в школі, Калуському ПТУ №4, служив в армії. Добрий сім’янин, виростив з дружиною двох синів, має четверо онуків. Ярослав каже, що  «назавжди полонений віршами», є членом літературної студії «Бистрінь»ім. Н. Чира при редакції газети «Народна Воля», «Клубу Любителів слов’янської поезії».

Його твори друкували в альманахах «Літоплин над Бистрицею», «Сонячні обрії слова», «Запалімо серця для України». І ось тепер побачила світ його перша книга, яка вийшла друком у  видавництві «Вік» (м. Коломия). Ярослав дуже любить свій край, своє село, своїм односельцям присвятив збірку. Книга має ошатний вигляд, гарно ілюстрована, про що подбав художник Ярослав Лозинський, теж житель села Верхній Майдан.

Збірка «Ностальгія» – підсумок літературної творчості поета, вірші, наповнені щирістю та глибоким змістом, в яких порушені  різні теми: історія України, рідного краю, заробітчанство, філософські роздуми про життя-буття, інтимна лірика.

На презентацію книги зійшлись односельчани, друзі, родина. Захід благословив місцевий парох о. Михайло. Ведучі  – завідувач сільської бібліотеки-філії Галина Токарук і вчитель української мови та літератури Галина Костюк повели присутніх у світ поезії автора, у світ його думок, почуттів, провели екскурс по всіх  п’яти розділах книги за допомогою читців Уляни Лозинської, Тетяни Андрейчук, Насті Ковалюк, Ірини Гугляк, Юлії Зьоли, Юлії Андрейчук, Вікторії Дутки. Ансамбль «Горицвіт» виконав пісню на слова Ярослава Гайдаша. Автора з народженням книги вітали сільський голова Дмитро Ковалюк, директор школи Мирослав Лукач, друзі-«бистрінці» Роман Бенюк, Мирослава Гордєєва-Мельник, Марія Єрмакович, Оксана Андрухович, провідний методист центральної районної бібліотеки  Марта Кушнерчук. Ярослав Васильович читав свої поезії, відповідав на запитання, розповів про свою творчість, подякував всім присутнім за участь в презентації, а своїй родині. вчителям та Галині Токарук за підтримку у створенні збірки.

Вітаємо Ярослава Гайдаша з його першою ластівкою і бажаємо нових творчих здобутків!

Редакція «Народної Волі» і літстудії «Бистрінь».

Ярослав ГАЙДАШ

***

Супроти потрясінь і всіх незгод

Плекаємо добротні зрілі зерна.

Я вірю, що Вітчизна ще поверне

Дух вольності, бо ми є той народ,

Якому суджено пронести гордо стяг,

 Не втративши ні гідності, ні віри,

За неї віддаєм себе в офіру,—

Так Господом начертаний наш шлях.

***

Пересіяв думки

на дрібнім решеті –

і не ті вже стежки,

та й літа вже не ті.

Вже по скронях синів

біла паморозь б’є.

Всього вже придобрів,

та чогось не стає.

Потривожив жалі –

мало чого зробив.

Поклонюся землі

за роки, що прожив.

 ***

Чоло обплетене

Колючим терном,

ріллю заметано

неплідним зерном.

Землицю зорано

іржавим плугом.

Нами же обрані

народні слуги,

немов чужинці.

Хоч бились в груди,

як ті ординці.

Стали Іуди.

Вчора кричали:

“Ідем під кулі”,

нині продали,

піднесли дулю.

Майдан відстояв,

від втрати плаче.

Несуть героїв,

 і «плине кача..»

***

Знов питаю себе наодинці:

звідки родом, від кого ми є,

де наш корінь, мої українці,

хто ту нитку народу снує?

Хто той перший, що взяв в руки рало,

хто посіяв добротне зерно?

В скрутний час хто з мечем і забралом

Боронив рідний край заодно?

Хто звів землі в кулак воєдино,

добре ім’я пустив у світи,

заповівши від батька до сина

древню Русь назавжди берегти.

Знов питаю себе наодинці:

чи ми пращурів гідні сини?

Ми ж бо ратаї, а не ординці.

Від лихого нас, Боже, храни.

Сохрани, ти ж бо бачиш звисока,

Від навали чужинських господ,

від лукавого хтивого ока

захисти український народ.

Сохрани, дай достойну їй долю,

ниспошли Неньці многа літа.

Щоб на вільному орному полі

колосилися щедрі жита

***

«Ой ти, дівчино, гарна тай пишна.

 Чому до мене в садок не вийшла?».

                                            Народна пісня

 І розлилась лугами пісня,

що соловейко аж затих.

Чом, дівчино, у сад не вийшла?

Коней погнала вороних.

Іще недавно вечорниці

справляло весело село.

Як чисту воду із криниці

живило древнє джерело.

Все враз минуло – обірвали

ту злоту нитку із клубка.

Що ж, українці, з нами стало?

Чи, може, доля в нас така?

Чому своє ми зневажаєм?

Чужинське лине звідусіль.

Помалу рідне забуваєм –

пече мені той давній біль.

Пече, що крикнути всім хочу,

як чую голос іздаля.

Чому в Україні співочій

так чутно реви москаля.

с. Верхній Майдан.