- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Микола Андрейчук: «Зміни у країні розпочне молодь»

Posted By Модератор On 28.07.2017 @ 15:35 In Новини | No Comments

У свої 55 Микола Андрейчук продовжує успішно очолювати Цуцилівський навчально-виховний комплекс, ефективно займатися депутатською діяльністю, щиро дарувати дружині квіти (з приводу і без), а також утішатися чотирма внуками, серед яких найбільше ніжності і теплоти проявляє єдина маленька Софійка. І хоча вік ще зовсім молодий, усе ж деякі моменти життя мимоволі вже стають спогадами, а багатющий і насичений подіями й активними справами життєвий досвід дозволяє виробити свій, особливий, незаангажований погляд на сьогодення і перспективи. Про це і дещо особисте спілкуємося із недавнім ювіляром. І першим моїм питанням було, як Миколі Юрійовичу, переконаному внукові бандерівців, вдавалося балансувати у дитинстві і юності між правдою і неправдою, між фактичною реальністю і надуманою тодішньою комуністичною системою дійсністю ілюзій та очікувань?

Андрейчук-Микола [1]

- Для мене бути внуком бандерівців і тоді, і зараз – це велика честь, а одночасно і  відповідальність. – каже Микола Андрейчук. – Адже мій світогляд формувався у суто націоналістичній родині. 1944-го мого діда (по батьківській лінії) Миколу Андрейчука, псевдо «Ясень», станичного,  розстріляли енкаведисти у Цуцилівському присілку Ворона між Волосовом та Гаврилівкою і свідком  тої трагічної події став мій батько.

Другий дід (по материнській лінії) Василь Маланюк, «Дух», – багатолітній політичний в’язень. Він – колишній районний провідник Ланчинецького проводу ОУН та політвиховник  куреня «Іскри». Ми із братом Василем завжди  приходили до діда і він нам багато розповідав про пережите і національно-визвольну боротьбу ОУН-УПА. І мені у такому дитячому віці вже тоді доводилося аналізувати, співставляти між тим, що кажуть у школі, і тим, про що розповідав дід Василь. І правда переважала на боці діда. Ще тоді ми з братом  уже співали гімн «Ще не вмерла Україна»,  студіювали справжню історію України. У старших класах удома читали  заборонені рукописи самвидавів. Отак і жили у подвійних стандартах: коли у школі скеровують  у «світле майбутнє», а дід розкриває страшні істини про голодомор 1933-го, розстріли у Станіславській в’язниці…Згодом нелегко довелося вступити до вузу…

Пам’ятаю два випадки у своєму житті. Перший – пов’язаний із 1980-ми роками – час горбачовської перебудови. У програму одного зі шкільних концертів ми свідомо не включили традиційний номер про партію і т.д. Та якраз на тому заході був присутній хтось із представників Надвірнянського райкому партії. Тому через такі «упущення», зокрема, серйозні проблеми виникли у тодішнього директора Волосівської  восьмирічки Михайла Ерстенюка.

А інший випадок мене і донині дивує, як нам це минулося без наслідків. Трапилося це під час моєї строково-військової служби у Білорусії. Ми з хлопцями розучили пісню:»Жовто-блакитні наші прапори.//Ми – непереможні!// Шаблі догори!// Україно,ненько рідна,//Будеш вільна,самостійна! // Шаблі догори!// Батьку наш старенький!//Ти ж до нас прийди!// За Вкраїну-неньку ти нас поведи!// Україно-ненько! Будеш вільна!// Шаблі догори!// Так ось, ми цю пісню вголос проспівали на плацу на вечірній прогулянці. Але нас за це ніхто не «потягнув» за такі слова у той час. Не знаю: чи не зрозуміли, чи забракло пильності служителям системи…Але факт залишається фактом.

- Тому Ваш професійний шлях тісно переплітається із громадською активністю ?

- Саме так. Я закінчив Коломийське педагогічне училище, пізніше у 1990 році, Івано-Франківський педагогічний інститут ім. В.Стефаника.

На вчительській роботі – із 1984-го, а в 1997-му призначений директором Цуцилівської неповної середньої школи. У 1990-ому вступив  в Івано-Франківський осередок культурно-наукового товариства «Рух», брав активну участь в організації та проведенні перших мітингів та віч в Івано-Франківській області у містах районних центрів Коломиї, Долині, Калуші, в м. Івано-Франківську та інших. У тому ж 1990-му заснував осередок Товариства української мови ім. Т.Шевченка й обраний головою Товариства у с. Цуцилів. Осередок брав активну участь у національно-патріотичному здвигу. Хор осередку їздив по селах району та всього Прикарпаття, де виступали з патріотичними піснями, палкими промовами про необхідність здобуття Україною Незалежності. Ми побували і в Хмельницькій області у с. Великі Зозулинці, в якому на той  час стояли два пам’ятники Леніну. Після нашого виступу селяни через деякий час після проголошення Незалежності один пам’ятник знесли. У 1991-му Іван Кандиба, Зеновій Красівський – крайовий провідник ОУН (бандерівської), заснували націоналістичне об’єднання «Державна Самостійність України», куди мене також задіяли як члена Установчих Зборів. Одночасно почав організовувати організацію  і в Надвірнянському районі, але пізніше вона  увійшла у структуру організації Конгресу Українських націоналістів.

28-29 березня 1992-го після проголошення Української Самостійної держави у Києві у будинку  Центральної Ради  відбулася перша Конференція Організації Українських Націоналістів, на якій я був обраний як делегат від Івано-Франківської області і включений у референтуру у справах молоді, інформації та пропаганди. Мені пощастило працювати у Комісії з підготовки заключного  Комунікату Конференції, де основними вимогами у той час були: вихід України із  СНД, відставка В.Фокіна, проголошення вільних демократичних виборів, зупинення вивезення ядерної зброї з України, введення грошової національної одиниці – гривні. Вперше на тій конференції я почув виступ Голови Проводу ОУН Слави Стецько. Тоді і в думці не міг подумати, що доля зведе мене тісно працювати з такою видатною людиною.

У 1992-му у Києві я брав участь в Установчих зборах Конгресу Українських Націоналістів як делегат від Івано-Франківської області. Восени того ж року почав організовувати осередки у нашому районі і після установчих зборів мене обрали головою  Надвірнянської районної організації КУН, членом обласного  проводу КУН.

Під час виборів до Верховної Ради України, де на нашому округу балотувалася Слава Стецько, я двічі очолював виборчий штаб Голови Проводу ОУН, а пізніше працював помічником-консультантом (референтом) п. Слави Стецько, а також народного депутата України Євгена Гірника. Виборці Надвірнянщини два рази поспіль обирали мене депутатом Івано-Франківської  обласної ради третього і четвертого демократичних скликань. В обласній раді працював секретарем комісії з питань освіти, культури, спорту та засобів масової інформації.

У час Помаранчевої  революції  -  керівник  виборчого штабу кандидата у Президенти України В.Ющенка. Також двічі обраний депутатом Надвірнянської районної ради шостого і сьомого демократичних скликань. У шостому демократичному скликанні – голова профільної комісії з питань освіти, культури, спорту та засобів масової інформації. Член президії районної ради шостого і сьомого демократичних скликань.

Мені пощастило організовувати і брати участь у багаточисельних Всеукраїнських акціях проти Союзного договору, за проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991-го,  проголошення Незалежності України, підняття Українського державного прапора над будівлею Верховної Ради, брав участь у «Революції на граніті» у м. Києві, мітингах за заборону комуністичної партії і багатьох інших великих заходах.

- Миколо Юрійовичу, що найважливіше вдалося зробити для краян, представляючи їх інтереси в обласній раді?

- Разом зі мною у третьому демократичному скликанні депутатами обласної ради обрали Романа Гончарука, Зіновія Костика та покійних Нестора Чира і Галину Кулик, а в четвертому скликанні – Нестора Чира, Володимира Ковальчука, Михайла Юрчила та Івана Будзака. Із пріоритетних та першочергових  питань, ми робили спільні депутатські запити. Водночас я подавав свої особисті запити.

Результативними виявилися тоді депутатські запити, зокрема, щодо: завершення будівництва загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ ступенів у Биткові, в 2003-му завершено будівництво пускового комплексу цієї школи на 200 учнівських місць; газифікації смт. Делятин; у 2004-му   будівництва підвідного газопроводу Надвірна – Ланчин, ремонту доріг.

За моїми запитами проводили газифікацію у селах  Цуцилові, Волосові, Гвозді, Парищі. Протягом 2002-2005 років придбано комп’ютери для 11 шкіл району; у с.Чорний Потік введено у дію АТС на 160 номерів (телефонів), виділено кошти на придбання шкільних меблів для шкіл району. У 2004-му сприяв наданню з обласного бюджету фінансової допомоги релігійним громадам району на будівництво церков, виділенню 700 тисяч грн. на завершення будівництва котельні у мікрорайоні на вул. Ломоносова  у  Надвірній, берегоукріплення річки Бистриця у с. Фитьків, будівництву шкіл у Красній та Назавизові.

- Наскільки результативно Вам вдається служити громаді, будучи депутатом районної ради?

- Минулого скликання від Конгресу Українських Націоналістів обрано чотирьох депутатів. Цього скликання – три депутати, які об’єднані у депутатську фракцію КУН, яку очолив Василь Андрейчук. Спільно з нами у фракції і учасник російсько-української війни  Іван Вовчук.

Спільно вирішуємо проблеми, які стосуються не лише мого рідного Цуцилова, але й інших населених пунктів. Минулого року завдяки нашим депутатським зусиллям при підтримці  депутатського корпусу, керівництва районної ради і районної державної адміністрації, вдалося перекрити дах Волосівського будинку культури та Цуцилівського Народного Дому «Просвіта», замінили вікна у спортивному залі школи. Цьогоріч проводять капітальний ремонт тепло- та водопостачання Цуцилівського навчально-виховного комплексу. Працюю у тісному контакті  зі своїми колегами-депутатами районної ради. У багатьох питаннях, що стосуються господарських питань школи, знаходжу підтримку начальника відділу освіти РДА, депутата районної ради Степана Северилова.

Особливо гостро зараз постало питання діяльності комунального підприємства «Сільекобуд» Цуцилівської сільської ради, що вимагає додаткового фінансування для зміцнення матеріально-технічної бази комунального підприємства, бо саме налагодження його ефективної роботи сприятиме ефективному  збору твердих побутових відходів на території району. Над цим питанням я також працюю зі своїми колегами-депутатами, керівництвом районної ради та районної державної адміністрації як член бюджетної комісії районної ради.

- Очевидно Вам, Миколо Юрійовичу, удвох із депутатом-братом Василем легше «лобіювати» інтереси Цуцилова у представницькому органі влади Надвірнянщини ?

- Так доля розпорядилася, що ми із братом йдемо нога у ногу, не зраджуючи своїм політичним принципам. Дійсно, протягом багатьох років ми спільно  працюємо для розвитку нашого села. Він – у виконавчому апараті Надвірнянської районної ради, а я – як директор школи та депутат районної ради. І це справді добре, бо один одному допомагаємо, можемо порадитися. Та й, звісно, двом легше вирішувати будь-які питання, ніж одному. В Цуцилові зроблено багато добрих справ з нашої ініціативи, зокрема, у плані соціально-економічного розвитку села, коли я був депутатом обласної ради, а брат – головою Надвірнянської райдержадміністраціі.

- Нині реформа освіти, запропонована Урядом, набула широкого розголосу. Цікаво почути Вашу думку  як керівника навчального закладу.

- Спочатку зроблю такий наголос. Важливо розпочаті реформи  завершити. Бо вже робили, приміром, спробу 12-річного навчання. Треба мати відповідну матеріально-технічну базу, бо  важко навчати дітей, коли, скажімо, застарілі комп’ютери, не вистачає підручників, а світ рухається семимильними кроками вперед.   Якщо в Україні проводяться маштабні  реформи, то й освіта не може лишатися поза цим процесом. Одночасно освітню галузь треба реформувати. Вважаю, що освіта під керівництвом Табачника зазнала дуже великої  і непоправної шкоди. Усе робилося для того, щоб знівелювати найкращі освітянські надбання. Часто нівелювалися навчальні програми, підручники, їх навчальний зміст.

Тому те, що новий міністр освіти і науки  України Лілія Гриневич наполегливо впроваджує реформу, це добре. Реформа має чимало позитивних напрямків. Центральною особою у школі має стати учень, якому треба надати якісну освіту. Адже освіта повинна встигати за сучасним науково-технічним прогресом, що стрімко розвивається. І якщо із наступного року школярі навчатимуться вже 12 років, то можна тільки уявити, як зміниться світ протягом цього часу. Та навіть нині вже є неактуальні професії. Тож у школі ми повинні готувати компетентного учня, як особистість із власною гідністю, самоповагою, який зможе зорієнтуватися у житті і застосувати всі здобуті у школі знання на свою користь, а не вийти зі школи розгубленим…               Щоб дитина по закінченні 12-річки могла стати конкурентною на ринку праці, потрібною нашому суспільству. У цьому важливу роль мало б відіграти профільне навчання, як це передбачає реформа.

- Яке місце, на Вашу думку, займе тут Цуцилівський навчально-виховний комплекс?

- Це питання зараз дуже актуальне, бо відбувається оптимізація шкіл. На щастя, у нашому районі  наповнюваність шкіл учнями є достатньою. Тому тільки декілька середніх шкіл І-ІІІ ступенів можуть бути переведені у школи І-ІІ ступенів. Думаю, що наш Цуцилівський НВК збереже свій статус школи І-ІІ ступеня.  Проте в Україні з року в рік, на жаль, закривають школи.  Але, якщо дивитися у не таку уже й далеку перспективу, то, закривши школу навіть у невеличкому селі, мені здається, що ми багато втрачаємо. Бо, якщо немає школи, то немає і майбутнього. Адже, де є діти, молодь, там – майбутнє. Ось тут держава повинна проводити іншу ідеологію. Передусім, покращувати національну економіку, добробут громадян, щоб збільшувалась народжуваність. І тоді проблема –оптимізації шкіл – вичерпається сама собою. Ми повинні розраховувати на те, щоб заповнити ці школи молодим поколінням, а не закривати їх. Тому так важливо у процесі реформи зберегти мережу шкіл.

Я, до речі, як директор школи, завжди наголошую батькам на цій темі. Скажімо, ще три роки тому, у нас навчалися 98 учнів, потім – 102, а торік – 108. А вже у цьому новому навчальному році очікуємо 119 школяриків. При такій позитивній динаміці питання оптимізації шкіл стане неактуальним. У нашій школі, яка об’єднує 1-9 класи і дошкільний навчальний заклад, працюють професійні вчителі, гарний, досвідчений,  колектив. Серед учнів маємо багато призерів другого туру Всеукраїнських олімпіад, талановитих дітей. Я пишаюся, що наша невелика школа здобула районний Кубок НФК «Ураган» із міні-футболу і виборола п’яте  місце в обласному турнірі Золотої Ліги Чемпіонів. За час перебування на посаді директора НВК мені вдалося суттєво зміцнити матеріально-технічну та навчальну базу школи. Зокрема, у школі є гімнастично-тренажерний комплекс, футбольне поле зі штучним покриттям, дитячий ігровий майданчик для дошкільнят. Вдалося повністю замінити вікна та перекрити дах приміщення  навчального закладу, проводимо ремонт опалювальної системи школи. В основному в школі є все необхідне, щоб успішно навчати і виховувати підростаюче покоління.

Невід’ємною від реформи залишається роль патріотичного та духовного  виховання дітей у школі. Бо бачимо, що саме патріотично налаштована молодь сьогодні збереже і розбудує Україну. Всі процеси, що впливають на прогресивний розвиток держави, розпочинає молодь. І це так повинно бути, бо за молоддю – майбутнє. Не менш важливу роль відведено учительству, яке протягом тривалого періоду пройшло дуже великий шлях змін. Більшість попередніх реформ носили декларативний характер, не мали  логічного завершення і в такому становищі учитель працював довгий час. Та, як відомо, реформу освіти відклали до осені…

- Дотичною до неї є і реформа з децентралізації, зокрема, утворення об’єднаних територіальних громад. Яка Ваша точка зору?

- Без ефективного самоврядування не може бути успішної держави. Ця реформа – якраз на часі. Добровільне об’єднання громадян торкнулося і нашого району. І тут дуже важливо провести роз’яснювальну роботу серед краян. І бажано, щоб усе вирішували громади, бо їм в ОТГ доведеться жити і працювати. Громадам доведеться і вибирати голову громади, котрий має бути  компетентним та відповідальним. І громада повинна  також конт­ролювати діяльність керівництва ОТГ. Зрештою, ми повинні змінюватися всі на місцях, а не лише спостерігати те, що відбувається у Києві.

- Ви схиляєтесь до думки,щоб адмінцентром ОТГ став Цуцилів ?

- Побутує думка, що адмінцентром має бути велике село, де є середня школа, розвинута інфраструктура тощо. Я вважаю, що адмінцентром ОТГ може бути   село Цуцилів, бо має непогану базу. До того ж уся адміністрація необов’язково  повинна концентруватися в одному лише адмінцентрі, скажімо, у Цуцилові. Деякі служби можуть працювати у Перерослі, Тисменичанах чи інших селах громади.

Тим більше, необов’язково, щоб у цій, наприклад, ОТГ функціонувала опорна школа. Бо в нашому районі можуть існувати 2-3 таких опорних школи на всю Надвірнянщину. Тож, якщо взяти до уваги географічне розташування навколишніх сіл, то насправді виходить, що Цуцилів є найбільш зручним центром такої територіальної громади. Звісно, це – моя суб’єктивна думка, але повинні би вирішувати громади сіл, розуміючи найголовніше – об’єднана громада має стати успішною, спроможною розв’язувати проблеми населених пунктів, що увійдуть до неї.

- А зараз про особисте. Як вживаються два педагоги у сім’ї?

- Так склалося,  що  1984-го року я прийшов працювати у Волосівську восьмирічку і в цю школу прийшла також працювати Світлана Петрівна Лесюк, моя майбутня дружина. Нашому сімейному стажу – вже 32, а спільному педагогічному – 33 роки.

Зараз дружина викладає історію, географію та правознавство. Ми намагаємося не переносити шкільні проблеми додому. Хоча, чесно кажучи, повністю зробити це просто неможливо, хоч і стараємось. Світлана Петрівна завжди для мене є добрим порадником і помічником. У школі дружина для мене як директора – вчитель, як і решта колег. Наші дочки вибрали зовсім  інші професійні стежки у житті: Ірина – економіст, Леся – юрист .

- Миколо Юрійовичу, який спогад у Вашому житті найвідчутніше гріє Вашу душу і чим хотіли б поділитися із внуками, коли вони підростуть?

- Це – особисте знайомство із Головою КУН Ярославою Стецько. Я навіть і уявити собі  не міг, що буду так тісно працювати із цією легендарною особистістю, Людиною великої сили духу. Перше моє знайомство відбулося під час презентації книги Василя Маланюка «Дівоча любов». Ярослава Стецько якраз тоді вперше балотувалася у парламент у нашому  Надвірнянському виборчому окрузі. Пригадую, вона дуже любила повстанські пісні. Особливо до душі їй припала пісня «Ой у лісі, на полянці, стояли повстанці», яка часто звучала під час її зустрічей із виборцями.

Я переконаний, що, якби лідер КУН дожила до наших днів, то виступала б непримиренним борцем із корупцією, несправедливістю, політичною підлістю і підступністю. До речі, мені, як і всім патріотам-українцям, назавжди запам’яталася Присяга Ярослави Стецько  як найстаршого народного депутата у Верховній Раді, коли вся тодішня прокомуністична більшість змушена була встати і повторювати слова Присяги на вірність народові України за своїм яскравим і безкомпромісним політичним опонентом…

Відійшла у Вічність видатна Ярослава Стецько, а з нею – і ціла епоха. І зараз, ніде правди діти, на всеукраїнському рівні не маємо такого яскравого харизматичного лідера, яким була вона. Нині українські націоналісти як партія  КУН працюють на ідейності та ентузіазмі. Хочу зазначити, що від 1992–го до нинішнього року КУН завжди перебував в авангарді громадсько-політичного життя Надвірнянщини та донині зберігає представництво у районній раді. А з іншого боку, приналежність до партії не є визначальною, коли витає націоналістичний дух, коли розмовляєш  українською, вболіваєш за своє, українське, і працюєш для України. Світлої пам’яті Ярослава Стецько залишила нам свою волю і жагу до боротьби за утвердження нині Самостійної України. І з втратами, бо без цього неможливо, але поступово і впевнено, ми виберемося  із усіх назрілих  теперішніх бід і негараздів. Адже, якби того не хотілося нашим недругам, але на заміну нам,  старшому поколінню, можливо трохи консервативному, приходить мисляча, патріотично налаштована молодь. Зокрема, це та юнь, яка народилась після 2000-го року і на яку благотворно по-державницьки вплинула  Революція Гідності, російсько-українська війна на сході нашої держави. Саме вони, вірю, змінять рідну країну на краще. Я просто твердо переконаний у цьому.

Леся ДУТЧАК «Народна Воля».


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2017/07/mykola-andrejchuk-zminy-u-krajini-rozpochne-molod/

URLs in this post:

[1] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2017/07/Андрейчук-Микола.jpg

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.