Закінчення. Поч. у № 68-70 від 23 червня ц. р. та № 80-81 від 21 липня ц. р.
Чорна зрада продовжувала свою ходу теренами Станіславівської округи впродовж серпня-вересня. І тільки завдяки втечі Дмитра Найдича («Шварна») і Станіславівського надрайонного провідника Івана Ящука («Юрка»), референта СБ Лисецького районного проводу та двох інших підпільників 17 вересня 1951-го вдалося розірвати вороже кільце. Це врятувало на деякий час від смерті провідні кадри підпілля, зокрема, «Грома» і «Гомона». У своїй записці до «Гомона» – референта пропаганди Карпатського краю «Шварно» передав списки тих, котрих захопили живими із провідників і вони співпрацювали із чекістами, кого знищили і методи роботи. Головна ціль операції – захоплення чи знищення крайових провідників «Гомона» і «Грома».
1951 рік став одним із найтяжчих років в історії Організації. Про це так написав у своєму щоденнику Михайло Дяченко: «Значної шкоди підпіллю Коломийського надрайону завдало захоплення живим полон у травні 1948-го надрайонного референта СБ «Олеся», який погодився на співпрацю із чекістами. Найбільше постраждали надрайонна референтура пропаганди, підпілля Коршівського і Обертинського районів, крім того «Олесь» видав архів крайового референта СБ Карпатського краю «Митаря», поширював комунікат «Про зраду окружних провідників «Бориса» та «Кірова». Незважаючи на втрати і провокації підпілля продовжувало діяти».
Для того, щоб показати ворогові свою незламність і здатність до активних дій, із 27 червня по 9 липня 1949-го група підпільників Коломийської округи із 19 чоловік під керівництвом командира ТВ 21 сотника Петра Мельника («Хмари») та окружного провідника пропаганди Назарія Данилюка («Перебийніс») здійснила рейд у Румунію, головне завдання якого встановлення зв’язків із румунським антикомуністичним підпіллям.
Ще перед цим Данилюк разом із Петром Білінчуком та його братом Василем («Сибіряк») у районі гори Копілаш перейшли радянсько-румунський кордон і з 4 по 7 липня перебували на території Румунії, а пізніше повернулися назад. Рейдуючи по території Румунії, майже два тижні підпільники проводили мітинги і поширювали листівки. Назарій Данилюк вільно володів румунською мовою. Оскільки румунське підпілля розгромили, то встановити з ним зв’язки не вдалося. 9-го липня група без втрат повернулася у Космач.
Улітку 1950-го комендант боївки СБ Жаб`євського районного проводу ОУН Василь Небесійчук («Завидія») у складі невеликої групи повстанців також здійснив рейд у Румунію. У середині вересня 1950-го на терені Коломийської округи відбулася велика нарада керівного складу підпілля Коломийщини і Буковини, на якій, зокрема, були присутні крайовий провідник Карпатського краю «Єфрем», організаційний референт Карпатського краю «Сталь», окружні провідники обох округ. Головне питання – поширення ідей національно-визвольної боротьби на терени сходу, центру і півдня. За Коломийською округою ОУН закріплено Дніпропетровську і Запорізьку області. Для цього відправлено із Коломийської округи чотирьох підпільників на схід. Наприкінці серпня 1950-го на Коломийщині діяли майже 320 підпільників, найбільше у Косівському НП – 169 чоловік. Протягом літа-осені 1950-го у Косівському надрайоні проводили великі облави, до яких залучили до двох тисяч чоловік із внутрішніх та прикордонних військ. 8 серпня 1950-го біля гори Грегіт у бою із чекістами загинули два повстанці, а кущового «Гая» пораненим захопили у полон. На допитах той видав інформацію, що керівники Коломийщини можуть базуватися у районі гори Кормитура. 20 жовтня 1950-го провели військово-чекістську операцію, недалеко від села Шешори Косівського району, тоді загинули крайовий організаційний референт Карпатського краю «Сталь», окружний провідник «Борис», надрайонний провідник Городенківщини Тарас Буджак («Сталевий») охоронці Микола Даниляк («Зелений»), Василь Сенітович («Карий») та інші.
У червні 1951-го на нараді у крайового референта пропаганди Карпатського краю «Гомона», де були присутні референти Коломийської округи «Сірий» і «Кіров», «Сірого» (Іван Кулик) призначили окружним провідником Коломийщини. Проте через загибель «східних зв’язківців» у липні зв’язок із Карпатським крайовим проводом порушився. Керівники УМДБ Станіславської області докладали чимало зусиль для ліквідації Коломийської округи, для чого провели маштабні військово-чекістські операції, створили військово-оперативну групу, на вищий щабель підняли агентурну діяльність. Проте вони так і не дали бажаного результату: повністю ліквідувати збройне підпілля Коломийщини не вдалося.
24 липня 1951-го оперативникам вдалося через свою агентуру у селі Нижній Березів Яблунівського району за допомогою спецпрепарату вдалося захопити зв’язківців референта СБ Коломийської округи «Кірова» «Яросевича» і «Сміхуна». «Яросевич», не витримавши тортур і психологічного тиску, вказав на місце знаходження бункеру «Кірова». 28 липня опергрупа провела операцію у гірській частині Яремчанського району, у результаті якої два повстанці загинули, а поранена дружина «Кірова» Надія Кульчицька потрапила у полон. Самого референта СБ Косівського надрайонного проводу у бункері не було. Дружина зізналася,що заради неї і сина чоловік готовий на все, навіть на співпрацю з органами. 20 вересня 1951-го на конспіративній квартирі у Коломиї «Кіров» зустрівся з начальником управління МДБ Станіславівської області полковником Шевченком, котрому видав усю структуру та керівний склад окружного, надрайонного і районного проводів Коломийщини, лінії і пункти зв’язку. Його завербували як агента-внутрішника під псевдонімом «Тарас Степанович». Після зустрічі «Кіров» повернувся до підпілля, де продовжив свою юдину роботу. У вересні 1951-го оперативники відділу 2-Н УМДБ Станіславівської області завели агентурну справу «Перехват». Головну роль відігравала АБГ 2-Н УМДБ, яка, маскуючись під повстанців, мала захоплювати живими керівників збройного підпілля, а рядових підпільників – знищувати. На чорній совісті «Кірова» і йому подібних смерть сотень людей. Серед них Іван Кулик («Сірий» «Б-21», «К-5»), провідник Коломийського окружного проводу Микола Долішняк («Бойтур», «АС-70», «Б-26», «Г-63»), провідник Городенківського надрайонного проводу Матвіїв Юліан («Недобитий», «Любомир», «Л-13», «М-14» «1248»), провідник Буковинського окружного проводу Паленюк Василь («Ненаситець», «Крук», «Х-12», «Р-27», «Р-9»), організаційний референт Косівського надрайонного проводу Василь Кузик («Буря», «Нестор», «В-52»), референт пропаганди Городенківського надрайонного проводу, Василь Ілюк («Грім») – слідчий референтури СБ Кутського районного проводу, Микола Харук («Вихор», «К-10», «Р-20») – провідник Косівського надрайонного проводу, Степан Козьмин («Марко», «Д-44») – провідник Коломийського надрайонного проводу, «Калина» Лукань Галина («Ч-11») – керівник техланки референтури пропаганди Коломийського надрайонного проводу.
Після захоплення чи загибелі керівних кадрів визвольного руху створили т. зв. «легендовані проводи» під контролем оперативників, їх очолювали агенти-бойовики. Метою створення таких структур стала остаточна ліквідація підпілля Коломийщини та керівників Карпатського краю «Гомона» та «Грома», захоплення парашутистів-кур`єрів, яких закидували ЗЧ ОУН та ЗП УГВР. Упродовж другої половини 1951-го і першої половини 1952-го внаслідок зради підпільний рух як такий на теренах Коломийської округи в основному ліквідували, хоча окремі підпільники із Косівського надрайону діяли в 1953-1955 роках. Окремі групи підпільників Городенківського і Печеніжинського районів, які не виходили на зв’язок із «Кіровим», загинули протягом 1953-го.
Останні борці за волю України захоплені у вересні 1956-го у Чернелицькому районі. 4 лютого 1957-го у приміщенні обласного суду у місті Станіслав у кайданах на руках сиділи останні повстанці Покуття – 4 чоловіки і 3 жінки. За рішенням суду 26-річного охоронця районного проводу «Забіяку», «Мироська» Володимира Білінського із села Поточище Городенківського району засудили до розстрілу, керівнику технічної ланки районного проводу ОУН Миколі Врубелю («Марко») , референту пропаганди Чернелицького райпроводу «Яремі» Юрію Григорчуку дали по 25 років таборів і 5 років позбавлення прав. Підпільним друкаркам Марії Корній («Олі»), Катерині Рощук («Уляні»), Петрові Микитюку («Тимішеві») – 10 років тюрми і 5 років позбавлення прав, Парасці Микитюк – 6 років концтаборів і п’ять років позбавлення прав.
Іван КМЕТЮК,
заступник голови районної організації
Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.
Версія для друку
5,464 переглядів
