Газета по-надвірнянськи
 

Пам’ять про Героїв – вічна

11 серпня 2017, 12:13 | Рубрика: Пам`ять і шана Версія для друку Версія для друку 40 переглядів

Нещодавно у селі Заріччя відбулися урочисті заходи із вшанування 100-ліття від дня народження командира Української Повстанської Армії Павла Вацика-«Прута». 

Віддати шану майору завітали вояки Надвірнянської станиці Братства УПА Михайло Юркевич, Іван Кисляк (на світлині) Михайло Чік та Михайло Осташук.

УПА

УПА-1

Голова Надвірнянської станиці Братства вояків УПА Михайло Юркевич ділився власними спогадами про ті тяжкі та буремні роки й нелегкі випробування, котрі випали на долю вояків, про те, як вшановували перші роковини загибелі Павла Вацика біля пам’ятного хреста, та висловив щирі сподівання, що мир, спокій і добробут в Українській державі пануватимуть віками. Ветеран УПА зазначив, що змістом життя борців за волю України була повна самопосвята та послідовне змагання за свободу свого народу, за втілення на українській землі християнських засад, загальнолюдських і національних ідеалів – правди і справедливості.

«Павло Вацик, незважаючи на свій короткий вік, зробив усе, що зміг для утвердження та перемоги цієї ідеї, яку він передав своїм побратимам по боротьбі – воякам Української Повстанської Армії, наголосив Михайло Юркевич. – Час невблаганний і залишилося нас так мало. Але ми і нині у строю. Своїм життям і чином не дамо згаснути тому полум’ю нашої боротьби, який запалили свого часу Євген Коновалець, Роман Шухевич, Степан Бандера та майор «Прут». Слава Україні! Героям Слава!»

Павло Іванович Вацик (псевдо «Прут») народився 17 липня 1917 р. у с. Заріччя  Надвірнянського району в селянській родині. У селі діяло товариство «Просвіта», в якому Павло замолоду брав активну участь. У 1938-1939 рр. його забрали на військову службу до Польської армії, військовий вишкіл пройшов при артилерії. Брав участь у анексії Польщею  області Заолжя у Чехо-Словаччині. Повернувшись із війська, працював теслею, із однолітками займався спортом і часто вони задумувалися над долею України. Але напередодні Другої світової війни парубка знову забрали до польської армії. Він узяв участь у німецько-польській війні. Після капітуляції Польщі Павло повернувся до рідного села. Із початком німецько-радянської війни активно долучився до створення української адміністрації та міліції. У 1942-1943 роках служив у допоміжній поліції на Станіславщині.

У листопаді 1943-го вийшов з міліції та вступив у члени ОУН, став вояком УНС, яку наступного року увійшла до складу УПА. В її лавах пройшов додатковий партизанський вишкіл і його призначили чотовим у сотню командира «Різуна» (Василь Андрусяк). Взірцевий чотар вирізнявся не лише вродою, але й військовими знаннями й елегантністю. Незалежно від умов мав зразковий військовий вигляд, запам`ятався надзвичайно привітним, водночас вимогливим до своїх підлеглих. У жовтні 1944-го його призначили командиром сотні «Змії», яка входила до складу куреня «Скажені».

У січні 1945-го сотника «Прута» перевели на посаду курінного у курінь «Підкарпатський». Тривалий час цей курінь розміщувався на теренах Закерзоння, охороняючи українських жителів від польської агресії.

21-22 жовтня 1945 р. «Прут» домовився з «Реном» (Василем Мізерним) та «Коником» (Михайлом Гальо) і вони спільно здійснили першу бойову акцію проти польських казарм у Бірчі. У цій бойовій акції значну роль відіграв курінь «Прута». Він спалив 40 будівель, військові казарми, які збудували більшовики, зруйнував суд, пошту, в’язницю, з якої випустив бранців, і взяв у полон сімох польських вояків, котрих після відповідної розмови та роздачі відозв до Війська Польського відпустили додому.

Боротьба між відділами УПА та військом Польським була запеклою. Керівництво УПА на Закерзонні хотіло знищити реакційно-військову групу, яка постійно квартирувала у м. Бірчі і постійно тероризувала українські навколишні села. На жаль, цього не вдалося досягти. Тоді курінь «Прута» відійшов на свої терени на Станіславщину, а курінний «Прут» переживав бойову невдачу і смерть курінного «Коника» й інших побратимів. Українське підпілля УПА з того часу не вдавалося до відкритих бойових сутичок із військом. Курінний «Прут» зі своїм «Підкарпатським» загоном квартирував, в основному, в районі Чорного лісу, звідки організовував бойові сутички із військами НКВД. Павло Вацик провів кілька вдалих боїв із військами НКВД, в яких ворог зазнав значних втрат і врешті-решт в одній із бойових сутичок потрапив у смертельне оточення. 1 березня 1946-го біля с. Пациків (тепер с. Підлісся) Тисменицького району патріот поліг героїчною смертю. Ворог перевіз тіло командира «Прута» до м. Станіслава, де його зневажливо повісили на ратуші з написом «Командир банд». Тіло висіло там упродовж тижня, місце поховання – невідоме.

10 жовтня 1946-го командира «Прута» підвищили до звання майора. У серпні 1946-го посмертно відзначили «Срібним хрестом бойової заслуги І-го клясу» – за хоробрість і вміле командування куренем у боях. На місці загибелі командира «Прута» щороку місцеві активісти влаштовують пропам’ятні Панахиди.

На Українській землі, у рідних лісах звичайні люди створювали повстанську армію. Не за гроші, не для власного збагачення – для боротьби за право українців мати власну державу. Молоді хлопці та дівчата вступали до лав УПА, усвідомлюючи смертельну небезпеку для свого життя і життя свої рідних. Більшість із них поклали голови у цій боротьбі. Найкращі лягли у рідну землю від ворожих куль, а тим, котрі вижили, довелося пройти катування й тюрми, заслання і табори. Трагічна загибель спіткала і майора УПА Павла Вацика, але пам’ять про Героїв вічна, вона крізь призму століть розповідатиме нащадкам про славних предків.

Інф. районної ради.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!