Газета по-надвірнянськи
 

БОЙОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УПА НА СТАНІСЛАВІВЩИНІ

6 жовтня 2017, 12:52 | Рубрика: Пам`ять і шана Версія для друку Версія для друку 16 переглядів

Краєзнавець, дослідник національно-визвольної боротьби українського народу у 1940-1950 роках, заступник голови Надвірнянської районної організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, ветеран освітянської ниви-історик Іван Кметюк підготував рукопис книги «Із гір Карпат несеться гомін волі», яку готують до друку і яка присвячена 75-річчю створення Української Повстанської Армії. На основі спогадів краян – учасників та очевидців повстанського руху, а також численних архівних матеріалів автор пропонує маштабну розповідь про нелегку, часом трагічну пору, але з вірою у торжество української ідеї і права українського народу на самовизначеність і незалежну державу. Пропонуємо один із розділів книги.

У багатовіковій боротьбі українського народу за його незалежність ХХ ст. займає особливе місце. Саме тоді виникли Центральна Рада, УНР та ЗУНР. Прийшли Крути, Чортківська офензива, чотирикутник смерті, зимові походи Юрія Тютюнника, Базар. Та вижити не вистачало сили. Україні судилося винятково власними силами вести ту затяжну боротьбу. Бойовий побратим Симона Петлюри полковник Євген Коновалець продовжував боротьбу за існування нації методами підпільної боротьби. Твориться УВО, а згодом ОУН, які підняли прапор боротьби за Українську самостійну соборну Державу на всіх просторах України в 1938–1954 роках. Закарпатська Україна проголошує незалежність Карпатської України. Для оборони волі народу постає Карпатська Січ.

Боротьба двох тоталітарних режимів за світове панування – комуністичної Москви і нацистського Берліна – логічно привели до німецько-радянської війни, яка розпочалася 22 червня 1941 року. 30 червня 1941 р. у Львові зусиллям ОУН під проводом Степана Бандери проголошено відновлення Української Держави, а тимчасове державне правління очолив Ярослав Стецько. Та ворожу політику Москви супроти України перебрала гітлерівська Німеччина, яка жорстоко поборювала українських патріотів-борців за волю України та її державність. Ярослава Стецька і Степана Бандеру заарештували, почалися масові арешти і розстріли українських патріотів, зокрема, інтелігенції. Розстріляли 40 членів Спілки письменників України. Серед них чимало оунівців – Теліга, Рогач, Ольжич, Марченко, Пронченко, Федюк. Радянська влада розпочала пропагандистську боротьбу проти ОУН – Бандери й Акту 30 червня 1941 р.

Наприклад, газета «За Радянську Україну» від 31 липня  1941 р. назвала оунівців «підлими собаками, зрадниками, слугами Гітлера. За всі брехні, провокації і вбивства наш свободолюбивий народ має для жовто-блакитної банди і його головача Бандери одну відповідь: смерть». У номері від 9 серпня  1941 р. український уряд названо «купкою  підкуплених осібняків, які марширують з німецькою армією». Отже, ми бачимо, як дві тоталітарні системи – фашистський гітлеризм  і комуністичний сталінізм – однаково поставилися до питання відновлення самостійності Української Держави.

З метою відновлення української державної незалежності, зокрема, оборони народу, перед німецькими окупантами, червоними партизанами, польськими збройними формуваннями утворюють повстанські загони бандерівського спрямування  влітку 1942 р. на Волині і Поліссі. Офіційною датою народження УПА став день 14 жовтня 1942 р., запроваджений пізніше УГВР як свято українського війська, приурочений до дня покровительки війська Запорізького Покрови Пресвятої Богородиці. УПА бентежила не тільки Берлін, який вимагав від Коха негайно покінчити з повстанським рухом, але й Москву. За вказівкою Сталіна у січні 1943 р. розроблено план передислокації українських партизанських загонів із Росії та Білорусії в Україну, перед якими поставили завдання – у ході рейдів на захід розгромити частини УПА. Таким чином, у боротьбі проти української державності знову об`єдналися Москва і Берлін.

Створення УПА принесло велике з`єднання українських націоналістів, що підтверджує таємний звіт штабу німецької армії від 16 жовтня 1942 р., в якому сказано, що озброєні групи українських націоналістів перший раз згуртувалися в околицях Сарн в одну велику військову частину, яка постійно поповнювалася. На Поліссі дрібні озброєні групи злилися під командою військового референта Крайового проводу ОУН-Б Сергія Качинського «Остапа», на Волині – під командуванням сотника Перегінчука  «Довбинки», «Коробки». Кожний другий повстанець – член ОУН. Жителі  Волині, Полісся, Галичини, Поділля потягнулися у ряди повстанців, чисельність яких зросла у 1943 р. до 20 тисяч. Усе це створило умови для початку активних форм боротьби з окупантами. Один із перших боїв відбувся на Волині – розгром 7 лютого 1941 р. німецького гарнізону і визволення містечка Володимирця, у березні 1943 року – успішні напади на табори військовополонених у Луцьку, Ковелі, захоплення зброї у м. Оржеві. У березні цього ж року розпочалися бої УПА з червоними партизанами Медведєва, розбито з`єднання Михайлова у Сурозьських лісах. У квітні 1943 р. УПА у боях з німцями займає міста, містечка: Степань, Топорівці, Людвипіль, Думань, Горохів.

У червні-липні 1943-го німецькі війська під командуванням штандартенфюрера  Баха почали велику каральну операцію на Волині, де з німецького боку брали участь 50 танків, 27 літаків, близько 10 тисяч солдат. У ході боїв УПА втратила 1237 старшин і бійців убитими і пораненими; гітлерівці – понад 3000 вбитими і пораненими. У жовтні-листопаді УПА провела 47 боїв із більшовиками, а також 125 боїв із гітлерівцями, в яких фашисти втратили 1500 вбитими і пораненими, УПА – 414 чоловік. Усього в 1943-му УПА вела бої з ворогом за звільнення території у 8,5 тис. населених пунктів восьми областей. На кінець 1943 р. УПА налічувала 4 бойові групи і майже 80 тисяч вояків. Командуючим УПА став талановитий воєначальник, уродженець Львівщини генерал-хорунжий Роман Шухевич (Чупринка).

Водночас з боротьбою проти німецьких окупантів і радянських партизанів УПА довелось вирішувати складну проблему українсько-польських відносин, які корінням сягали у глибину віків. ОУН вважала злочином безпідставне захоплення Польщею українських земель. Армія Крайова прагнула зберегти контроль над землями, загарбаними Польщею. Результатом стала кривава боротьба, яку підігрівали німці та провокували радянські партизани. За польськими джерелами, на Волині за 1943–1944 рр. українці і, насамперед, загони СБ, вирізали 60-80 тисяч поляків. Українці стверджують, що різанина почалася раніше, у 1942-му, коли поляки знищили декілька тисяч українців, переважно на Холмщині, а згодом на захід від річки Сян. Так чи інакше, і українські, і польські збройні загони брали участь у поголовній бійні. Але зрозуміло єдине: Волинь – українська земля, ми діяли на рідній землі, обороняючись від загарбників.

Іван КМЕТЮК,

заступник голови райорганізації Всеукраїнського

товариства«Меморіал» ім. В. Стуса.

ДАЛІ БУДЕ

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!