Газета по-надвірнянськи
 

«Кожен лис хвалить свого хвоста»

20 жовтня 2017, 13:21 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 254 переглядів

Відгук на статтю «Ув`язнені хоругви» Василя Левицького («Народна Воля» № 108-110 від 6 жовтня ц. р.).

Слова, винесені у заголовок, є латинським прислів`ям. Пізнайте правду і вона вас визволить – читаємо у Святому Письмі. Справді, пізнати правду означає стати вільним, сміливим, а особливо справедливим. Коли ми ділимося якоюсь інформацією, то маємо ділитися правдою, чесністю, об`єктивністю. Саме тому на ЗМІ лежить велика відповідальність чесно і правдиво (незаангажовано) подавати інформацію. У цьому полягає відповідальність і компетентність авторів дописів.

Коли я побачив у «Народній Волі» статтю «Ув`язнені хоругви», автором якої є Василь Левицький, то вельми зрадів, бо добре знаю пана Василя. Проте, прочитавши її, я залишився розчарованим у поданні цього матеріалу автором. Розчарованість від певної необ`єктивності автора до деяких моментів, пов`язаних із долею хоругов.

Уже понад десять років я є греко-католицьким священиком у Білих Ославах у церкві Різдва Святого Івана Хрестителя. Знаю добре п. Василя, хоча він є парафіянином православної церкви (УПЦ КП). Тому маю моральне право  і відповідальність писати пропоновані рядки. Загалом радує, що хоругви збереглися і є свідками історичної минувшини. Схвальним є те, що про хоругви написано і все було б прекрасно, якби всі речі Василь Левицький називав своїми іменами. Тому, аналізуючи статтю, хочу вияснити і всім донести фактичну історичну справедливість.

Перше. п. Василь Левицький, який є керівником місцевого музею Марійки Підгірянки і краєзнавцем, у своїй статті пише: « село, яке здавна поділяється на дві парафії однієї конфесії – Горішню і Долішню…». Правда, далі згадує про греко-католицький храм, збудований у демократичні часи. Автор наголошує, що  Горішна і Долішна церкви були однієї конфесії та вживає слово «здавна». Дорогі читачі, що означає слово «здавна»? Так, зараз ці храми є у користуванні православної громади. А власне «здавна», тобто із 1736 і 1746 років вони були греко-католицькими від часу свого заснування. Саме так! Тому, очевидно, автор пан Василь із власної волі нібито лаконічно приховує цю історичну правду. Власне, храми діяли від 1736 і 1746 років і до 1950-х були греко-католицькими (а це більше 200 років!), тобто до приходу у Галичину радянської влади. Тому з 50-х років ХХ ст. греко-католики пішли у підпілля і їх переслідували. Хтось заперечить це?

Друге. А це історичне продовження мною розпочатого першого.

Василь Левицький пише: «у 60-х роках минулого століття у Білих Ославах комуністичні активісти… закрили церкву (храм) Успіння Пресвятої Богородиці…». Роз`яснюю: комуністи закрили фактично храм Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Саме таку назву мала Горішна церква. Бо тільки у католицькій церкві є догмат (правда віри) про Непорочне Зачаття. У церковному календарі є окреме велике свято Непорочного Зачаття Богородиці (22 грудня). Із приходом радянської влади приходить (вривається) у Галичину Російська православна церква. Відомо, що у православних церквах немає такого догмату і свята. Тому і назву храму треба було змінити (із Непорочного Зачаття на Успення). Розсудімо: від 1746-го і до 1950-го років храм був Непорочного Зачаття, а нам що пишуть? Розсудімо…

Третє. Продовжую цитувати слова п. Василя: «у 80-х роках ХХ ст., коли у Ватикані на престол став Папа Римський Іван-Павло ІІ, по діючих українських храмах знову пронеслася руйнівна атеїстична стихія». Виникає думка, що це за участі чи сприянні Папи (який, до речі, проголошений святим) приходить атеїстична стихія. Це вже повний абсурд. Власне, від радянської влади найбільше постраждала Греко-Католицька Церква і її вірні, яких арештували та загнали у підпілля. Саме вони таємно звершували Богослужіння у приватних оселях. До речі, у Білих Ославах діяла дуже активна підпільна греко-католицька громада і вона вистояла. Саме тому і я щасливий, що несу Слово Боже свідкам підпілля та їх нащадкам.

Саме святий Іван-Павло ІІ став першим Понтифіком-слов`янином, бо і сам зазнав гонінь атеїстичної влади. Власне, обрання Папою Римським людини з комуністичної держави (Польща) прискорило процеси розпаду Союзу. Саме державний візит до Риму тодішнього міністра закордонних справ Радянського Союзу А. Громика сприяв полегшенню релігійного життя (за проханням Папи). Згадаймо зв`язок святого Івана-Павла ІІ із «Солідарністю» у Польщі, що значно сприяло краху Союзу і покращенню релігійної свободи.

Тому найбільше від радянського свавілля у релігійній площині постраждала не Російська Православна Церква, яка господарювала у храмах, а підпільна Греко-Католицька! Розсудімо…

І найголовніше – четверте. Василь Левицький, роз`яснюючи долю хоругов, згадує творців їхніх – їмость Ірину – дружину священика о. Володимира Пилипця. Чому ж тоді автор не вказує конфесійної приналежності цього священика? Цікаво, чому тільки згадує, що о. Володимир Пилипець був летуном Української Галицької Армії. Хочу подати історичну довідку: отець Володимир душпастирював у Білих Ославах у 1936-1944 роках. Значить, він був греко-католицьким священиком, а, відповідно, їмость п. Ірина Пилипець – греко-католицькою їмостю.

Дійсно, п. Ірину знали як взірцеву людину, господиню і християнку. Вона навчила місцеву молодь багатьом народним умінням, зокрема, і вишиванню. Їмость Ірина похована на місцевому цвинтарі біля Горішної церкви. Нехай із Богом спочиває… Священик о. Володимир був дуже відважною і жертовною людиною. Він у час війни був жертовний і відстоював права місцевих людей у період військових окупацій.

Господи, дай нашому народові таких священиків та їмостей!

Р. S. Богу дякуючи, збереглися такі історичні пам`ятки як хоругви. Вони є прикладом духовної, історичної і мистецької пам`яті нашого народу.

п. Василю, дякую за труди, пов`язані з музеєм – це пам`ять і надбання для нащадків. Бажаю Вам об`єктивності. Не бійтеся говорити і тим паче писати про історичну дійсність на основі фактів, а тим самим і не ображатимете релігійні почуття та історичні пережиття своїх односельців-білоославців. Сили, мудрості, сміливості –  біле називати білим, а чорне – чорним. Бо викривлення пам`яті про нашу правдиву  минувшину нам не пробачать покоління.

о. Сергій БЕЛДИК,

адміністратор греко-католицької парафії

Різдва Святого Івана Хрестителя с. Білі Ослави.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!